Один з найдавніших і найкрасивіших рукописів Gesta Romanorum

Рукопис Діянь римських. Півд. Німеччина, 1342 р. (C)

Початковий аркуш рукопису містить першу оповідку збірки, «Про любов».

Gesta Romanorum як цілісний твір

Деінде вже зауважувалося, що попри розмаїття змісту, обсягу, походження і жанру різних оповідок Діянь римських, усю збірку слід вважати цілістю, бо лише в цілості вона розкриває задум своїх укладачів і свою властиву функцію в контексті доби. Саме тому від самого початку було вирішено перекладати Діяння римські повністю, не вибираючи лише окремих оповідок і не опускаючи їхніх тлумачень, як це можна спостерегти в деяких перекладних виданнях.

Про слушність цього свідчать, зокрема, результати досліджень дидактичної програми збірки Gesta Romanorum. Із цих результатів випливає, що оповідки Діянь римських об’єднані спільною повчальною настановою. Сама вона досить проста, однак знаходить щонайвигадливіші вияви у тлумаченнях оповідок, а також у тих змінах, що їх зазнали початково «незалежні» оповідки, коли увійшли до складу збірки.

Однією з найґрунтовніших праць на цю тему є:

Weiske, Brigitte. Gesta Romanorum. Т. 1: Untersuchungen zu Konzeption und Überlieferung. Т. 2: Texte, Verzeichnisse. Tübingen: Max Niemeyer Verlag, 1992.

На жаль, досі не доводилося потримати цієї монографії в руках ні в паперовому, ні в електронному варіанті, однак досить добре уявлення про її зміст та висновки дає рецензія Маріанне Калінке (Marianne E. Kalinke), котра, фактично, є стислим рефератом праці Вайске. Нижче – переклад з англійської цієї рецензії (текст у квадратних дужках додано перекладачем).

Оповідка перша. Про любов.

Пес із світильником.
Ініціал рукопису Моралій
Григорія Великого.
Німеччина, 2 пол. XII ст. (C) 

Правив колись Помпей, дуже багатий і могутній. Він мав єдину красуню доньку, яку так ніжно любив, що приставив до неї охорону – п’ятьох лицарів, щоби під страхом тяжкої кари пильнували її від усякої напасті. Отож збройні лицарі денно і нощно ту дівчину стерегли, ще й перед дверми її покою палаючий світильник приладнали – щоб до неї поночі хтось не прокрався, коли, бува, задрімають чи зазіваються. Була в них і гавкуча собачка, що мала будити їх своїм гавкотом.

Отак ніжно ту дівчину плекано; вона ж прагнула побачити світу. Одного разу вона виглянула надвір, і саме тоді надійшов якийсь князь, котрий, кинувши на дівчину безсоромним оком, одразу в неї закохався, адже була прегарна і всім милувала зір; до того ж, була єдиною царською дочкою, якій по смерті батька належало успадкувати царство. Багато наобіцяв той князь царівні, щоби домогтися її згоди; вона ж повірила обіцянкам – і погодилася. Уночі встала, маленьку собачку вбила, світильник загасила і втекла з князем.

Вранці кинулися шукати, де поділася царівна. А був тоді при палаці правителя хоробрий витязь, який завше боровся за царське право. Коли почув, що донька отак вітця зневажила, щодуху помчав їй навздогін. Уздрівши витязя, що наспіває при повній зброї, князь став із ним до герцю. Але витязь узяв гору, стяв князеві голову і повернув дівчину до палацу. Проте вона ще довго не з’являлася перед очі батькові, а все стогнала та зітхала. Почув це один мудрець, що був при царському дворі. Він завжди виступав посередником між підданими й царем, тож і цього разу, зжалившись над дівчиною, помирив її з батьком.

Царівну пошлюбили із вельми знатним мужем, і з тієї нагоди вона одержала від батька різні дарунки. Найперше отримала від нього квітчасту одіж, усю вигаптувану, а на ній написано: «Я тобі простив: більше так не роби». Дістала від царя і золотий вінець, на якому було вирізьблено: «Твоя гідність – від мене». А від свого оборонця одержала перстень із таким написом: «Я полюбив тебе: навчися і ти любити». Від мудреця-посередника отримала ще один перстень, де було вирізьблено: «Що я вчинив? Наскільки велике? Навіщо?» Від царського сина – також перстень, надписаний: «Благородна єси: благородства свого не зневажай». Від кровного брата – ще один перстень, на якому було написано: «Підійди, не бійся! Я – брат твій». А від нареченого – золоту печатку, яка підтверджувала, що до неї переходить його спадщина, і був на тій печаті напис: «Тепер ти пошлюблена: більше не гріши». Одержавши ті дари, дівчина берегла їх, доки було її життя; усіма люблена, вона в мирі скінчила дні свої.