Дякую, що завітали на сторінку Діянь римських. Її присвячено українському перекладові одного з найпопулярніших творів середньовічної латинської літератури - збірки оповідок, відомої як Gesta Romanorum. Тут з'являються українські тексти вибраних оповідок, думки, пов'язані з перекладом цієї літературної пам'ятки, а також усе, що прямо чи опосередковано пов'язане з нею і що видається цікавим - а такого є справді багато.

31 січня 2012 р.

Мова Діянь римських і Біблія

Читачі нашої сторінки напевне помітили, що тексти оповідок із Діянь римських, а передусім їхньої «моралізаційної» частини, рясніють біблійними цитатами. Воно й не дивно, якщо взяти до уваги дидактичну функцію збірки Gesta Romanorum у Середньовіччі: доносячи до аудиторії догматичні та моральні постулати тогочасного варіанту християнського вчення, укладач, цілком зрозуміло, раз у раз підкріплює свої твердження та напучення явними або неявними зверненнями до головного авторитетного тексту. Проте присутність духу й літери Святого Письма в Діяннях римських цим не обмежується.

27 січня 2012 р.

Трохи угорського колориту. - Оповідка XLIX. Про витончений глум диявола.

Павло, дієписець лангобардів, розповідає, як Конан, король Угорський, обліг у Фріулі замок, званий Сондат. Спостерегла тамтешня княгиня Розимила, що той король напрочуд вродливий, і хоча вже мала чотирьох синів і двох дочок, потайки написала йому: «Якщо візьмеш мене за дружину, віддам тобі замок». Той пообіцяв їй, що візьме, і княгиня віддала йому замок, а всім її синам довелося втікати.

Король Конан дотримав слова: першого ж дня пошлюбив княгиню. Проте вже на другий день віддав її дванадцятьом уграм, аби прилюдно з неї глумилися; а на третій наказав простромити її наскрізь, до самої горлянки, мовивши: «Отакий подруг до пари дружині, яка через свою плотську хтивість рідний град погубила».

Мораль

Найдорожчі, Конан – то диявол, який пороками й пожаданнями бере в облогу замок людського серця. Княгиня Розимила, тобто спокушена дияволом душа, позирає з мурів, прагнучи недозволеного, як то буває, коли, бачачи жінку, жадаємо її; і так само з іншими відчуттями. Далі нещасна людина залюбки віддає замок свого серця, погоджуючись на гріх. Тоді звідти втікають четверо синів, себто чотири кардинальні чесноти, а душу полонить диявол з двома дочками – зловтіхою і зловмисністю. Потім він оддає полонянку на глум дванадцятьом уграм, тобто всяким порокам, а далі вбиває її, зводячи в ад.

26 січня 2012 р.

Перший неанонімний переклад Діянь римських

Німецькі та англійські переклади Діянь римських перебували в досить широкому рукописному обігу вже в XV ст., а впродовж наступних двох століть версії оповідок зі збірки Gesta Romanorum найуживанішими європейськими мовами – англійською, німецькою, французькою – витримали численні перевидання. І все ж перший переклад Діянь римських, авторство якого нам достеменно відоме, було виконано мовою доволі екзотичною – а саме угорською.

Найдавнішим із перекладачів Gesta Romanorum, котрого знаємо на ім’я, був трансільванський шляхтич, барон Янош Халлер (2 березня 1626 р. – 28 лютого 1697 року). Він зробив досить бурхливу кар’єру політика, службовця, дипломата: був депутатом сейму, податківцем, феішпаном (губернатором) комітату Турда; брав участь у дипломатичних місіях під час суперечок за трансільванський престол та з приводу полагодження відносин з Австрією; і навіть був ув’язнений за участь у заколоті.

Саме це ув’язнення (мабуть, не надто обтяжливе), що тривало від 1679 до 1683 року, виявилося – принаймні, з погляду творчо-літературного – найпліднішим у біографії барона Халлера. Маючи добру освіту (ймовірно, здобуту в закордонних закладах), він рятувався від нудьги, укладаючи компілятивні «історичні» опуси – на основі латиномовних джерел, але рідною угорською. Нас цікавить один із них, який десятиліттям пізніше вийшов друком під направду бароковою назвою:

Титульна сторінка Потрійної історії
Клуж, 1695 р. (C)
Hármas istoria, kinek első része, Nagy Sándornak egynéhány nevezetes dolgait illeti; második, jeles példa-beszédekből áll; harmadik, a nagy Troja veszedelmének legigazabb istoriája. Mellyet Fogaras várában rabságban magyar nyelvre fordított 1682. esztendőben, és maga költségével ki-nyomtattatott Haller János Kolosvárott M[isz]tótfalusi Kis Miklós által, 1695.
(Потрійна історія, перша частина якої охоплює деякі славетні діяння Александра Великого; друга – складається із знаменитих оповідань-прикладів; третя – є щонайправдивішою історією зруйнування великої Трої. Яку під час полону в місті Фегараш 1682 року Янош Халлер переклав угорською мовою і власним коштом видрукував у Клужі, у Міклоша Містотфалуші-Кіша, 1695 року.)


Друга частина Потрійної історії, котра «складається із знаменитих оповідань-прикладів» – це і є угорський переклад вибраних оповідок із збірки Gesta Romanorum. Наступні після Халлерового неанонімні переклади Діянь римських європейськими мовами походять аж з початку XIX ст.

Угорську тему продовжить оповідка про Конана-варвара (щоправда, не того, якого грає відомий актор-культурист).

20 січня 2012 р.

Середньовічна гламурна кісо. - Оповідка XXV. Про те, як добро забувається, і про невдячність.

