Дякую, що завітали на сторінку Діянь римських. Її присвячено українському перекладові одного з найпопулярніших творів середньовічної латинської літератури - збірки оповідок, відомої як Gesta Romanorum. Тут з'являються українські тексти вибраних оповідок, думки, пов'язані з перекладом цієї літературної пам'ятки, а також усе, що прямо чи опосередковано пов'язане з нею і що видається цікавим - а такого є справді багато.

31 липня 2012 р.

Оповідка CIII. Про те, що все треба робити розважно й обачно.

Правив колись Доміціан, дуже мудрий і вельми справедливий: нікому не давав уникнути правосуддя.

Одного разу, коли цар сидів за столом, надійшов якийсь купець і постукав у браму. Воротар відчинив йому і спитав, чого він хоче. А той: «Я – купець, маю на продаж дещо корисне для царської особи». Почувши це, воротар його впустив і купець дуже почтиво привітав царя. Мовив до нього цар: «Найдорожчий, що ж то за крам ти приніс на продаж?» А той: «Три премудрості, володарю». Цар: «І по скільки просиш за кожну премудрість?» Купець: «По тисячі флоринів». Тоді цар йому: «А що, коли мені твої премудрості не згодяться? Даремно гроші витрачу!» А купець: «Володарю, якщо мої премудрості не стануть тобі в пригоді, поверну гроші». Мовив цар: «Добре говориш. Що ж, розповідай, які ж то премудрості хочеш мені продати». А той: «Володарю, перша премудрість така: "Що б не робив – розважно роби й озирайся на вислід". Друга: "Ніколи не звертай з битої дороги на стежку". Третя: "Ніколи на ставай на ночівлю в домі, де господар – старий, а жона – молоденька". Оцих трьох порад тримайся, і буде тобі добре».

Цар заплатив купцеві за кожну премудрість по тисячі флоринів, і першу з них – оту: «Що б не робив...» – звелів надписати у чертогу, в покої і скрізь, де він зазвичай ходив, а також на скатертях, що на них їв.

Голяр. Гральна карта. Австрія, бл. 1455 р. (C)
Невдовзі по тому чимало людей у царстві змовилися вбити царя за те, що був такий справедливий; а що не могли цього скоїти відкрито, то підмовили царського голяра, щоб, коли голитиме цареві бороду, перерізав йому горло, і матиме за це винагороду. Одержавши гроші, голяр пообіцяв усе вірно виконати. І от коли цареві треба було поголитися, голяр намочив бороду, почав голити, а тоді глянув додолу й побачив довкола царевої шиї рушник з написом: «Що б не робив...» Прочитавши його, подумав собі голяр: «Оце я найнявся нині вбити людину. Якщо це зроблю, препогано скінчу, бо мене засудять на щонайганебнішу смерть. Справді, що б не робив, а таки треба озиратися на вислід, як мовить сей напис». Голяреві почали тремтіти руки, та так, що він аж бритву впустив. Зауваживши це, спитав його цар: «Що з тобою? Ану кажи!» А той: «Володарю, змилуйся наді мною! За гроші я погодився нині вбити тебе, але була на те Божа воля, щоб я випадково прочитав напис на рушнику: "Що б не робив..." і відразу ж збагнув, що скінчу найганебнішою смертю. Тому й затремтіли мені руки». Почувши це, подумав собі цар: «Оце ж перша премудрість врятувала мені життя. В добру годину я за неї заплатив!» А голяреві мовив: «Більше не зраджуй. Прощаю тобі».

13 липня 2012 р.

Перейти Рубікон. - Оповідка XIX. Про гріх гордині

Читаємо в діяннях римських, що був колись у римлян князь на ім’я Помпей, який узяв за дружину дочку одного шляхтича, котрий звався Цезарем. І змовилися між собою оті двоє запанувати над усією вселенною.

Якось Помпей послав Цезаря завойовувати різні країни – бо той був молодий і йому більше годився такий труд, – а сам зостався за старшого в Римі, щоб охороняти державу від набігів. І постановив Помпей Цезареві, що той має повернутися, доки мине п’ять років; коли ж не повернеться, то назавжди позбудеться влади.

Отож Цезар зібрав військо і пішов на ті країни. Там він натрапив на войовничий люд, якого не зумів у встановлений строк підкорити. Воліючи радше Помпея прогнівити, ніж війну припинити, Цезар на свій страх і риск залишився в чужині ще на п’ять років. Тоді Помпей, тяжко образившись, заказав йому вхід до міста Рима – мовляв, надалі хай навіть зближатися до нього не сміє.

Цезар переходить Рубікон. З рукопису:
Baudouin d'Avennes. L'histoire tripartite.
Нідерланди, 1473 р. (C)
Проте Цезар, скінчивши війну, таки рушив до Рима, і по дорозі переправлявся з військом через ріку, що звалася Рубікон. Тоді-то явилася йому велична постать, що стояла посеред ріки й мовила до нього, кажучи: «Цезарю, якщо ти йдеш до Рима з миром, то йди собі далі; якщо ж ні – не смій туди входити!» А Цезар їй в одвіт: «Я завжди воював і охоче зносив усі труди заради честі й користі міста Рима, то й далі так робити прагну: боги, до яких молюся, мені свідками!»

По тих його словах постать щезла, і Цезар, підстьобнувши коня, переїхав ріку. Та коли вже сягнув того берега, спинився й мовив: «Отут і миру кінець, бо мені відібрали владу!» Від того дня Цезар ненастанно переслідував Помпея і як міг йому шкодив.

11 липня 2012 р.

