Дякую, що завітали на сторінку Діянь римських. Її присвячено українському перекладові одного з найпопулярніших творів середньовічної латинської літератури - збірки оповідок, відомої як Gesta Romanorum. Тут з'являються українські тексти вибраних оповідок, думки, пов'язані з перекладом цієї літературної пам'ятки, а також усе, що прямо чи опосередковано пов'язане з нею і що видається цікавим - а такого є справді багато.

27 квітня 2012 р.

«А ти що, свічку тримав?» - Оповідка CCLXIX.

Валерій розповідає у своїй четвертій книзі, як преславного красномовця Антонія звинуватили в блюзнірській розпусті. Свідком висунули одного з його рільників на ім’я Пепій: мовляв, він ніс Антонієві світильник, коли той ішов чинити блуд. Бачачи, як його пан збентежився через той сором, Пепій сам попросив, щоб судді віддали його на муки. Так і сталося: Пепія бичували, а потім кати взяли його на дибу. Тоді-то наглядач витягнув з нього, чого вартий той донос, і звинуваченого було врятовано.

Мораль

Найдорожчі, красномовець Антоній – це праотець Адам, звинувачений перед Богом за блюзнірську розпусту, себто за гниле яблуко; і свідчив проти нього весь небесний двір. Тоді його рільник, який засадив ріллю сього світу Божими заповідями, тобто Син Божий, що прийняв свою плоть від Преславної Діви, пішов за нього на дибу, себто на хресну смерть, якою ми всі спаслися.

25 квітня 2012 р.

Gesta Romanorum старочеською

Серед найдавніших перекладів Діянь римських є версія чеською мовою, створена порівняно невдовзі після постання збірки. На відміну від ранніх перекладів іншими європейськими мовами, вона не мала давніх друкованих видань, а дійшла до нас лише в трьох рукописах (усі – з середини й другої половини XV ст.), котрі зберігаються на їхній батьківщині, у Чехії.

На підставі цих рукописів наприкінці XIX ст. було здійснено наукове видання старочеської версії збірки Gesta Romanorum, яке містить критично опрацьовані тексти, передмову із ґрунтовним кодикологічним та лінгвістичним описом рукописів, тематичний вказівник і словничок менш зрозумілих старочеських слів із перекладом їх на сучасну чеську:

Staročeská Gesta Romanorum / dle staročeských rukopisů podává Jan V. Novák. Praha: Česká Akademia císaře Františka Josefa pro vědy, slovesnost a uměni, 1895.

Загалом чеська версія містить 112 оповідок, проте власне до Діянь римських належать лише 102; решта 10 походять з іншої середньовічної латинської збірки – Історії семи мудреців (Historia septem sapientum). Включенням цього додаткового матеріалу, розташуванням оповідок, а також змістом текстів середньовічна чеська версія збірки Gesta Romanorum дуже нагадує німецьку, тож її, найімовірніше, перекладали не з латинської, а з німецької версії. Втім, видавець зауважує, що деколи чеський текст оповідок таки ближчий до латинського оригіналу, ніж до німецького перекладу, а тому чеська версія, попри посередництво німецької, не є цілковито вторинною щодо неї.

Далі для прикладу старочеський текст оповідки 29 про поганих суддів, а також, для порівняння, її німецька версія з рукопису, котрий походить із того ж таки XV ст. (задля компактності моралізаційну частину оповідки в обох випадках опущено). Можна порівняти і з українським перекладом оповідки, виконаним безпосередньо з латинського оригіналу.

21 квітня 2012 р.

Stat Roma pristina nomine

21 квітня святкують символічний День заснування Риму. Але від того Риму, яким він був у часи своєї найбільшої земної слави, крім купи самих по собі малозрозумілих руїн, залишився тільки образ у людській уяві. Цей образ змінювався від епохи до епохи й від культури до культури; Діяння римські – один із численних прикладів.

