Дякую, що завітали на сторінку Діянь римських. Її присвячено українському перекладові одного з найпопулярніших творів середньовічної латинської літератури - збірки оповідок, відомої як Gesta Romanorum. Тут з'являтимуться українські тексти вибраних оповідок, думки, пов'язані з перекладом цієї літературної пам'ятки, а також усе, що прямо чи опосередковано пов'язане з нею і що видасться цікавим - а такого є справді багато.
Він містить кінцівку моралізації оповідки 212, яка стоїть останньою в цьому рукописі, а також, у самому низу, колофон - «вихідні дані», з яких довідуємося точну дату, коли переписувач закінчив свою працю:
Expliciunt Gesta Romanorum. Finitum sub Anno Domini Mo CCCo LXXXVIImo est hoc opus in die Palmarum.
Завершуються Діяння римські. Діло закінчено року Божого 1387, на Вербну неділю [31 березня].
Читаємо в «Шкільній історії», що Соломон мав струся, в якого було пташеня. Соломон ростив те пташеня в скляній клітці. Струсь, не маючи змоги добратися до пташеняти, приніс із гнойовища черв’яка і помазав клітку його кров’ю. Клітка відразу розламалася і струсь визволив своє пташеня.
Струсь визволяє пташеня.
З рукопису: Speculum humanae salvationis.
Іспанія, 1-а пол. XV ст. (C)
Мораль
Той черв’як – Христос, що про Нього мовить Псалом: «Я – черв’як, не людина» [Пс. 22 (21), 7]. Адже черв’як з’являється не через плотське породження, а виводиться з земної вологи силою сонячного проміння. Черв’як має батька на небі, тобто сонце, і матір на землі, тобто земну вологу; отак і Христос мав на небесах Отця без матері, а на землі – Матір без батька.
Замкнені в клітці пташенята – то були святі отці, замкнені в клітці аду. Та ось прийшов черв’як, своєю кров’ю розламав клітку і вивів звідти святих отців. Псалом: «Він-бо сокрушив врата мідні і засуви залізні зламав» [Пс. 107 (106), 16].
Ледве чи Володимир Івасюк зачитувався західноєвропейською середньовічною літературою, але навіть якщо перегук з оповідкою 10 Діянь римських цілком випадковий, то тим більше вражає: і там, і тут – два; і там, і тут – пам’ять і забуття...
Важко було не віддати перевагу в нашому перекладі саме цій, хай не зовсім нормативно-літературній, формі множини від іменника «перстень».
Правив колись Веспасіан і довго не мав потомства. Врешті за порадою мудреців він узяв за дружину красуню дівчину з далеких країв, довго перебував із нею на чужині, а вона породила йому нащадків. Тоді він хотів повернутися до свого царства, проте вона йому не дозволяла, а знай говорила: «Якщо від мене підеш – накладу на себе руки».
Почувши таке, цар наказав зробити два прекрасні перстені, а на двох самоцвітах вирізьбив зображення їхньої дії: на одному – образ пам’яті, на іншому – образ забуття. Вставивши ті самоцвіти в однакові персні, один із них – перстень забуття – віддав дружині, а інший взяв собі, нібито для того, щоб однакові перстені були знаком їхньої однаково палкої взаємної любові. Вона ж, прийнявши той перстень, одразу почала забувати про любов до мужа. Як побачив те цар, зрадів і переїхав до свого царства, а до жони більше не повертався. Так і скінчив своє життя в мирі.
Ініціал у гаслі "Перстень" з рукопису енциклопедії Omne bonum.
Англія, 2-а пол. XIV ст. (C)
Вже можна було б і закрити тему старочеського перекладу Діянь римських, але от зовсім недавно з’ясувалося, що в пізньому Середньовіччі не лише переписували (як вважалося раніше), а й друкували оповідки з Gesta Romanorum чеською мовою.
Щоправда, від такого стародруку зберігся тільки один аркуш. Його знайшли в бібліотеці Національного музею в Празі й торік дослідили та описали. Аркуш датують проміжком 1501-1508 років; він здогадно вийшов у Пльзені з друкарні Мікулаша Бакалара, який спеціалізувався на античній та середньовічній літературі повчального й розважального характеру. На обох сторонах аркуша міститься середина оповідки 102 – тієї, де фігурує магічна лялька.
Макробій оповідає, що один римський хлопчак на ім’я Папірій прийшов з батьком у сенат мудреців, а вони постановили під страхом смерті берегти від розголосу своє таємне рішення. Коли хлопець повернувся додому, мати запитала в нього, що ж то було за рішення, про яке радники під страхом смерті нікому не веліли казати. А він: «Цього розкривати нікому не дозволено». Почувши це, мати почала ще дужче схиляти хлопця відкрити їй таємницю: і просьбами, і обіцянками, і погрозами, і побоями. Нарешті хлопець, щоб і матір задовольнити, і таємницю зберегти, каже: «Рішення було про те, чи одному мужеві брати собі кількох жон, чи одній жоні – кількох мужів».
Отак він їй мовив, а мати видала цю «таємницю» решті римського жіноцтва. На другий день жінки, не змовляючись, юрмою посунули до сенату, благаючи, щоб одна одружувалася з двома, а не дві – з одним мужем. Сенатори, перелякавшись такого безстидного шалу сором’язливої статі, чудувалися, звідки взялася в жінок ця нестриманість (достоту призвістка великих подій!) і що б то мало означати їхнє безсоромне прохання.
Побачивши це, хлопчак Папірій розповів сенаторам про все, що сталося; вони ж його похвалили й постановили, щоб надалі він – і ніхто інший – завше був присутній на раді сенату.
Оповідка 231 Gesta Romanorumпро трагічну смерть закоханих – одне з небагатьох у цій збірці прямих запозичень із славетного давньоримського поета Публія Овідія Назона (народився 20 березня 43 р. до н. е.) Це дуже скорочений виклад історії нещасливого кохання вавилонської пари – Пірама і Тісби – з IV книги Овідієвих Метаморфоз (вірші 55-166).
Запозичення цієї історії в Діяннях римських – хоча й найраніше з відомих у літературі Середньовіччя, проте аж ніяк не єдине. Джованні Боккаччо переповідає її італійською в своїй поемі Про знаменитих жінок; згодом це роблять середньоанглійською мовою Джефрі Чосер у Легенді про добрих жінок і Джон Ґовер у Сповіді коханця. Ці переробки «народними» мовами ближчі за змістом і обсягом до тексту Метаморфоз, ніж оповідка з Gesta Romanorum, а отже, постали незалежно від неї, на підставі або оригінального тексту Овідія, або якогось розлогішого переказу.
Неважко здогадатися, що саме з оповіді про Пірама й Тісбу Шекспір узяв сюжетний скелет для Ромео і Джульєтти. Однак вона присутня у Шекспіра і в явному вигляді – як бурлескна інтермедія в першій сцені V дії Сну літньої ночі, котру в комічно-незґрабній манері розігрують тесля, ткач, міхоправ, лудильник, кравець і столяр. Окремими персонажами, крім закоханих, виступають також стіна, через отвір у якій вони перемовляються, місяць і лев.
Хоча згодом ще були спроби «серйозної» рецепції цього сюжету в низці поем, трагедій і навіть опер іспанських, французьких та австрійських авторів, проте в англомовному світі саме шекспірівська інтермедія стала найпопулярнішим його прочитанням і предметом численних окремих постановок, здебільшого аматорських. Мабуть, найвідоміша з них – у виконанні учасників гурту «Бітлз», що відбулася 28 серпня 1964 року. Особливо переконливий юний Пол Маккартні в ролі Пірама :)
