Дякую, що завітали на сторінку Діянь римських. Її присвячено українському перекладові одного з найпопулярніших творів середньовічної латинської літератури - збірки оповідок, відомої як Gesta Romanorum. Тут з'являються українські тексти вибраних оповідок, думки, пов'язані з перекладом цієї літературної пам'ятки, а також усе, що прямо чи опосередковано пов'язане з нею і що видається цікавим - а такого є справді багато.

30 листопада 2011 р.

Gesta Romanorum і друкарський прес

Менш ніж через тридцять років після виходу славнозвісної Ґутенберґової Біблії серед перших друкованих у Європі книжок латинському Святому Письму цілком достойне товариство (і за читаністю, і за кількістю перевидань) склала збірка Gesta Romanorum.

Перше відоме нам видання було здійснено в голландському місті Утрехті 1472 р. До нього увійшло 150 оповідок, які містяться в переважній більшості доступних нині рукописів. У подальших перевиданнях тієї ж друкарні до них додавали ще одну чи дві.

Стародрук Діянь римських. Кельн, 1485 р. (C)
Роком пізніше Діяння римські почали друкувати і в Кельні. Кельнські видавці, зберігаючи репертуар і послідовність текстів утрехтської версії, розширили її до 181 оповідки. Саме цей склад збірки де-факто набув статусу «канонічного» і став джерелом для повних або часткових перевидань, а також для більшості перекладів. Втім, залишалися популярними і, як побачимо згодом, мали чимале значення й інші оповідки, котрі не увійшли до першодруків, а були розкидані в численних рукописах.

Саме утрехтські та кельнські стародруки лягли в основу і задали структуру найповнішого і найякіснішого на сьогодні наукового видання Діянь римських, що його підготував у другій половині XIX ст. німецький вчений Герман Остерлей (Oesterley Hermann. Gesta Romanorum. Berlin: Weidmannsche Buchhandlung, 1872). Здійснивши скрупульозне зіставлення всіх збережених рукописів, Остерлей включив до свого видання «канонічний» корпус із 181 оповідки у тій самій послідовності, в якій вони йдуть у кельнських стародруках, а після них додав ще 102 тексти з рукописної традиції.

Наскрізна нумерація, надана у виданні Остерлея всім оповідкам – і «канонічним», і «додатковим», – стала загальноприйнятою, тож саме нею користуємося на нашій сторінці. Варто зауважити, що для дописів, котрі містять текст тієї чи іншої оповідки або в якийсь спосіб її стосуються, до міток, серед іншого, вносимо її номер: таким чином буде легко знайти всі дописи, що стосуються конкретного тексту із збірки.

28 листопада 2011 р.

Комічно-іронічна історія з поважною мораллю. - Оповідка восьма. Про марнославство.

Правив колись Лев – отой, що напрочуд любив розглядати красивих жінок. Якось він наказав поставити в храмі трьох кумирів і всім, хто був у його царстві, звелів, щоб їх почитали. Перший кумир простягав до народу руку, а на пальці в нього був золотий перстень і напис: «Я – благородний: се перстень на пальці моєму». Другий кумир мав золоту бороду, а на чолі в нього було написано: «Я – бородатий: нехай прийдуть до до мене всі, хто лисий, і приймуть од волосу мого». Третій кумир мав золоті шати й пурпурну одіж, а на грудях у нього було написано золотими буквами: «Я – той, хто не боїться нікого». Всередині всі три кумири були кам’яні. А коли вже їх викінчено згідно з царською волею, цар видав закон, що хто вкраде перстень, або золоту бороду, або шати, буде засуджений до найганебнішої смерті.

Одного разу довелося зайти до того храму якомусь вельможі. Побачивши першого кумира з витягнутим пальцем, він стягнув з того пальця перстень. Далі приступив до другого кумира і відірвав йому золоту бороду. Потім і до третього кумира підійшов, зняв з нього шати і забрався геть із храму. Народ, побачивши окрадених кумирів, одразу сповістив царя. Почувши про таке, він вельми розгнівався, викликав до себе злодія, себто вельможу, і звинуватив його у переступі – що всупереч забороні обікрав кумирів. А той: «Володарю, чи дозволиш мені відповісти?» Цар на те: «Милостиво дозволяю».

