двічі по два перстені

Ледве чи Володимир Івасюк зачитувався західноєвропейською середньовічною літературою, але навіть якщо перегук з оповідкою 10 Діянь римських цілком випадковий, то тим більше вражає: і там, і тут – два; і там, і тут – пам’ять і забуття...



Важко було не віддати перевагу в нашому перекладі саме цій, хай не зовсім нормативно-літературній, формі множини від іменника «перстень».

Gesta Romanorum і українські держоргани

Випадково трапилася на очі емблема Українського державного центру радіочастот (раніше відомого як Укрдержчастотнагляд). Потяг наших чиновників до пафосної символіки - відома річ; от і тут емблему оздоблює латинський девіз:

(C)

Втім, ледве чи хтось із начальства чи працівників згаданої структури знає, що це - скорочений варіант однієї з трьох куплених за чималі гроші премудростей, котра врятувала царську горлянку в оповідці 103 Діянь римських (щоб правильно прочитати віршовану гекзаметром фразу, треба наголошувати виділені літери):

Quidquid agis prudenter agas et respice finem.

В нашому перекладі:

Що б не робив – розважно роби й озирайся на вислід.

Можна хіба що побажати всім, кого це стосується, щоб слова «Розважно роби» не розходилися з ділом і до перерізаних горлянок справа не доходила.

Gesta Romanorum і татуювання

Нещодавно писав про цитати з Діянь римських на футболках, чашках тощо, а тут люди власне тіло прикрашають.

(C)

Напис, що біжить шкірою цього симпатичного хлопця, – не що інше, як перша куплена премудрість з оповідки 103 мовою оригіналу:

[Quidquid agis p]rudenter agas et respice finem.

Вислів став «крилатим» не лише через свій зміст, а й, великою мірою, через форму: це вірш-гекзаметр. Отож для того, щоб зберегти афористичність, віршований розмір відтворено і в нашому перекладі:

Що б не робив – розважно роби й озирайся на вислід.

It’s all Greek to me, або як латинники греку читали

Оповідка 255 збірки Gesta Romanorum починається дивною, на перший погляд безглуздою цитатою, як стверджується в тексті, з давньоримського поета Ювенала: «De caelo nothi solitus»; дослівно її можна перекласти: «З неба – звичний до чужорідного». Втім, тут-таки подано і тлумачення котрогось із Ювеналових коментаторів: «Oraculum Apollinis fuit nothi solitus i. e. nosci teipsum» – дослівно: «Таким було Аполлонове віщування: "звичний до чужорідного", тобто "пізнай себе"». Нісенітниця? Як виявилося, не зовсім.

Прозова рима в збірці Gesta Romanorum

Випадки свідомої гри співзвучними, зокрема римованими словами трапляються вже в класичній римській прозі. Проте справді значного поширення прозова рима набула в латинській літературі пізньої античності та Середньовіччя – ймовірно, у зв’язку з розвитком рими в поезії, що припадає саме на цей період. Прозова рима виконувала багато різних функцій, які, втім, не завжди вдається точно окреслити чи розмежувати: це і увиразнення паралелізму якихось думок чи явищ; і підкреслення їхньої послідовності (часової, причинно-наслідкової та ін.); і наголошення однорідності чи пов’язаності предметів у переліку.

У більшості цих функцій прозова рима досить часто виступає і в збірці Gesta Romanorum – як у самих оповідках, так і в морально-алегоричних тлумаченнях. Чимало текстів рясніють римованими словами та фразами, а деякі повністю або майже повністю написані римованою прозою, як-от алегоризований переказ книги Естер (оповідка 177).

Від самого початку праці над українським перекладом було вирішено відтворювати цю особливість оригіналу, адже, крім зазначених часткових функцій прозової рими, вона є важливим елементом стилістичного колориту Діянь римських і загалом середньовічної латинської літератури, котрий не хотілося б втрачати. До того ж, прозова рима цілком природно сприймається в контексті української народної творчості, передусім казок, а тому її присутність добре узгоджується із обраною засадою помірної фольклорної стилізації перекладу збірки Gesta Romanorum.

