«Сумна їх доля призвела до згуби!» – Оповідка CCXXXI

Був колись один юнак на ім’я Пірам і полюбив він знатну дівчину, а вона – його. Вони б любенько собі погомоніли, та їм це ніяк не вдавалося через надмірну батьківську осторогу. І от якось дівчина призначила юнакові зустріч за містом, біля джерела, і сама рано-вранці туди подалася. Коли це ні звідси, ні звідти вискакує лев. Дівчина, втікаючи, згубила з голови покривало; а лев заплямив його кров’ю звірини, яку перед тим спіймав і зажер.

Потім лев пішов геть; аж ось і юнак до джерела надходить. Уздрівши скривавлену хусту, він подумав, що звір роздер дівицю, вийняв меча і, простромившись ним, укоротив собі віку. Тим часом до джерела повернулася дівчина, побачила простромленого мечем юнака і од великої туги тим-таки мечем себе вбила.

Пірам і Тісба.
З рукопису творів Христини Пізанської.
Франція, поч. XV ст. (C)

Мораль

Той юнак – Син Божий. Він бачить, що людський рід закривавлений та заплямлений через лева, себто диявола, який тримає людину в пащі, тобто в своїй владі; звідси – отой уривок про «левину пащу» та ін. [Пор. Пс. 22 (21), 22; 2 Тм. 4, 17]. Отут-то Син Божий, співчуваючи людині, приходить у світ і дає себе вбити, щоб потім кожна вірна душа з любові до Нього умертвляла себе постом і добрими ділами.