Дякую, що завітали на сторінку Діянь римських. Її присвячено українському перекладові одного з найпопулярніших творів середньовічної латинської літератури - збірки оповідок, відомої як Gesta Romanorum. Тут з'являються українські тексти вибраних оповідок, думки, пов'язані з перекладом цієї літературної пам'ятки, а також усе, що прямо чи опосередковано пов'язане з нею і що видається цікавим - а такого є справді багато.

15 липня 2013 р.

Оповідка CXIX. Про те, що людина - найневдячніша в світі істота

Один цар поставив над своєю державою управителя. І так його серце загордилося та запишалося, що він усіх гнобив, аби тільки все за його велінням діялося.

Поблизу царських палат був ліс, повен дичини; отож цар звелів накопати ям і вкрити їх листям, щоб звірі, зненацька туди падаючи, ставали здобиччю ловців.

Трапилося, що їхав тим лісом управитель, і так уже пишалося його серце, що йому здавалося, наче в усьому царстві нема більшого за нього. Їхав, їхав, та й упав до ями і не може вилізти. Того самого дня до ями потрапив лев, потім мавпа, а тоді ще й змія. Побачивши, що оточений тими тварюками, нажаханий управитель закричав. Почув його крик один бідняк на ім’я Ґвідон, який на віслюку возив з лісу дрова, щоб заробити собі поживу, та й підійшов до ями. Став управитель обіцяти біднякові великі багатства, якщо витягне його з ями. А Ґвідон: «Найдорожчий, я живу лише з того, що дрова вожу; змарную свою нинішню працю – зазнаю збитку». Тоді той вірою-правдою пообіцяв, що зробить Ґвідона багачем, аби лиш він його з ями витяг.

Почувши це, бідняк гайнув до міста й повернувся з довгою мотузкою. Він спустив її до ями, щоб управитель оперезався нею і його можна було витягнути. Та щойно мотузку було спущено, до неї кинувся лев і Ґвідон його витяг; лев подякував біднякові та й до лісу подався. Той знову спустив мотузку до ями, аж тут мавпа підскочила; Ґвідон і мавпу витяг, і вона побігла собі до лісу. Знову бідняк кидає мотузку, а на неї змія вистрибує; от і її витягнув Ґвідон, а змія, подякувавши йому, до лісу поповзла. Тоді лицар гукає Ґвідонові: «О найдорожчий, хвала всевишньому, я спекався тих звірів! Скинь-но й мені мотузку». Той так і зробив. Лицар оперезався мотузкою і Ґвідон витяг його; потім і коня витягнули з ями. Управитель притьмом осідлав його та й поскакав до царських палат, а Ґвідон пішов додому. Ґвідонова жінка дуже зажурилася, побачивши чоловіка з пустими руками; та коли він розповів про свою пригоду і про те, що має достойну винагороду одержати, – зраділа.

Вранці Ґвідон пішов до замку і через воротаря переказав управителеві, що він вже тут; але той і за першим, і за другим разом відповідав, що в вічі не бачив ніякого Ґвідона, і наказував воротареві люто шмагати його, якщо не забереться. Коли бідняк прийшов і втретє, сторож так жорстоко його відшмагав, що залишив напівмертвого. Почула про це Ґвідонова жінка, прийшла з віслюком і відвезла чоловіка додому; він довго хворував і через ту хворобу все своє добро протратив.

Одного дня, вже одужавши, Ґвідон пішов по дрова; і от бачить десятьох нав’ючених тюками віслюків і лева, який, ідучи позаду, жене їх прямісінько до нього. Придивився Ґвідон пильніше до того лева й одразу впізнав, що це той самий, якого він із ями витягнув. Підійшовши до бідняка, лев дав йому лапою знак, щоб ішов з нав’юченими віслюками додому; той так і зробив. Лев відпровадив Ґвідона з віслюками до самого дому; а коли вже ті зайшли всередину, махнув на прощання хвостом та й побіг до лісу. Ґвідон дав оголосити по всіх церквах, чи хто, бува, не губив віслюків; але не знайшлося нікого, щоб признався до пропажі. Тоді бідняк розв’язав тюки, радий-радесенький знайшов у них силу коштовностей і став багачем.

Наступного дня Ґвідон знову пішов до лісу, та забув сокиру і не мав чим дрова рубати. Коли це глянув угору – аж там мавпа, та сама, яку витяг із ями. Взялася вона кігтями та зубами ламати паліччя і стільки наламала, що Ґвідон без жодного труду нав’ючив віслюка й пішов собі додому.

Вибрався він до лісу і на третій день. Сів нагострити сокиру, коли бачить – змія повзе, яку він із ями витяг, а в пащі в неї – камінь, що трьома барвами міниться: з одного боку – білий, з другого – чорний, а з третього – червінню виблискує. Пішов Ґвідон із тим каменем до одного знавця, а той, лиш уздрів його, відразу втямив його силу і залюбки давав за камінь сто флоринів.

