Дякую, що завітали на сторінку Діянь римських. Її присвячено українському перекладові одного з найпопулярніших творів середньовічної латинської літератури - збірки оповідок, відомої як Gesta Romanorum. Тут з'являються українські тексти вибраних оповідок, думки, пов'язані з перекладом цієї літературної пам'ятки, а також усе, що прямо чи опосередковано пов'язане з нею і що видається цікавим - а такого є справді багато.

10 грудня 2012 р.

Оповідка CXLIV. Про теперішній стан світу

Розповідають про одного короля, чиє королівство зненацька зазнало такої переміни, що добро обернулося злом, істина – лжею, сила – кволістю, справедливість – несправедливістю. Дивуючись переміною, король запитав про її причину в чотирьох премудрих філософів. А ті філософи, добре поміркувавши, пішли до чотирьох міських брам і кожен написав на них по три причини.

Філософи. Мініатюра з рукопису:
Augustine. La Cite de Dieu. Нідерланди, кін. XV ст. (C)

Перший написав: «Справедливістю є сила, тому в цій землі беззаконня; день є ніччю, тому в цій землі бездоріжжя; битвою є втеча, тому в державі безчестя».

Другий написав: «Один є двома, тому в державі неправда; друг є недругом, тому в державі невірність; добром є зло, тому в державі нечестивість».

Третій написав: «Розум байдикує, тому держава без імені; злодій при владі, тому держава без грошей; хрущ хоче стати орлом, то й нема в країні розважності».

Четвертий написав: «Радником є сваволя, тому землею погано рядять; гроші судять і виносять вирок, тому землею погано правлять; Бог помер, тому в державі повно грішників».

Мораль

Найдорожчі, ось доведення сказаного. Колись землею правила справедливість згідно з Божими і царськими законами; а нині нею править сила. Зауваж – і це таки правда! – що колись праведність наказувала любити Бога понад усе; проте сила аж так взяла гору в царстві душі, що людина все робить на зло супроти схильності власної волі, яка природно тягнеться до добра, а не до зла.

Правдою є і те друге. Колись клірики добрим прикладом вказували мирянам шлях до вічної батьківщини; але тепер поблякли їхні прекрасні барви, «всі відвернулися загалом і зледащіли, нема нікого, хто добро чинив би» [Пс. 14 (13), 3]. Це стосується і папи: колись він роздавав бенефіції клірикам, достойним перед Богом, і нехтував дарунками, як-от Петро, що відповів Симонові-волхву: «Срібло твоє нехай з тобою буде на погибель!» [Ді. 8, 20]; стосується і ченців, які колись вели благочестиве життя в убогості, бо зважали на те, що монах із грошем – гроша не вартий; стосується і кліриків, бо, як мовив Єронім, «усе, що одержиш із вівтаря, крім простої одежі та харчу, – не твоє (ти ж бо священик!); це – грабування вбогих, це святотатство». Всі вони – ченці й каноніки, черниці й клірики – обернули день на ніч, а тому «вузька та дорога», що веде в батьківщину, «і мало хто нею ходить», бо позбавлені світла [Пор. Мт. 7, 14].

Третє від першого філософа: «Битвою є втеча» – тлумачиться дослівно: колись володарі, коли один щось мав проти іншого, ставали до бою; але тепер честь підупала. Не хочуть битися, а день у день вдираються в землі один одного з грабежами та крадіжками; не хочуть битися, а купують щонайпрудкіших коней для втечі. Це є правдою і в духовному значенні: колись люди спокуси долали, над супостатами – плоттю, світом і дияволом – гору брали, тож велику заслугу перед Богом мали і цим собі пошану здобували; але нині, замість битися, втікають, погоджуючись на гріх.

Другий філософ сказав: «Один є двома...» і т. д. В чому причина? А в тому, що нема тепер в світі правди; це означає не що інше, як те, що серце і язик, які мають бути одно, тепер нарізно: тепер людина все, що вустами стверджує, в серці заперечує. Зауважте до цього, що нині грамоти з печатками не мають сили, складених присяг не дотримуються тощо; а колись же так не було: один казав іншому простими словами: «Зроблю тобі те і те!» – і той йому вірив. Це є правдою і в духовному значенні: душа, яка мала б бути єдиною з Богом у любові, через гріх відділена від Нього.

Далі: «Друг є недругом». Хіба ж не в цьому причина, що в світі нема вірності? Звісно, в цьому: хто мав бути другом, тепер недруг. Аж тепер справдилися Христові слова: «Повстане син проти батька» [Пор. Лк. 12, 53; 21, 10]. Либонь, немає нині такого доброго друга, щоб за гроші не став недругом. Це є правдою і в духовному значенні. У Євангелії нас названо друзями Христовими, адже сам Христос засвідчив: «Слугами вже не називатиму вас, а називаю вас друзями» [Пор. Йо. 15, 15]; проте нині ми стали недругами, бо віддаємо дияволові замок Господа, тобто наше серце.