Gesta Romanorum розтягують на цитати

Поки що, на жаль, не в українському, а в англійському перекладі. Американський виробник подарунків та сувенірів Zazzle, поміж іншим, випускає продукцію із знаменитими цитатами. Серед них - «If the end be well, all is well»: так у перекладі Чарльза Свона відтворено слова розумного лицаря з оповідки 67 Діянь римських: «Si finis bonum erit, totum bonum erit».

Zazzle пропонує килимки для мишки, чашки та футболки, прикрашені цим висловом - і точним посиланням на його джерело:




5 липня 2012 р.

Добре те, що добре кінчається. - Оповідка LXVII. Про те, що в кінці часів не матимемо виправдання

Правив колись мудрий Максиміан і жили в його королівстві двоє лицарів, які дуже любили один одного. Один був розумний, а інший дурний. От розумний і каже дурному: «Чи не хотів би ти стати моїм побратимом? Нам обом це на користь вийде». А той: «Залюбки». Тоді мовить розумний лицар: «Нехай кожен із нас пустить собі з правиці кров. Я вип’ю твоєї, а ти моєї – на знак того, що жоден не покине іншого ні в добрі, ні в горі й усе, що наживе, порівну з іншим ділитиме». А той: «От і чудово». Пустили вони собі кров, кожен випив крові іншого й відтоді лицарі замешкали в одному домі.

Збудував був король два міста. Одне – на верхів’ї гори. Кожен, хто туди приходив, одержував багаті скарби й назавжди там залишався. Дорога до цього міста була вузька та кам’яниста, ще й чигали на ній троє лицарів з великим військом: хто хотів пройти тією дорогою, мусив або з ними битися, або всім своїм майном і життям поплатитися. Король призначив у це місто управителя, який усіх, хто входив, однаково вітав і згідно з їхнім станом та становищем щедро пригощав.

Інше місто король звелів побудувати в падолі під горою. До цього міста вела проста дорога, якою любо йшлося. При тій дорозі стояло троє лицарів, котрі всіх перехожих радо вітали й досхочу пригощали. У це місто король призначив управителя, який усіх, хто туди входив чи наближався, в темницю кидав, з приходом судді – на суд віддавав, а вже суддя до нікого пощади не мав.

Двоє лицарів у дорозі. Декоративний ініціал.
З рукоп.: L'estoire de Merlin. Італія, поч. XIV ст. (C)
От якось і каже розумний лицар товаришеві: «Найдорожчий, помандруймо світом, як то інші лицарі роблять: вдосталь добра наживемо та й порядно заживемо». А той: «Охоче». Вирушили вони в путь. Озвався розумний: «Найдорожчий, поглянь: тут дві дороги. Одна веде до преславного міста: коли нею подамося, ввійдемо в те місто і матимемо все, чого душа забажає. Інша дорога веде до іншого міста, що стоїть у падолі: підемо тією дорогою – будемо схоплені, до темниці вкинені й перед суддю приведені, а він пошле нас на шибеницю. Отож раджу цю дорогу оминати, а ту другу вибирати». А дурний лицар у відповідь: «Найдорожчий, я вже досить наслухався про ті міста. Але гірська дорога така вузька й небезпечна, ще й засіло на ній троє лицарів з військом, які всіх, хто нею йде, переймають, убивають і до нитки обдирають. А от друга дорога проста, і троє лицарів, котрі там стоять, всіх, хто нею йде, привітно зустрічають і все потрібне їм достачають. Це мені добре видно, і власним очам вірю більше, ніж тобі». Розумний йому: «Хоч та дорога проста і нею легко йдеться, але вона приведе нас до вічної ганьби, бо скінчимо на шибениці. Боїшся йти вузькою дорогою через засідки розбійників? Вічна ганьба тобі! Ти ж лицар, а обов’язок лицаря – битися з ворогами! До того ж, коли підеш зі мною цією дорогою, твердо тобі обіцяю, що першим кинуся в бій і крізь усе прорвуся – якщо ти мені допоможеш». А той: «Істинно кажу тобі, не піду цією дорогою, а лише тією». Тоді розумний лицар каже: «Оскільки я присягнув тобі й на знак вірності випив твоєї крові, то не пущу тебе самого, піду з тобою».

2 липня 2012 р.

Герман Гессе і Gesta Romanorum

Герман Гессе
Знаменитий німецько-швейцарський письменник, нобелівський лауреат Герман Гессе, якому сьогодні виповнилося б 135 років, глибоко цікавився середньовічною літературою, зокрема легендами та притчами. Поруч із житіями святих його увагу також привернули збірки екземплюмів, зокрема Gesta Romanorum.

У 1914 році він редагував перевидання німецького перекладу Діянь римських Йогана Ґеорґа Теодора Ґрессе, що вперше вийшов у світ 1842 року. Згодом Гессе включав вибрані оповідки в перекладі Ґрессе до своїх антологій середньовічних казок і легенд: Aus dem Mittelalter (Із Середньовіччя) (1918), Geschichten aus dem Mittelalter (Оповідки з Середньовіччя) (1925).

1926 року добірка оповідок з Діянь римських в німецькому перекладі вийшла окремим ілюстрованим виданням:

Märchen und Legenden aus den Gesta Romanorum / Ausgewählt von Hermann Hesse. Leipzig: Insel-Verlag, 1926.

Автор красивих гравюр, що ілюстрували цю антологію - австрійський художник Аксль Лєскошек (Axl Leskoschek).

Аксль Лєскошек. Ілюстрація до оповідки 45 Діянь римських
(про синів, що стріляли в труп батька).
Märchen und Legenden aus den Gesta Romanorum. Leipzig: Insel-Verlag, 1926. (С)