Тоді вельможа: «Коли я увійшов до храму, перший кумир простягнув до мене руку з перснем на пальці, немовби кажучи: «Візьми цей перстень!» Однак я не наважився прийняти того, що він мені простягав, аж доки не прочитав напис на пальці: «Я – благородний: се перстень». З того напису я збагнув, що він хоче, аби я взяв у нього перстень, то я й узяв. Далі я приступив до другого кумира і, уздрівши його золоту бороду, помислив і промовив у серці моєму: «Його батько, якого я частенько бачив, ніколи не мав такої пишної бороди. Не годиться над батьком вивищуватися, тож добре й корисно буде цю золоту бороду йому забрати». Попри те, я не наважувався відірвати бороду, аж доки не прочитав напису: «Я – бородатий; прийдіте до мене всі, хто лисий, і прийміте од волосу мого». Як бачиш, я лисий. Отож я забрав золоту бороду з двох причин: по-перше, щоб той кумир був схожий на батька і не дуже хизувався своєю золотою бородою; по-друге, щоб волоссям з його голови моїй власній лисині зарадити. Далі я приступив і до третього кумира, що мав золоті шати. Їх я забрав тому, що взимку золото холодне, кумир же кам’яний, а камінь – холодний від природи; якщо носитиме золоті шати, то до холоду додасться холод, і скрутно йому доведеться. Коли ж і влітку їх носитиме, йому також буде важко. Та все ж я не забирав тих шат, аж доки не прочитав у нього на чолі напис: «Я – той, хто не боїться нікого». Ото вже коли я побачив таку гординю, забрав йому шати, щоб не зазнавався».

Мовив цар: «Дорогенький, коли видано закон, аби ніхто не окрадав кумирів, хіба той закон не проголошує, що їх не вільно окрадати нікому й за жодних обставин? Ти ж зазіхнув на те, що тобі не належало; тому присуджую, щоб тебе ще нині спровадили на шибеницю». Так воно й сталося.

25 листопада 2011 р.

Звідки взялася назва Gesta Romanorum

До початкового "ядра", яке лягло в основу збірки, належали історії, справді почерпнуті з давньоримських авторів: зрідка - скопійовані досить близько до тексту першоджерела, частіше -  подані у вільному переказі, найчастіше - зазнавши дивовижних перекручень, контамінацій і переосмислень в усній традиції. Саме це "ядро" задало "римський" тон усієї збірки, до якого намагався пристосуватися укладач, вносячи в неї інші оповідки. На початку більшості з них, незалежно від їхнього походження, він додав повідомлення про нібито правлячого на час дії твору "римського імператора" (в нашому перекладі - "царя"): деякі з цих імен справді належали імператорам або іншим державним діячам давнього Риму, кілька - імператорам Священної Римської імперії, проте досить часто вони вигадані. До того ж, нерідко цією початковою згадкою про "римського" правителя його присутність у сюжеті твору й обмежується.

Незважаючи на наївність (із сучасного погляду) цих спроб "романізувати" матеріал збірки, для її аудиторії (судячи з усього, не надто освіченої) покликання на давньоримську історію виглядали достатньо авторитетними, щоб призвести до усталення традиційної назви збірки - Gesta Romanorum, Діяння римські - відображеної в численних рукописах і остаточно закріпленої в першодруках.

Оповідка перша. Про любов.

Пес із світильником.
Ініціал рукопису Моралій
Григорія Великого.
Німеччина, 2 пол. XII ст. (C) 
Правив колись Помпей, дуже багатий і могутній. Він мав єдину красуню доньку, яку так ніжно любив, що приставив до неї охорону – п’ятьох лицарів, щоби під страхом тяжкої кари пильнували її від усякої напасті. Отож збройні лицарі денно і нощно ту дівчину стерегли, ще й перед дверми її покою палаючий світильник приладнали – щоб до неї поночі хтось не прокрався, коли, бува, задрімають чи зазіваються. Була в них і гавкуча собачка, що мала будити їх своїм гавкотом.