Про те, як вага стала ногою

У моралізації до оповідки 213 укладач збірки Gesta Romanorum подає нове тлумачення сну Навуходоносора із книги пророка Даниїла (це той сон, у якому цареві явився бовван з металевим тілом і глиняними ногами, див. Дн. 2, 31-36). Він пояснює, що бовван означає грішників; різні частини бовванового тіла, котрі зроблені з золота, срібла, бронзи, заліза, символізують різні їхні погані риси та вчинки; а от ноги, виготовлені з найгіршого та найслабшого матеріалу – глини, знаменують їхню любов. На підкріплення саме такого алегоричного тлумачення укладач подає цитату, вочевидь, із якогось авторитетного джерела: «Моя нога – це моя любов» («Pes meus est amor meus»).

Точного відповідника цих слів не вдалося виявити в жодному з доступних для пошуку античних чи середньовічних латинських текстів. Однак дуже схожа фраза знайшлася в славнозвісній Сповіді Августина Аврелія. У 13 книзі він порівнює духовне життя людини з природним рухом різних тіл, котрі, згідно зі стандартним на той час вченням Арістотеля, під дією своєї питомої ваги рухаються у властивому для них напрямку: вогонь – вгору, камінь – додолу; а далі підсумовує: «Моя вага – це моя любов, і це вона несе мене» («Pondus meum amor meus, eo feror»).

Августин, один із Вчителів західної Церкви, – цілком зрозуміле джерело авторитетного цитування, але як «вага» стала «ногою»? На пояснення цього маємо припущення, котре, хоч і не доведене прямо, здається досить імовірним.

Перекладацька головоломка: пропозиції розв'язку

На заклик долучатися до забави з відтворення українською одного із знаменитих середньовічних акронімів вже відгукнулося кілька читачів нашої сторінки. Ось їхні варіанти перекладу акроніма та його розшифрування (в порядку надходження):

Любомир Крупницький:

ООО МММ РРР ВВВВ

Отець отчизни одходить - миттю маліє мудрість.
Римську республіку розвалять війна, вогонь, врожаю відсутність.

Соломія Баб'як:

БББ РРР ДДД ГГГ

Без батька батьківщини - розплата розумом родини.
Державу древню доконали гарища, голод, генерали.

Ірина Піговська

ВВВ ППП РРР БББ

Величній Вітчизні - вмерти, пожежам палаци пожерти,
Риму - розор, розладдя, безхліб’я, безумство, безвладдя.

Оля Яблінська

ВВВ ЗЗЗ РРР ГГГ

Великій Вітчизні - впасти; зоріння знань згасне.
Розваляться Риму регалії, горітимуть гради громади.

Катя Гордієнко

ВВВ ППП РРР ВВВ

Великий володар відійде, потому пітьма прийде.
Риму - руїна, розгром: війна, ворожнеча, вогонь.

Мій варіант теж оприлюднено, але пропонувати власні розв'язки цієї задачі можна й надалі.

Акроніми в Діяннях римських

Середньовічний письменний люд полюбляв різні забави зі словом: загадки, шаради, акростихи... Ознакою мудрості вважалося вміння відчитувати приховані повідомлення: у сотвореному світі – знаки Божої присутності; у позірно беззмістовних комбінаціях слів, складів чи літер – їхній прихований сенс.

До цих мовних ігор належали й акроніми (поєднання перших літер слів, з котрих складається словосполучення чи фраза). У давньому Римі, а згодом у середньовічній Європі, крім суто практичного застосування (наприклад, для скорочення часто вживаних на письмі зворотів, як-от SPQR – «Senatus populusque Romanus», «сенат і римський народ»), акроніми виступали і в ролі своєрідних головоломок, деколи – з глибоким символічним змістом.

У збірці Gesta Romanorum маємо кілька прикладів таких акронімів; серед них – один із найвідоміших на середньовічному Заході:

PPP SSS RRR FFF

З нагоди Дня поезії. «Сатанинські вірші»

Кілька віршованих рядків, що містяться в оповідці 163 Діянь римських, є чи не єдиним у європейській літературі поетичним твором, авторство якого настільки явно приписується нечистій силі.

