Дякую, що завітали на сторінку Діянь римських. Її присвячено українському перекладові одного з найпопулярніших творів середньовічної латинської літератури - збірки оповідок, відомої як Gesta Romanorum. Тут з'являються українські тексти вибраних оповідок, думки, пов'язані з перекладом цієї літературної пам'ятки, а також усе, що прямо чи опосередковано пов'язане з нею і що видається цікавим - а такого є справді багато.

31 липня 2012 р.

Оповідка CIII. Про те, що все треба робити розважно й обачно.

Правив колись Доміціан, дуже мудрий і вельми справедливий: нікому не давав уникнути правосуддя.

Одного разу, коли цар сидів за столом, надійшов якийсь купець і постукав у браму. Воротар відчинив йому і спитав, чого він хоче. А той: «Я – купець, маю на продаж дещо корисне для царської особи». Почувши це, воротар його впустив і купець дуже почтиво привітав царя. Мовив до нього цар: «Найдорожчий, що ж то за крам ти приніс на продаж?» А той: «Три премудрості, володарю». Цар: «І по скільки просиш за кожну премудрість?» Купець: «По тисячі флоринів». Тоді цар йому: «А що, коли мені твої премудрості не згодяться? Даремно гроші витрачу!» А купець: «Володарю, якщо мої премудрості не стануть тобі в пригоді, поверну гроші». Мовив цар: «Добре говориш. Що ж, розповідай, які ж то премудрості хочеш мені продати». А той: «Володарю, перша премудрість така: "Що б не робив – розважно роби й озирайся на вислід". Друга: "Ніколи не звертай з битої дороги на стежку". Третя: "Ніколи на ставай на ночівлю в домі, де господар – старий, а жона – молоденька". Оцих трьох порад тримайся, і буде тобі добре».

Цар заплатив купцеві за кожну премудрість по тисячі флоринів, і першу з них – оту: «Що б не робив...» – звелів надписати у чертогу, в покої і скрізь, де він зазвичай ходив, а також на скатертях, що на них їв.

Голяр. Гральна карта. Австрія, бл. 1455 р. (C)
Невдовзі по тому чимало людей у царстві змовилися вбити царя за те, що був такий справедливий; а що не могли цього скоїти відкрито, то підмовили царського голяра, щоб, коли голитиме цареві бороду, перерізав йому горло, і матиме за це винагороду. Одержавши гроші, голяр пообіцяв усе вірно виконати. І от коли цареві треба було поголитися, голяр намочив бороду, почав голити, а тоді глянув додолу й побачив довкола царевої шиї рушник з написом: «Що б не робив...» Прочитавши його, подумав собі голяр: «Оце я найнявся нині вбити людину. Якщо це зроблю, препогано скінчу, бо мене засудять на щонайганебнішу смерть. Справді, що б не робив, а таки треба озиратися на вислід, як мовить сей напис». Голяреві почали тремтіти руки, та так, що він аж бритву впустив. Зауваживши це, спитав його цар: «Що з тобою? Ану кажи!» А той: «Володарю, змилуйся наді мною! За гроші я погодився нині вбити тебе, але була на те Божа воля, щоб я випадково прочитав напис на рушнику: "Що б не робив..." і відразу ж збагнув, що скінчу найганебнішою смертю. Тому й затремтіли мені руки». Почувши це, подумав собі цар: «Оце ж перша премудрість врятувала мені життя. В добру годину я за неї заплатив!» А голяреві мовив: «Більше не зраджуй. Прощаю тобі».

Побачивши, що в цей спосіб не вкоротять віку цареві, вельможі того царства далі радилися, як його вбити, і от одні кажуть: «Того й того дня він повертатиметься до того й того міста; засядьмо при стежці, якою проходитиме, і вбиймо його!» А інші: «Добре радите!» Саме тоді цар вибрався до міста, і коли під’їхав до тієї стежки, його лицарі кажуть йому: «Володарю, краще їдьмо цією стежкою, а не широким шляхом: так ближче». Цар подумав собі: «Друга премудрість була ніколи не звертати з битої дороги на стежку. Дотримаюся й цієї премудрості». Та й каже своїм лицарям: «Не хочу звертати з битої дороги. Хто хоче їхати стежкою, рушайте і приготуйте все до мого приїзду». Вирушили вони стежкою, а цареві недруги, які там засіли, гадали, що й цар з ними їде; гуртом напали на них і всіх до одного перебили. Довідавшись про це, подумав собі цар: «Ось і друга премудрість мені життя врятувала!»

