Дякую, що завітали на сторінку Діянь римських. Її присвячено українському перекладові одного з найпопулярніших творів середньовічної латинської літератури - збірки оповідок, відомої як Gesta Romanorum. Тут з'являються українські тексти вибраних оповідок, думки, пов'язані з перекладом цієї літературної пам'ятки, а також усе, що прямо чи опосередковано пов'язане з нею і що видається цікавим - а такого є справді багато.

12 червня 2012 р.

It’s all Greek to me, або як латинники греку читали

Оповідка 255 збірки Gesta Romanorum починається дивною, на перший погляд безглуздою цитатою, як стверджується в тексті, з давньоримського поета Ювенала: «De caelo nothi solitus»; дослівно її можна перекласти: «З неба – звичний до чужорідного». Втім, тут-таки подано і тлумачення котрогось із Ювеналових коментаторів: «Oraculum Apollinis fuit nothi solitus i. e. nosci teipsum» – дослівно: «Таким було Аполлонове віщування: "звичний до чужорідного", тобто "пізнай себе"». Нісенітниця? Як виявилося, не зовсім.

Крилату фразу «пізнай себе» в античності справді пов’язували з Аполлоном: її начебто було написано при вході до його храму в Дельфах. Грецький оригінал цього вислову – «γνῶθι σεαυτόν» або, у стягненій формі, «γνῶθι σαυτόν» («gnothi s(e)auton» у транскрипції латинкою). Саме в первісній грецькій версії фраза виступає і в Ювеналовій сатирі 11 (вірш 27), на яку, вочевидь, покликається автор оповідки:
...de caelo descendit  γνῶθι σεαυτόν...

...із небес зійшло «пізнай себе»...
Звідки ж узялося «nothi solitus» – «звичний до чужорідного»? Мусимо зважити на те, що знання грецької мови в середньовічній Західній Європі навіть після «культурного відродження XII століття», коли дещо пожвавився інтерес до античних авторів, усе ж залишалося привілеєм дуже обмеженого кола високоосвічених осіб. Натомість більшість – навіть ті, хто пройшов шкільні чи й університетські студії, – мала про греку вельми поверхове уявлення або не мала жодного.

Отож або укладач оповідки, який узяв цитату з Ювенала (чи радше з його коментатора), або переписувач-компілятор, який копіював оповідку, просто не впізнав грецької фрази, а перекрутив її, добачивши в ній латинські слова. Можемо припустити, як саме це відбулося, порівнявши здогадний вигляд фраз  «γνῶθι σαυτόν» і «nothi solitus» у записі, відповідно, грецьким і латинським курсивним письмом тієї чи приблизно тієї доби. І для того, і для того курсивного письма були характерні скорочення, зокрема, заміна спеціальним знаками кінцевого латинського «-us» і кінцевого грецького «-ον».

Ось що міг побачити в рукописі автор або переписувач оповідки:

Запис зі скороченнями
Здогадний вигляд у рукописі
γνῶθι σαυτ\´


А ось що, ймовірно, побачилося цьому необізнаному з грекою братові чи панотцеві:

Запис зі скороченнями
Здогадний вигляд у рукописі
Nothi solit9


Хай там як, а першоджерело цитати з’ясовано, тож переклад можна було б базувати на його коректному прочитанні. Однак чи піде така «коректність» перекладу на користь його еквівалентності? Автентична аудиторія оригіналу оповідки сприймала грецький вислів саме в спотвореному вигляді, хоча освіченіші особи, мабуть, могли б здогадатися, якою була первісна версія. Тому й у перекладі годилося б якось дати відчути читачеві брак вишколу автора чи компілятора, водночас залишаючи йому нагоду (за умови певного рівня обізнаності) впізнати грецький оригінал крилатого вислову.

Відтворити «графічний каламбур» оригіналу чимось подібним у перекладі ледве чи вдасться (бодай з огляду на те, що текст перекладу подається друкованим літерами). Тому наразі єдиним можливим способом створити бажаний ефект виглядає зміщення акценту з графіки на фонетику. Якщо в оригіналі грецький вислів було спотворено через те, що його написання нагадувало написання деяких латинських слів, то «спотворене прочитання» в українському перекладі має нагадувати цей грецький вислів своїм звучанням.

Іншими словами, задача полягає ось у чому: підібрати таке українське словосполучення (не конче дуже змістовне), щоб воно своєю живою, побіжною вимовою якомога ближче нагадувало «ґнотхісавтон» або «гнофісафтон» або щось на зразок цього. Додаткове обмеження: це словосполучення не має містити анахронізмів, тобто понять, котрі ледве чи були відомі в латинській Європі XIV століття. Наприклад, іменник «авто» як один із членів цього словосполучення відпадає.

Запрошую пропонувати свої варіанти – ану ж комусь спаде на думку щось справді вдале!

Тут український переклад оповідки з моєю версією розв’язку.

Немає коментарів:

Дописати коментар