За сюжетом оповідки, цар Олександр віддав свого сина в науку до філософа. Одного разу вчитель і учень, походжаючи лукою, стали свідками небуденної події. Наставник одразу ж використав її як тему для завдання з віршування (стандартна практика в курсі тривіуму середньовічних шкіл). Ось як цей трапунок описано в оповідці:

Бачать, на луці вилежується пархатий кінь, а поруч із конем двійко спутаних між собою овець траву скубуть. І от ті вівці, пасучись біля коня, наблизилися до нього – одна справа, друга зліва, – а мотузка, що нею були спутані, поволі зайшла коневі на спину, аж поки її середини сягнула. Відчувши мотузку на зраненій спині, кінь підвівся, але стало ще гірше. Від болю кінь рвонувся бігти і поволік за собою овець; і що довше ті вівці на ньому теліпалися, то глибше мотузка в рану врізалася і дужчим ставав біль. Край луки стояв дім мельника. Знавіснілий од страшного болю, кінь разом із вівцями забіг у дім. Там нікого не було, але горіло вогнище. Кінь порозкидав вогонь навсібіч, дім зайнявся, а разом із домом і кінь та вівці дотла згоріли.

Чи то не надто старанному, чи то не надто здібному учневі ніяк не вдавалося зладити загаданого вчителем вірша, а тому він охоче пристав на пропозицію диявола виконати за нього домашнє завдання в обмін на його безсмертну душу.

Щоб дати змогу оцінити всю зловісність літературного стилю нечистого, наводимо диявольський опус і в оригіналі, і в перекладі:

Nexus ovem binam per spinam traxit equinam.
Laesus surgit equus, pendet utrumque pecus.
Ad molendinum pondus portabat equinum;
Dispergendo focum se cremat atque locum.
Custodes aberant; singula damna ferant!

Коняці на спину хвору вівці затягнули швору.
Від болю коняка зірвалась – обабіч вівця теліпалась.
Просто в домівку млинську понесла свою ношу кінську;
Порозкидала ватру – спалила себе і хату.
Сторожі не гляділи хати – хай за сю шкоду платять!

Як перекласти пару «anima – animal»?

Латинське слово «anima» в абсолютній більшості випадків перекладається як «душа». Трохи складніше з «animal».

Перший варіант, що напрошується для передачі «animal» (зокрема під впливом сучасних мов, які запозичили це латинське слово), – «тварина». Часто такий переклад виявляється цілком придатним, але треба мати на увазі, що латинське «animal» має і ширше значення – «істота, наділена диханням, душею» («anima»; первісно душу ототожнювали з диханням). Це значення латинського «animal» охоплює і тварин, і людину, бо і тварини, і людина мають душу. З погляду античних язичників людську душу відрізняла від тваринної передусім наявність розуму; з погляду середньовічних християн – ще й безсмертя.

І в античній, і в середньовічній латині іменник «animal» вживається в своєму вужчому значенні частіше, ніж у ширшому. Переважно це вужче значення випливає з контексту, однак коли треба було чітко наголосити, що йдеться саме про тварину, а не про розумну, наділену безсмертною душею істоту, використовували інший іменник – «bestia».

При перекладі, скажімо, природознавчих чи філософських творів слово «animal» у його широкому значенні передають як «наділена душею істота», «одушевлена істота» або просто «істота», у вузькому – як «тварина». Проте у випадку Діянь римських маємо справу з текстами, котрі впливали на аудиторію не тільки своїм змістом, а й, великою мірою, засобами його донесення. Одним з таких засобів є використання пар споріднених слів, як-от «anima» і «animal», – часто в досить своєрідний, характерний саме для цього жанру спосіб.

Біблійний колорит Діянь римських і український переклад

В одному з попередніх дописів йшла мова про запозичення з латинської Біблії (Вульгати) в збірці Gesta Romanorum – як на рівні авторитетного цитування, так і на рівні проникнення біблійних зворотів та ідіом у саму мовну тканину оповідок.