Тому можемо повторити за середньовічним поетом Бернардом Клюнійським, що колишній Рим вічний лише своїм іменем, бо все, що нам зрештою залишається – це голі імена:

Stat Roma pristina nomine, nomina nuda tenemus


20 квітня 2012 р.

Оповідка LIX. Дуже повчально: про непомірне зухвальство і про те, як зухвальці часто-густо зазнають великого приниження

Правив колись цар Йовініан, і був він дуже могутній. Одного разу, коли цар лежав у постелі, несказанно загордилося його серце і мовив він у серці своєму: «Хіба є інший бог окрім мене?» Отак подумавши, заснув.

Вставши зрання, він покликав своїх лицарів та й каже: «Найдорожчі, добре було б зараз попоїсти, бо хочу нині йти на лови». Завше готові вволити царську волю, вони поїли і вирушили на лови. І от коли цар скакав на коні, його охопив нестерпний жар – такий, що цареві здавалося, наче от-от помре, якщо не пірне в холодну воду. Як на те, він уздрів оддалік широке плесо і наказав своїм лицарям: «Зоставайтеся тут, аж доки мені не полегшає». Пришпоривши коня, цар мерщій поскакав до води, а там, спішившись, скинув весь одяг, заліз у воду і не вилазив, доки цілком не остиг.

Поки цар сидів у воді, надійшов якийсь чоловік, геть на нього подібний – і лицем, і поставою. Він убрався в царську одежу, сів на царського коня та й поскакав до лицарів. Вони ж усі прийняли його за царя, тож як скінчилися лови, той чоловік разом із лицарями подався до палацу.

19 квітня 2012 р.

Прошу поради

Дорогі читачі Діянь римських, прошу вашої поради. Досі на сторінці з'являлися переклади переважно коротких оповідок (кожна з яких, втім, містить якусь цікаву особливість). З одного боку, це відповідало принципу "текст для читання з екрану на має бути надто довгим"; з іншого - такі оповідки переважно не є сюжетними або ж їхній сюжет дуже простий.

Однак в збірці Gesta Romanorum є й довші, сюжетні оповідки, часто досить потішні. Чи варто і їх деколи розміщувати? Маю на увазі, чи матимете змогу й терпіння читати кілька екранів хай перекладного, та все ж середньовічного тексту? Бо якщо не читатимете, то й розміщувати нема сенсу.

Дякую!

17 квітня 2012 р.

Мотив розп’ятого лева: звідки він і яка його доля?

В оповідці 200 Діянь римських мешканці поселення, якому докучає дракон та інші потвори, проганяють їх, розіп’явши на дереві лева. Згідно з доданим до оповідки тлумаченням, цей «приклад» означає хресну смерть Христа, яка визволила світ з-під влади диявола. Чи був образ розп’ятого лева оригінальним витвором автора оповідки?

На час укладання збірки Gesta Romanorum алегоричне ототожнення лева із Христом вже було добре відоме і мало давню історію. Приблизно в II-III ст. анонімний грецький автор написав твір Фізіолог, присвячений морально-богословській інтерпретації справжніх і (найчастіше) уявних властивостей та звичок тварин; у IV-VI ст. з’явилися кілька латинських версій цього твору, а починаючи від кінця XII ст. на середньовічному Заході на основі цих латинських версій було створено численні, дуже популярні й здебільшого багато ілюстровані компіляції, відомі як бестіарії. Поряд із своєю духовно-дидактичною функцією, вони служили найважливішим джерелом уявлень про тварин, не почерпнутих із безпосереднього досвіду.

Усі версії Фізіолога і абсолютна більшість бестіаріїв присвячують свій перший розділ леву, трактуючи його як образ Христа, здебільшого на підставі двох біблійних цитат: із книги Буття та книги Одкровення.
Адже Яків, благословляючи свого сина Юду, мовив: «Левеня – Юда» [Бут. 49, 9].
...
Наш Спаситель – духовний «лев від племені Юди, корінь Єссея, паросток Давида» [Пор. Од. 5, 5].
Отож і в ученому, і в популярному дискурсі ототожнення лева з Христом було досить поширене в Середні віки; між іншим, саме тому за левом, як алегоричним відповідником царя Всесвіту, в європейській культурі закріпилася роль царя звірів, котра на рівні казкового образу й мовного штампу збереглася до наших днів.

