Дякую, що завітали на сторінку Діянь римських. Її присвячено українському перекладові одного з найпопулярніших творів середньовічної латинської літератури - збірки оповідок, відомої як Gesta Romanorum. Тут з'являються українські тексти вибраних оповідок, думки, пов'язані з перекладом цієї літературної пам'ятки, а також усе, що прямо чи опосередковано пов'язане з нею і що видається цікавим - а такого є справді багато.

22 червня 2012 р.

Voodoo people. - Оповідка CII. Про переступи душі та її рани.

Правив колись Тит і жив у його царстві один благородний лицар, дуже відданий Богові. Той лицар мав прегарну дружину, яка, однак, зраджувала свого мужа і все не могла вгамуватися. Побачивши це, лицар тяжко зажурився. Надумав він одвідати святу землю та й каже дружині: «Найдорожча, я вирушаю в святу землю; доручаю тебе твоїй розсудливості».

Щойно лицар подався за море, а пані вже покохала і вклала до себе в ліжко якогось клірика, що знався на чорних чарах. Одного разу лежать вони собі в постелі, і тут пані каже: «Якщо зробиш для мене одну річ, візьмеш мене за дружину». А клірик: «Що ж тобі до вподоби, чим маю услужити?» А вона йому: «Мій чоловік подався до святої землі, бо не дуже мене й любить. Зможеш його в якийсь спосіб звести зо світу – дам тобі все, що маю». Мовив клірик: «Обіцяю, що зроблю це, але тільки якщо візьмеш мене за мужа». А вона йому: «Твердо тобі обіцяю». Тоді клірик зробив ляльку на лицареву подобу і почепив її перед собою на стіну...

Сторінки із підручника магії. Англія, XV ст. (C)

А тим часом лицар ішов вулицею міста Рима. Коли це йому назустріч якийсь учений майстер; пильно до нього приглядається й мовить: «Дорогенький, маю тобі повідати одну таємницю». А лицар: «Кажи, майстре, що тобі завгодно». А той: «Ще нині будеш сином смерті, якщо я тобі не допоможу. Твоя жона – блудниця; вона приготувала тобі погибель». Почув лицар, що майстер правду мовить про його дружину, прихилився до нього, повірив йому та й каже: «Любий майстре, врятуй мені життя, а я вже гідно тобі віддячу!» А той: «Залюбки тебе врятую, лиш роби те, що скажу». А лицар: «Я готовий».

Майстер звелів наготувати купіль, а лицареві наказав скинути одяг і увійти до купелі. Потім дав йому в руки блискуче дзеркало й каже: «Пильно дивись у нього – дивні речі побачиш!» Той подивився; тоді майстер, який біля нього щось вичитував з книги, мовив лицареві: «Кажи, що бачиш?» Лицар: «Бачу в своєму домі якогось клірика, що чіпляє на стіну воскову ляльку, схожу на мене». Майстер: «А тепер що видно?» Лицар: «Тепер він бере лука, накладає на нього гостру стрілу й цілиться в ляльку» Тоді майстер мовить: «Якщо тобі дороге життя, коли побачиш, що стрілу випущено, занурюйся всім тілом у воду й не виринай, доки не скажу». Почувши це й побачивши, що стріла вже летить, лицар занурив усе тіло під воду.

Згодом майстер гукнув: «Висунь голову й поглянь у дзеркало»; а коли той висунув голову й поглянув, спитав: «Що тепер бачиш?» Лицар у відповідь: «Бачу, що стріла пішла вбік і не влучила в ляльку, а клірик цим дуже сердиться». Майстер: «Що ж він тепер робить? Дивись у дзеркало!» А той: «Тепер підходить ближче до ляльки, накладає на лука стрілу і знову цілиться в неї». Тоді майстер: «Коли тобі дороге життя, роби так само, як перше!» Лицар, побачивши у дзеркалі, що клірик напнув лука, занурився всім тілом під воду.

По тому гукає майстер: «Ану ж, глянь, що тепер?» Глянувши, лицар мовив: «Клірик страх як сердиться, що не влучив у ляльку, і каже моїй жоні: "Згину біля цієї ляльки, якщо й утретє не влучу!" А тепер вже так близько підійшов, що, як на мене, аж ніяк не зможе схибити». Мовить майстер: «Отепер добре пильнуй, якщо тобі дороге життя! Побачиш нап’ятий лук – занурюйся всім тілом під воду, доки не скажу!» Лицар невідривно вдивлявся у дзеркало і коли побачив, що клірик напинає лука й цілиться, занурив тіло у воду.

