Оповідка CV. Про віддяку за добро, а надто за праведний суд

Правив колись велемудрий Теодосій, який зір утратив. Він видав закон, щоб у його палатах повісили дзвона, і щоб кожен, хто матиме якусь справу, власноруч бив у нього; на той бій мав сходити поставлений для цього суддя і кожному чинити по правді.

Змія і жаба. З рукопису алхімічного трактату.
Англія, 2-а пол. XV ст. (С)

Жила там змія, що зробила собі кубло під самою линвою дзвона і невдовзі вивела змієнят. Коли малята вже навчилися повзати, вона подалася з ними на прохід за місто. Поки змії не було, до кубла залізла жаба і захопила його. Повернулася змія із змієнятами, побачила, що в її кублі жаба, та й ну з нею битися, проте здолати не могла: так і залишилося кубло зайнятим. Як побачила це змія, обвилася хвостом довкола линви, щосили її смикнула і вдарила, немовби промовляючи: «Зійди, судде, і вчини мені по правді, бо жаба кривду вчинила, захопивши моє кубло!» Почув суддя дзвін, зійшов і, побачивши, що це змія за линву смикає, бо жаба зайняла її домівку, піднявся назад і про все доповів цареві. Мовив йому цар: «Піди, вижени жабу і вбий її, щоб змія повернулася до себе додому!» Так усе й сталося.

Згодом, коли цар одного дня лежав у постелі, до його покою вповзла змія, а в пащі у неї – коштовний камінь. Побачивши це, слуги загукали, що, мовляв, змія у покої; а цар їм: «Не чіпайте її. Певен, що вона мені не зробить нічого злого». Тоді змія заповзла до царя на ложе й наблизилася до обличчя; а коли вже до самих очей добралася, впустила йому камінь на лице і мерщій виповзла з покою. Торкнувся той камінь обох царевих очей і він прозрів. Непомалу радіючи, цар наказав відшукати змію, але її так і не знайшли.

Цар вельми тим каменем дорожив і в мирі життя скінчив.

Мораль

Найдорожчі, тим царем можна вважати кожну світську людину, яка, хоч і мала б над собою панувати, зостається сліпою до всього духовного, але ясно зрячою – до всього тимчасового. Підвішений дзвін – то язик проповідника; він має у певний час дзвонити. Линва дзвона – Святе Письмо. Нею проповідник має сходити й сповіщати про чесноти і пороки: про те, що грішники завдяки чеснотам у небеса вознесуться, а через гріхи – в ад западуться. Змія, що зробила собі гніздо під линвою, – второпний сповідник, який має в тому гнізді, тобто в серці грішника, виводити малят, себто добрі чесноти. Якщо ж котресь із чуттів осквернене або затруєне гріхом, то він мусить дзвонити за допомогою Святого Письма; тоді мусить зійти суддя, тобто розум, і все видати й виправити в істинній сповіді. Однак предстоятелі та сповідники часто бувають мляві та недбалі: ходять назовні, до мирських речей. Тоді їхні піддані наражаються на небезпеку, бо домівку займає жаба, тобто диявол.

Що ж робити? Певна річ, сповідник мусить повернутися до грішника, ведучи з собою малят, себто добрі чесноти. Дві речі має змія: їдь покаяння і протиотруту відпущення на спасіння душі. Тим-то й мусить боротися з дияволом, повчаючи грішника, як чинити йому опір. Отак і виганятимеш диявола із серця грішника.

Далі. Змія принесла в пащі камінь та ін. Отак і второпний сповідник має за допомогою Святого Письма дати грішникові камінь, тобто Христа: через його силу грішник зможе собі духовний зір повернути, а відтак і вічне життя здобути.