Лев, що цар є над звірами...
Мініатюра із бестіарію. Італія, бл. 1300 р. (C)

Здавалося б, до поміщення лева на хрест – один логічний крок. Однак інтуїтивно відчувалося, що для здійснення цього кроку середньовічна уява мусила мати ще якусь підставу, більш конкретно-образну, ніж суто логічна комбінація; і цю підставу, здається, вдалося виявити.

13 квітня 2012 р.

Розп'ятий лев. - Оповідка CC.

Один град стояв над морем і терпів багато лих від отруйних тварюк. Найлютішою серед них був дракон, який день у день приходив до града і горожани, щоб замирити його, щодня давали йому на поїдання одну животину.

Стали вони раду радити, як їм визволити свій град від тих отруйних тварюк, а передусім од дракона. Коли це надходить якийсь чоловік з далеких країв і радить їм спіймати лева й повісити на високому дереві: побачать його тварюки – усі повтікають, а насамперед дракон.

Трапилося горожанам спіймати лева і вони прицвяхували його мертвого до дерева – так, що з усього града було видно. Уздрівши це, дракон, а за ним і решта тварюк забралися геть – тільки їх і бачили. Отак і було визволено град.

Лев. Фрагмент мініатюри.
Livre des proprietes des choses. Франція, поч. XV ст. (C)
Мораль

Той град знаменує світ, який натерпівся лих од бісів через гріх прародителя. А дракон, себто диявол, не одну животину, тобто не одну живу душу пожер: перед Христовими страстями він забирав з собою в ад усі душі. Так було доти, доки «лев від племені Юди» [Од. 5, 5] не був розіп’ятий на хресті задля нашого відкуплення. Тоді дракон утік, а град, себто світ, було відкуплено страстями Христовими.

10 квітня 2012 р.

Про те, як вага стала ногою

У моралізації до оповідки 213 укладач збірки Gesta Romanorum подає нове тлумачення сну Навуходоносора із книги пророка Даниїла (це той сон, у якому цареві явився бовван з металевим тілом і глиняними ногами, див. Дн. 2, 31-36). Він пояснює, що бовван означає грішників; різні частини бовванового тіла, котрі зроблені з золота, срібла, бронзи, заліза, символізують різні їхні погані риси та вчинки; а от ноги, виготовлені з найгіршого та найслабшого матеріалу – глини, знаменують їхню любов. На підкріплення саме такого алегоричного тлумачення укладач подає цитату, вочевидь, із якогось авторитетного джерела: «Моя нога – це моя любов» («Pes meus est amor meus»).

Точного відповідника цих слів не вдалося виявити в жодному з доступних для пошуку античних чи середньовічних латинських текстів. Однак дуже схожа фраза знайшлася в славнозвісній Сповіді Августина Аврелія. У 13 книзі він порівнює духовне життя людини з природним рухом різних тіл, котрі, згідно зі стандартним на той час вченням Арістотеля, під дією своєї питомої ваги рухаються у властивому для них напрямку: вогонь – вгору, камінь – додолу; а далі підсумовує: «Моя вага – це моя любов, і це вона несе мене» («Pondus meum amor meus, eo feror»).

Августин, один із Вчителів західної Церкви, – цілком зрозуміле джерело авторитетного цитування, але як «вага» стала «ногою»? На пояснення цього маємо припущення, котре, хоч і не доведене прямо, здається досить імовірним.

7 квітня 2012 р.

All you need is love. - Оповідка XLII. Про брак любові.