Якщо в першому випадку в тексті Діянь римських подекуди трапляються відсилання до книг і навіть глав Святого Письма (втім, не завжди коректні), то в другому випадку такі позначки, зрозуміло, відсутні. Попри це, можна припустити, що середньовічна аудиторія збірки досить легко ідентифікувала ці запозичення саме як біблійні навіть без явного покликання на джерело, адже латинський текст Біблії – принаймні, найуживаніші в богослужіннях фрагменти – був добре їй відомий. Принцип еквівалентності перекладу вимагає, щоб і український читач, хоч якоюсь мірою обізнаний із Святим Письмом, міг помітити біблійні цитати й алюзії в тексті Діянь римських не лише завдяки лапкам, шрифтовим виділенням чи приміткам із відповідними посиланнями, а й завдяки особливостям самих цих фрагментів.

Мова Діянь римських і Біблія

Читачі нашої сторінки напевне помітили, що тексти оповідок із Діянь римських, а передусім їхньої «моралізаційної» частини, рясніють біблійними цитатами. Воно й не дивно, якщо взяти до уваги дидактичну функцію збірки Gesta Romanorum у Середньовіччі: доносячи до аудиторії догматичні та моральні постулати тогочасного варіанту християнського вчення, укладач, цілком зрозуміло, раз у раз підкріплює свої твердження та напучення явними або неявними зверненнями до головного авторитетного тексту. Проте присутність духу й літери Святого Письма в Діяннях римських цим не обмежується.

Мова і стиль Діянь римських: «Ближче до народу!»

Спробуємо на окремих прикладах показати специфіку «низької», «повсякденної» латини, якою написано абсолютну більшість текстів збірки Gesta Romanorum. Її можна найкраще увиразнити, зіставивши пасажі Діянь римських, запозичені з інших творів античної та середньовічної латинської літератури, з відповідними місцями в творах-джерелах.

Такі приклади, до того ж, цікаві тим, що свідчать: «низький» стиль збірки був зумовлений не браком освіченості укладача, а здебільшого його свідомим вибором. Дослідження Діянь римських показують, що збірка постала в середовищі «жебрущих ченців» (здогадно домініканців – про це ще напишемо окремо). Ці ченці намагалися охопити проповідуванням якнайширші маси населення, а отже, мусили робити зміст свого повідомлення доступним навіть для маловченої, поверхово обізнаної з латиною аудиторії.

Латина Діянь римських: котра саме латина?

Мова збірки Gesta Romanorum – латинська, однак ця латина і класична – дві досить відмінні речі.

Добре відомо, що в Середні віки латинські письменники з різним успіхом намагалися наслідувати приклад античних авторів – у слововжитку, побудові речень-періодів, риторичних прийомах. Для давньоримської літературної латини були характерні складна, з багатьма рівнями підрядності, але бездоганно збалансована будова речення, особлива увага до милозвучності й ритму, вишуканий, багатий смисловими нюансами порядок слів.

Середньовічні письменники докладали колосальних зусиль до засвоєння цього мовного інструментарію, проте їхні твори написано таки не класичною, а середньовічною латиною: у ній з’явилися нові слова або набули нових значень старі, зазнала змін фразеологія та ідіоматика, дещо відійшов від класичної норми вжиток службових частин мови й окремих зворотів, сформувалися нові функціональні стилі. І все ж у колі освічених людей незмінною залишалася орієнтація на використання латини саме як складного, витонченого знаряддя: вміння правильно його застосовувати й визначало належність до інтелектуальної еліти.

Зрозуміло, що в часи Давнього Риму латинська мова функціонувала не лише на літературному, а й на розмовному рівні: саме цей розмовний варіант, наклавшись на той чи інший «варварський» (здебільшого германський) мовний субстрат, дав початок низці романських говірок. Та існувала розмовна латина й у високому та пізньому Середньовіччі. Вона не була рідною для абсолютної більшості своїх носіїв, проте її використовували для щоденного спілкування (і усного, і письмового) в тих обставинах, коли рідні говірки співрозмовників не давали можливості порозумітися або ж їх вживання здавалося недоречним.