Отак ніжно ту дівчину плекано; вона ж прагнула побачити світу. Одного разу вона виглянула надвір, і саме тоді надійшов якийсь князь, котрий, кинувши на дівчину безсоромним оком, одразу в неї закохався, адже була прегарна і всім милувала зір; до того ж, була єдиною царською дочкою, якій по смерті батька належало успадкувати царство. Багато наобіцяв той князь царівні, щоби домогтися її згоди; вона ж повірила обіцянкам – і погодилася. Уночі встала, маленьку собачку вбила, світильник загасила і втекла з князем.

Вранці кинулися шукати, де поділася царівна. А був тоді при палаці правителя хоробрий витязь, який завше боровся за царське право. Коли почув, що донька отак вітця зневажила, щодуху помчав їй навздогін. Уздрівши витязя, що наспіває при повній зброї, князь став із ним до герцю. Але витязь узяв гору, стяв князеві голову і повернув дівчину до палацу. Проте вона ще довго не з’являлася перед очі батькові, а все стогнала та зітхала. Почув це один мудрець, що був при царському дворі. Він завжди виступав посередником між підданими й царем, тож і цього разу, зжалившись над дівчиною, помирив її з батьком.

Царівну пошлюбили із вельми знатним мужем, і з тієї нагоди вона одержала від батька різні дарунки. Найперше отримала від нього квітчасту одіж, усю вигаптувану, а на ній написано: «Я тобі простив: більше так не роби». Дістала від царя і золотий вінець, на якому було вирізьблено: «Твоя гідність – від мене». А від свого оборонця одержала перстень із таким написом: «Я полюбив тебе: навчися і ти любити». Від мудреця-посередника отримала ще один перстень, де було вирізьблено: «Що я вчинив? Наскільки велике? Навіщо?» Від царського сина – також перстень, надписаний: «Благородна єси: благородства свого не зневажай». Від кровного брата – ще один перстень, на якому було написано: «Підійди, не бійся! Я – брат твій». А від нареченого – золоту печатку, яка підтверджувала, що до неї переходить його спадщина, і був на тій печаті напис: «Тепер ти пошлюблена: більше не гріши». Одержавши ті дари, дівчина берегла їх, доки було її життя; усіма люблена, вона в мирі скінчила дні свої.

23 листопада 2011 р.

Що таке Gesta Romanorum?

Gesta Romanorum або ж Діяння римські - це понад дві сотні оповідок різного обсягу - від кількох речень чи абзаців до кількадесяти сторінок; різного жанру та походження - тут і анекдоти часів класичної античності, і елліністичні оповіді, і байки стародавнього Сходу, і ранньосередньовічні германські перекази, і житія святих; нарешті, різної сюжетної складності - від, фактично, безсюжетних описів до повноцінних оповідань, а то й міні-романів.

Рукопис Діянь римських
Німеччина, 2-га пол. XV ст. (C)
Усі вони в різний час і за різних обставин увійшли в усний та письмовий обіг у середньовічній Західній Європі у латинських версіях, здебільшого суттєво змінених порівняно з оригіналом або давнішими варіантами і тією чи іншою мірою адаптованих до життєвих реалій та картини світу своїх нових реципієнтів. Приблизно на зламі XIII-XIV століть оповідки було об'єднано в збірку, і саме в складі цієї збірки вони набули величезної популярності як у пізньому Середньовіччі, так і в модерну добу.

Діяння римські передусім виконували роль повчальних "прикладів", або ж "екземплюмів". На цю функцію вказує те, що під час укладення збірки чи вже невдовзі після нього до абсолютної більшості оповідок було додано алегоричні тлумачення. Ці тлумачення (часто несподівані, а то й нелогічні з погляду сучасної людини) містять досить однорідну, якщо не одноманітну морально-богословську дидактичну програму, а отже, свідчать, що вже в добу постання збірки її сприймали як цілість. Отож і ми маємо підстави читати (і перекладати) Діяння римські як єдину літературну пам'ятку високого Середньовіччя, котра лише в своїй повноті до кінця розкриває інтенцію її укладачів і особливості світобачення їхньої доби.

Наступний випуск перерве цю, можливо, надто академічну лекцію конкретним прикладом середньовічного прикладу - пардон за каламбур :) - на якому спробуємо відчути смак тогочасного повчально-розважального чтива.