Валерій розповідає, що бачив у Римі стовп, на якому було надписано чотири літери – кожну три рази: «ВВВ МММ РРР ППП». Уздрівши ті літери, він промовив: «Гай-гай! Провіщаю сум’яття сьому градові!» Почули його тамтешні вельможі та й стали питати: «Наставнику, скажи, звідки ти таке взяв?» А він: «Ось вам тлумачення літер:
Вітець вітчизни вмре – миттю мудрість мине.
Рим руїною робитимуть: плюндруватимуть, побиватимуть, палитимуть».
Так воно й сталося.

Мораль

Найдорожчі, коли мовити по-духовному, то вітцем вітчизни є любов до Бога і ближнього, яка має правити кожною людиною. Добре знаєте, що вітцеві годиться достачати дітям усе, чого вони потребують; отож і справжня любов достачить нам нескінченні багатства у вічному житті, а без неї не зможемо життя вічного здобути.

Але гай-гай, горе нам, горе! Вмирає вітець вітчизни – любов на землі: вже майже ніхто нікого не любить. Разом з любов’ю, без сумніву, минає й мудрість. Мало хто знає, як треба ставитися до Бога й до ближнього, а з тих, хто знає, мало хто це виконує – бо мудрості їм бракує.

Що ж далі? Руйнується Рим, руйнуються держави по всьому світі: скрізь плюндрують, побивають, палять, бо нема на землі ні любові, ні мудрості. Якщо ж ідеться про людську мудрість, то у Бога вона – глупота [Пор. 1 Кр. 3, 19]. Скільки ж то знатного й родовитого люду за короткий час полягло на війні од меча або згинуло ганебною смертю! Скільки бідняків померло від голоду! А все тому, що нема на землі ні любові, ні мудрості: скрізь самі прокльони й душогубство.

4 квітня 2012 р.

Перекладацька головоломка: пропозиції розв'язку

На заклик долучатися до забави з відтворення українською одного із знаменитих середньовічних акронімів вже відгукнулося кілька читачів нашої сторінки. Ось їхні варіанти перекладу акроніма та його розшифрування (в порядку надходження):

Любомир Крупницький:
ООО МММ РРР ВВВВ

Отець отчизни одходить - миттю маліє мудрість.
Римську республіку розвалять війна, вогонь, врожаю відсутність.

Соломія Баб'як:
БББ РРР ДДД ГГГ

Без батька батьківщини - розплата розумом родини.
Державу древню доконали гарища, голод, генерали.

Ірина Піговська
ВВВ ППП РРР БББ

Величній Вітчизні - вмерти, пожежам палаци пожерти,
Риму - розор, розладдя, безхліб’я, безумство, безвладдя.

Оля Яблінська
ВВВ ЗЗЗ РРР ГГГ

Великій Вітчизні - впасти; зоріння знань згасне.
Розваляться Риму регалії, горітимуть гради громади.

Катя Гордієнко
ВВВ ППП РРР ВВВ

Великий володар відійде, потому пітьма прийде.
Риму - руїна, розгром: війна, ворожнеча, вогонь.

Мій варіант теж оприлюднено, але пропонувати власні розв'язки цієї задачі можна й надалі.

2 квітня 2012 р.

Акроніми в Діяннях римських

Середньовічний письменний люд полюбляв різні забави зі словом: загадки, шаради, акростихи... Ознакою мудрості вважалося вміння відчитувати приховані повідомлення: у сотвореному світі – знаки Божої присутності; у позірно беззмістовних комбінаціях слів, складів чи літер – їхній прихований сенс.

До цих мовних ігор належали й акроніми (поєднання перших літер слів, з котрих складається словосполучення чи фраза). У давньому Римі, а згодом у середньовічній Європі, крім суто практичного застосування (наприклад, для скорочення часто вживаних на письмі зворотів, як-от SPQR – «Senatus populusque Romanus», «сенат і римський народ»), акроніми виступали і в ролі своєрідних головоломок, деколи – з глибоким символічним змістом.

У збірці Gesta Romanorum маємо кілька прикладів таких акронімів; серед них – один із найвідоміших на середньовічному Заході:

PPP SSS RRR FFF