Третє: «Добром є зло». В чому причина, що нині править світом така велика жорстокість і зажерливість? Та ні в чому іншому, як у тому, що із зла – грошей – зробили добро. У тому, що гроші – зло, переконує філософ, кажучи, що золото та срібло – не що інше, як кал землі. Набув той кал великої вартості – відійшло благочестя; як свідчить мудрець, нема нічого нікчемнішого за грошолюбство. У духовному значенні: гріх – найбільше зло, яке можна знайти, – нині стало добром, бо мало тих, хто б не грішив. Ото супроти таких мовить пророк: «Горе тим, що зло добром звуть, а добро – злом» [Іс. 5, 20].

Третій філософ сказав: «Розум байдикує». В чому причина, що нині християни без імені? Не в чому іншому, як у тому, що байдикує людський розум. Христос назвав людину християнином з огляду на її розум; проте люди ним не користуються, бо «чоловік, будучи в пошані, не зрозумів» [Пс. 49 (48), 13]: уподібнюється до свиней у розкошах, до лева – у гордощах, до собаки – у заздрощах, до лисиці – у хитрощах; тому й не заслуговує зватися ні людиною, ні християнином. Це є правдою і в духовному значенні, адже якби людина мала розум, то любила б Бога понад усе. Доведення: розум підказує, що любити треба добро і що більше добро треба любити дужче, а найбільше – найдужче; але відомо, що Бог – найдобріший і є таким добром, більшого від якого не можна помислити; тому, якби людина мала розум, понад усе любила б Бога.

Друге: «Злодій при владі». В чому причина, що панують гроші тощо? Не в чому іншому, як у тому, що урядники – злодії. Це не просто слова: з власного досвіду бачу, що світські володарі бідують, а ті – живуть у достатку; бачу, що селяни та інші бідняки мають якісь крихти, а ті – в багатстві розкошують. Хіба ж не тому, що вони – злодії? Найдорожчі, коли хтось забере в іншого п’ять марок чи флоринів, хіба не засудять його як злодія? Але ж тільки сповідникам відомо, скільки вони здирають подушного! Отож справжніх злодіїв не вішають. Про це й філософ свідчить: побачивши суддю, що вів злодія на шибеницю, він розреготався; а коли суддя спитав, чому сміється, відповів: «Великий злодій малого на шибеницю веде». У духовному ж значенні – це про тих, котрі заради нікчемної втіхи крадуть у Бога душу, яку Він власною кров’ю придбав, і віддають її під владу диявола.

Третє. В народі кажуть: «Буває, що хрущ орлом літає». Тим-то й нема розважності. Хто мав би землю порати, нині хоче панувати: дістануть пару поножів з острогами та коня – і вже пнуться в шляхтичі, вже хочуть, щоб до них зверталися: «Пане Іване»! Те саме правда і про городян: їхні батьки були кушнірами та шевцями, а вони вже мають себе за лицарів! Мало нині розважності в світі... Те саме можеш і до жіноцтва як собі хочеш прикласти. А в духовному значенні це є правдою про черниць, ченців і кліриків: поглянь, до чого вони котяться...

Четвертий філософ сказав: «Радником є сваволя, тому державою погано правлять». В чому причина, що «державою погано правлять»? Не в чому іншому, як у тому, що у володарів погані рішення: колись-бо радники радили, як годиться, а тепер – як заманеться. Тлумач, як собі хочеш, чому вони таке роблять. Це правда і в духовному значенні: розум підказує, як досягнути вічного спасіння, а сваволя прагне супротивного.

Друге: «Гроші виносять вирок...» і т. д. В чому причина, що отак торгують правосуддям? Не в чому іншому, як у грошах: коли йтимеш до суду і матимеш гроші, щоб дати, то хоч би й неправе було твоє діло, суддя на твою користь розсудить: не побачить твоєї вини, бо «дарунки засліплюють очі суддів» [Сир. 20, 29]. У духовному ж значенні це є правдою щодо суду сповіді. Хочеш домогтися відпущення великих гріхів і умилостивити суддю-сповідника, – покажи гроші: все тобі відпустить, хоч би й не мав влади, і дасть покуту. Також зауваж, що в дослівному значенні – це про служителів і про пастирів у Римі, яким овечки без вовни не милі.

Третє: «Бог помер...» і т. д. Якби ж то Бог був досі живий, як до воплочення, коли за гріх розкоші потопив увесь світ, крім восьми душ! Зауваж, як тоді люди сахалися гріха – як не з любові, то з остраху, знаючи, що Бог за все воздасть! Нині ж немовби мали Його за мертвого: ні про будучий суд, ні про пекло, ні про вічні муки, ні про вічне царство не помишляємо.

Ось ви й почули дванадцять причин, через які «весь світ лежить у злі» [1 Йо. 5, 19]. Стримуйтеся ж, найдорожчі, од лукавих вчинків! Вчіться робити добро! Ісая: «Пізнаєте істину, і істина визволить вас» [Йо. 8, 32], бо вся земля її схвалює і небо благословляє, і все творіння тремтить перед нею, і нема в ній нічого неправедного, а тому повік перебуватиме.

Немає коментарів:

Дописати коментар