Побачили в тому царстві, що й цими хитрощами не зведуть царя зі світу, і далі змовлялися, як його вбити. І от одні кажуть: «Того й того дня зупиниться в тому й тому домі: там уся знать стає на постій, бо більше нема де. Підкупімо господаря та його жінку, і, коли цар ляже в постіль, вбиймо його». А інші: «Добре радите!» Приїхавши до того міста і стаючи на постій саме в тому домі, цар звелів покликати господаря; глянув на нього – а він старий-престарий. Питає його цар: «Чи й дружину маєш?» А той: «Маю, володарю». Тоді цар: «Покажи мені її!» І от бачить цар, що то дівча вісімнадцяти літ. Тоді він мовив своєму шамбелянові: «Піди-но і хутко наготуй мені постіль деінде, бо я тут не залишуся». А той: «Слухаюся, володарю. І все ж... Тут уже все приготовано, навіщо лягати спати деінде? Кращого постою в усьому місті не знайдемо». Тоді цар йому: «Кажу тобі, спатиму деінде, а не тут!» Шамбелян одразу про все розпорядився і цар потайки перебрався в інше місце, а своїм лицарям сказав: «Хто хоче залишитися тут – залишайтесь, але вранці приходьте до мене». Коли всі поснули, старий зі своєю жінкою, яких було підкуплено, встали, щоб убити сплячого царя, і перебили всіх лицарів. Вставши вранці, цар знайшов їх мертвими. Мовив він у серці своєму: «Якби я ліг спати тут, вже було б по мені. От і третя премудрість врятувала мені життя!»

Цар спровадив старого з жінкою і всією челяддю на шибеницю, а сам, скільки жив, дотримувався тих трьох премудростей і щасливо скінчив життя.

Мораль

Найдорожчі, тим царем можемо назвати кожного доброго християнина, який має правити царством свого тіла й душі, тобто своєю душею. Воротар при брамі – свобідна воля, бо нема такого гріха, який не був би добровільним. Купець, який підійшов під браму, – Господь наш Ісус Христос згідно зі словами Одкровення: «Ось я стою під дверима і стукаю; коли хто відчинить мені, ввійду до нього і вечерятиму з ним» [Пор. Од. 3, 20]. Він щоденно продає тобі три премудрості для твоєї душі; флорини – то душевні чесноти.
Перша премудрість: «Що б не робив...». Це означає, що кожен твій вчинок має бути найперше й насамперед заради Бога, а не заради дочасної хвали, згідно зі словами Приповістей: «Пам’ятай про твою кончину – повіки не згрішиш» [Сир. 7, 36]. Друга премудрість: «Не звертай з битої дороги на стежку». Бита дорога – це дорога десяти заповідей, якої маєш аж до смерті триматися й не ходити стежкою лихого життя, як то роблять єретики. Третя премудрість: «Ніколи на ставай на ночівлю в домі...» Старим є сей світ, а жону має молоденьку – марноту. День у день підноситься нечиста й марна марнота; отож якщо станеш на постій у світі, то, певна річ, маєш чого боятися смерті, бо ніхто не може служити Богові й світові.
Вельможі, які змовилися проти царя – то біси, які завше намагаються духовно вбити, а якщо самі не можуть, – підмовляють голяра, тобто плоть, яка, наче голяр, зголює все волосся. Своїм свавіллям плоть зголює чесноти, що їх людина одержала в хрещенні. Проте якщо озиратимемося на вислід, тобто на смерть – якою смертю помремо, де, коли – позбудемося всіх злодіянь. Стараймось, отже, триматися тих трьох чеснот і премудростей: тоді здобудемо вічну винагороду.

Немає коментарів:

Дописати коментар