Нарешті майстер гукає йому: «Хутко виринай і дивись у дзеркало!» Лицар поглянув і розсміявся. Майстер: «Чого смієшся, дорогенький?» А той: «Виразно бачу в дзеркалі, що клірик не влучив у ляльку, а стріла, повернувшись, на смерть уразила його між легенями й шлунком. Дружина викопала в мене під ліжком яму і там його поховала». Мовив майстер: «Швидко вилазь із купелі, вбирай свою одіж і помолися за мене Богові».

Подякувавши майстрові за врятоване життя і звершивши паломництво, лицар вирушив у рідні землі. Коли він прибув додому, жона вийшла йому назустріч і радо його прийняла. Лицар багато днів не подавав знаку, та врешті послав за батьками дружини і мовив до них: «Найдорожчі, ось чого я вас покликав. Оце ваша дочка, а моя жона. Вона не лише мене зраджувала, а й, ще гірше, замишляла звести мене зі світу». Дружина клялася, що це все неправда. Тоді лицар розповів від початку й до кінця, що діялося з кліриком. «Якщо ж не вірите, – каже, – підіть і подивіться, де його поховано». Повів їх лицар до свого покою і в нього під ліжком знайшли тіло клірика. Покликали суддю і він виніс вирок: спалити лицареву жону на вогнищі. Так і зробили, а попіл за вітром розвіяли.

Лицар згодом одружився з гарною дівчиною, породив із нею потомство і в мирі скінчив своє життя.

Мораль

Найдорожчі, той цар – Господь наш Ісус Христос; лицар – людина; його дружина – плоть, котра чинить перелюб щоразу, як коїть смертний гріх. Довідавшись про це, людина мусить через добрі діла дійти до святої землі, тобто до царства небесного. В дорозі їй трапляється майстер, себто второпний сповідник, який має напутити грішника. Клірик – то диявол, який тримає людину в своїй владі плотськими розкошами. Він підносить ляльку, тобто душу, за допомогою людської гордині та марнославства. Потім бере лук зі стрілою. Лук – сей світ, а його роги – то життєва гординя і пожадання очей. Лук – у руках зажерливого; гостра стріла – це гординя, котра багатьох убиває, як бачимо на прикладі Люцифера і прародителя Адама. Люцифер казав: «Зійду над Божими зорями, уподібнюся Всевишньому» [Пор. Іс. 14, 13-14], а все ж стріла повернулася й убила його; Адам зажадав того, чого не мав жадати, – і загинув. Подобизна душі цілком може бути з воску, бо «як віск од вогню тане», тобто гине, «так гинуть грішники від лиця Божого» [Пс. 68 (67), 3].

Що ж нам робити, щоб диявол не поцілив нас стрілою і не вбив? Певна річ, входити в купіль. Купіль – це сповідь, у якій маємо вмиватися від усякого гріховного бруду. Ще мусиш тримати в руках блискуче свічадо, тобто охоче слухати проповіді й повчальні слова, бо завдяки їм зможеш остерегтися небезпеки і відбити диявольські стріли. Скажи мені, як. А ось як. Коли диявол напне лука, цілячись у твою душу якоюсь спокусою, занур усе тіло, – тобто все, що ти скоїв своїм помислом, бажанням, згодою, – у купіль сповіді: тоді щезне гріх. Коли ж очистишся, а диявола буде вбито, себто подолано, вберися в одіж, себто в добрі чесноти, одержані в хрещенні, піди в дім твого сумління і витягни мертве тіло, тобто все, що ти накоїв. Далі пошли по батьків, себто виклич ті гріхи, через які твоя плоть збочила з дороги істини, і спали плоть у вогнищі покаяння. Там буде знищено кості, тобто задавнені гріхи, і їх розвіє вітер, себто гіркота серця. Тоді зможеш взяти за дружину дівчину, тобто плоть, очищену від пороків полум’ям Божого милосердя та благодаті, і породити потомство, себто добрі чесноти. Ними здобудеш вічну винагороду.

Немає коментарів:

Дописати коментар