Одна знатна панна терпіла велику кривду від жорстокого володаря. Він плюндрував її землі, а вона, дізнаючись про це, щодня проливала сльози, і гіркота сповнювала їй душу.

Якось у тієї панни зупинився захожий прочанин. Побачивши, у якій вона скруті, він зжалився над нею і погодився стати за неї до бою – за умови, що, якби поліг на полі битви, панна вірно берегтиме у своєму покої його палицю й торбу – на вдячну згадку. Вона ж йому це урочисто пообіцяла.

Викликавши жорстокого володаря на герць, прочанин здолав його, але й сам одержав смертельну рану. Почувши про його загибель, дівчина вчинила, як обіцяла: повісила його палицю й торбу над ліжком у своєму покої.

А тим часом по краях та містах розійшлася чутка, що знатна панна всі свої втрачені володіння відвоювала. Довідалися про це троє королів і з великою пишнотою прийшли до неї в гості – свататися. А вона швиденько прибралася, вийшла їм назустріч і шанобливо прийняла. Сама ж отак розмірковувала: «А що, коли ці три королі захочуть увійти до мого покою? Побачать у мене над ліжком прочанську палицю й торбу – ото сорому наберуся!» Звеліла панна забрати ті речі зі свого покою і більше їх туди не повертати. Отак і про свою обітницю, і про вдячність забула.

19 січня 2012 р.

Для бібліофілів та бібліофагів – 2

Завдяки вже згаданому бібліографічному нарисові Ґеорґа Ґрессе можемо трохи більше сказати не лише про ранню історію друку латинського оригіналу Діянь римських, а й про видання перекладів збірки західноєвропейськими мовами до 1800 року.

13 січня 2012 р.

Оповідка CXXV. Жінки не лише таємниці видають, а й добряче прибріхують

Було собі двоє братів: один мирянин, інший клірик. Мирянин часто чув від брата, що жінки нездатні берегти таємницю, от і задумав перевірити це на своїй коханій дружині. Однієї ночі каже їй: «Найдорожча, маю одну таємницю. Я б і з тобою поділився, коли б знаття, що нікому не скажеш; бо як розповіси, буде мені нестерпний сором». А вона: «Пане мій, не бійся, ми ж бо одне тіло. Твоє добро – моє, і навпаки; і лихо так само». Тоді він: «Ото коли ходив до нужника справляти потребу, мені з задниці чорнюща ворона вилетіла; тепер журюся, що воно за причина». А дружина: «Радів би ліпше, що такої напасті позбувся!»

Зранку жінка встала, пішла до сусідів та й каже господині: «Панусю люба, чи можна тобі одну таїну звірити?» А та: «Кажи сміло, як своїй душі!» Тоді жінка: «Дивний трапунок стався моєму чоловікові. Пішов уночі в нужник справити потребу, аж тут йому з задниці пара чорнющих ворон вилітає! Ото мені клопіт!»

Та господиня своїй сусідці розповіла – вже про трьох ворон; а та – про чотирьох, і так далі, аж урешті розійшлася слава, що з чоловіка шістдесят ворон вилетіло. Стурбований поголосом, він поскликав людей і оповів їм усе, що сталося: як-то йому захотілося перевірити, чи жінка вміє берегти таємницю. Потім його дружина померла, а чоловік пішов у монастир і вивчив три літери: перша була чорна, друга – червона, третя – білосніжна.

10 січня 2012 р.

Мова і стиль Діянь римських: «Ближче до народу!»

Спробуємо на окремих прикладах показати специфіку «низької», «повсякденної» латини, якою написано абсолютну більшість текстів збірки Gesta Romanorum. Її можна найкраще увиразнити, зіставивши пасажі Діянь римських, запозичені з інших творів античної та середньовічної латинської літератури, з відповідними місцями в творах-джерелах.

Такі приклади, до того ж, цікаві тим, що свідчать: «низький» стиль збірки був зумовлений не браком освіченості укладача, а здебільшого його свідомим вибором. Дослідження Діянь римських показують, що збірка постала в середовищі «жебрущих ченців» (здогадно домініканців – про це ще напишемо окремо). Ці ченці намагалися охопити проповідуванням якнайширші маси населення, а отже, мусили робити зміст свого повідомлення доступним навіть для маловченої, поверхово обізнаної з латиною аудиторії.

6 січня 2012 р.

Оповідка XLVII. Про трьох царів.

Поклоніння царів. Фрагмент мініатюри.
Псалтир. Англія, поч. XIV ст. (C)

Король Данський мав велике благоговіння перед тими трьома царями, котрі, йдучи за зорею зі Сходу, прибули до Єрусалима і принесли дари рожденному Христові. Він молив їх, щоб і до нього завітали; а якось сам із пишним почтом вирушив до Кельна, де з належним пошануванням зберігалися їхні пресвяті тіла, і підніс їм три золоті корони, змайстровані на кшталт королівських. До того ж, король із надзвичайною побожністю роздав на храми та бідних понад шість тисяч марок, явивши тамтешньому людові справжній приклад віри.

4 січня 2012 р.

Для бібліофілів та бібліофагів

Знайдений на Google Books скан німецького перекладу Діянь римських початку XIX ст. дає змогу доповнити нашу коротку замітку про історію публікації збірки переліком її давніх видань, адже перекладач Йоган Ґеорґ Теодор Ґрессе із справжньою німецькою ґрунтовністю спорядив свою працю примітками та післямовою, яка, серед іншого, містить докладний бібліографічний нарис. Не можна стверджувати, що цей перелік цілковито повний і точний з погляду сучасного стану досліджень (від часу його укладення минуло майже двісті років, я сам доповнив його кількома позиціями з інших джерел), та все ж він дає певне уявлення про масштаби та характер давніх видань збірки Gesta Romanorum.