Завдяки силі того каменя Ґвідон великі маєтки надбав і в лицарі вибився. Довідався про те цар, викликав його до себе і зажадав, щоб Ґвідон або віддав йому камінь за гроші, або забирався з королівства. Той у відповідь: «Володарю, продам тобі камінь, але мушу про одну річ попередити: якщо не даси за нього справжньої ціни, він до мене повернеться». Цар заплатив за камінь триста флоринів; аж тут Ґвідон знаходить його в своїй скриньці й подає цареві. Здивований, цар питає його: «Скажи-но, звідки в тебе цей камінь?» Тоді Ґвідон усе йому від початку й до кінця розповів: як управитель упав до ями з левом, мавпою та змією, як Ґвідон замість подяки одержав від управителя рани і як обдарували його лев, мавпа та змія.

Вислухавши Ґвідона, цар страх як розгнівався на свого управителя та й питає його: «Що це я чую про тебе?» Той не мав що сказати. Тоді цар: «Поганцю, як же невдячно ти повівся з Ґвідоном: він тебе від смерті врятував, а ти його напівмертвим покинув! Нерозумні тварини – лев, мавпа, змія – віддячилися йому, а ти, нещасний, злом відплатив за добро! За це все своє майно і свою посаду віддаси Ґвідонові, а тебе нині засуджую до повішання на шибениці».

Коли про це почули вельможі того царства, їм сподобався присуд; а Ґвідон управляв державою і в мирі скінчив життя.

Мораль

Найдорожчі, тим царем є Бог, який все бачить. Бідняк – людина, бо вона нічого свого не має; Йов, глава перша: «Нагий вийшов я з утроби матері своєї, нагий і повернусь туди» [Йов 1, 21]. Бог підвищив цього бідняка, поставивши його володарем раю; Псалмопівець: «Все під ноги йому поклав єси...» і далі [Пс. 8, 8]. Яма, до якої він упав, – світ, повен ям, себто небезпек, адже «весь світ лежить у злі» [1 Йо. 5, 19]. В сьому світі злиденна людина падає до багатьох ям; Буття, глава III: «В поті лиця твого...» і далі [Бут. 3, 19].

До цієї ж ями упав лев, себто Син Божий, який прийняв людську природу і у великих злиднях прожив тридцять літ; Псалмопівець: «Я буду з ним у скруті...» і далі [Пс. 91 (90), 15]. Це той лев, про якого мовиться в Одкровенні, глава VIII: «Переміг лев від племені Юди...» і далі [Од. 5, 5].

Потім упала мавпа, себто твоя совість. Неначе мавпа, вона дряпає все, що їй не подобається, завше докоряючи за гріх.

А ще впала до ями змія, тобто предстоятель чи сповідник, який має зійти додолу з грішником, себто разом з ним страждати через гріхи; Друге послання до Коринтян, глава VI: «Хто слабує, а я не слабую?» [2 Кр. 11, 29]

Далі Ґвідон витягнув управителя мотузкою; отак і Син Божий мотузкою страстей своїх витягнув нас із ями злиденності та влади диявола. Проте нещасна людина, не зважаючи на це, ображає Бога – щоразу, коли грішить проти Божого закону.

Ґвідона відшмагали; отак і людина, коячи смертний гріх, скільки її снаги знову й знову розпинає Бога. Однак лев, себто Бог, уряджаючи з людиною, дав у владу Христові, як людині, десять нав’ючених віслюків, тобто всі свої старозавітні та новозавітні заповіді. Виконуватимемо їх – вічного багатства досягнемо.

Дроворуб.
Мініатюра з рукопису Псалтиря.
Фландрія, бл. 1300 р. (C)
Ґвідон рубав дрова – себто твоя совість спонукає до того, чим зможеш прикрити свої тіло й душу в судний день і завдяки чому здобудеш вічний спочинок; якщо ж проти совісті чинитимеш, підеш до пекла.

Змія дала Ґвідонові камінь, що мінився трьома барвами; отак і предстоятель чи сповідник, навчаючи Святого Письма, можуть здобути камінь, тобто Христа. Камінь був чорний, червоний і прекрасно-білий. Отак і Христос «найкращий на вроду між людськими синами» [Пс. 45 (44), 3]; чорний – від страстей, які перетерпів; червоний – від крові, яку пролив. Хто носить з собою той камінь, має достаток і не знає нужди. Цього каменя не зможеш продати, хіба що за ту ціну, яку сплатив Христос, тобто через каяття, сповідь і покуту.

Невдячні на пекельній шибениці будуть повішені, а обрані життя вічне здобудуть. Нехай нам... і т. д.

Немає коментарів:

Дописати коментар