Дякую, що завітали на сторінку Діянь римських. Її присвячено українському перекладові одного з найпопулярніших творів середньовічної латинської літератури - збірки оповідок, відомої як Gesta Romanorum. Тут з'являються українські тексти вибраних оповідок, думки, пов'язані з перекладом цієї літературної пам'ятки, а також усе, що прямо чи опосередковано пов'язане з нею і що видається цікавим - а такого є справді багато.

30 серпня 2012 р.

Оповідка CLXII. Про те, щоб утримуватися від прокльонів.

Річ нечувану та незвичну, а проте сповнену спасенної поради і перестороги для необачних оповідає Ґервасій Тілберійський у слові до Оттона, римського царя.

У Каталонії, в єпископстві Жиронському, є височезна гора із стрімкими, подекуди неприступними схилами, а на її вершині – западина, повна чорної, непроглядної вглиб води. Кажуть, там є оселя бісів, простора, наче палац, яка замикається воротами; а вигляд тієї оселі, як і самих бісів, незнаний і невидимий для посполитих. Кинеш у те озеро камінь чи шматок чогось важкого – відразу здіймається буря, неначе це бісів потривожено. Частину гори вкривають вічні сніги і суцільна крига; там сила кришталю; туди ніколи не зазирає сонце. Біля підніжжя гори тече потік із золотим піском; з того піску добувають золото, яке простолюд називає «плащем». На самій горі та в її околицях копають срібло, а родюча земля буяє розмаїттям.

У селі, що під горою, жив один землероб. Одного дня він порався удома по господарству, а маленька донечка діймала його своїм ненастанним і невгамовним рюмсанням. Врешті-решт, як то буває спересердя, чоловік послав її к бісу. І от на необачні слова нагодився той, кому цими словами було доручено дитину: ціла юрма бісів незримо вхопила дівчинку і забрала з собою.

Відтоді минуло сім літ. Якось один із місцевих мандрував біля підніжжя гори, коли бачить – хутко біжить чоловік і слізно жаліється: «Горе мені, нещасному! Який же тягар двигаю!» Подорожній запитав, що його так мучить, а той відповів, що вже сьомий рік, як його доручено бісам, котрі щодня їздять на ньому верхи. А щоб його слухач повірив у таку неймовірну річ, на доказ своїх слів додав, що так само бісам доручено і дочку його сусіда, якого й подорожній знав. Щоправда, біси вже втомилися виховувати ту дівчинку і охоче повернули б тому, хто її доручив їм, якби він заявився по неї на гору.

Приголомшений, подорожній не знав, чи мовчати, чи розповідати про почуті дива. Врешті вирішив повідомити батька про те, що з його дочкою сталося. Прийшовши до нього, він застав його в жалобі за давно вже пропалою донечкою. Спитав подорожній батька, чого той плаче, переконався, що це таки він, і виклав йому все, що почув од чоловіка, на якому їздили біси, а тоді порадив піти у вказане місце і, покликавшись на ім’я Боже, заклинати бісів, щоб повернули дочку, яку їм було доручено.

Почувши цю звістку, батько остовпів, а тоді замислився, що ж йому робити, і вирішив таки послухатися поради. Вибрався він на гору і, ходячи довкола озера, заклинав бісів, щоб віддали доручену їм доньку. Нарешті немовби вітром рвучко війнуло і перед ним постала донька: витягнулася, очі блукають, уся шкіра та кості; видом страхітлива, ні пари з уст не видає і ледве чи тямить себе людиною. Одержавши назад дитину, зачудований батько вагався, чи й далі ростити її в себе. Тоді подався до єпископа Жиронського, оповів йому ті сумні події і схвильовано допитувався, що йому робити.

Єпископ, благочестивий муж, який виховував довірене йому стадо добрим прикладом, виставив дівчину всім на огляд і, оповівши за порядком, що з нею сталося, своєю проповіддю повчав підданих, щоб більше не посилали близьких к бісу, бо «противник наш, диявол, ходить навколо, як лев ревучий, шукаючи, кого б пожерти» [1 Пт. 5, 8], і тих, кого йому віддано, занапащає і тримає у в’язниці без надії на повернення, а тих, кого доручено, – до часу морить і катує.

Невдовзі з’явився і той чоловік, який возив бісів – також через проклін свого батька. Оскільки його забрали у старшому віці і він більше та краще тямив, то й оповів достовірніше та зрозуміліше, що діялося у бісів. Він стверджував, що у згаданій місцині в підземній печері є просторі палати, а вхід до них – через ворота. Туди, у пітьму, нахваляючи один одного, сходяться біси після того, як побували в різних частинах світу, і сповіщають старійшинам про свої діяння. А як ті палати виглядають, не знає ніхто крім самих бісів і тих, хто, довічно уярмлений осудом, потрапив у їхню власність.

Мораль

Із сказаного, найдорожчі, можемо навчитися, що, коли нам трапляються якісь перешкоди у наших ділах, не варто ані диявола на поміч прикликати, ані нашу челядь, навіть коли в чомусь провиниться, до нього посилати; бо кого доручено дияволові, той більше пожадає своїм тілом і противиться добрим ділам: тоді людина чинить їх подумки, сподіваючись думкою багатіти. А диявол обережно підкрадається, щоб ухопити бідну душу, заражену гріхом, і потягнути її на муки і вічний осуд у озеро злиднів та гнійну грязюку. Там – вічні сніги і суцільна крига, як свідчить блаженний Йов, кажучи: «Там сніжні води переходять у велику спеку» [Пор. Йов 24, 19].

З іншого боку, там сила кришталю і туди ніколи не зазирає сонце. Кришталь означає свічадо – найясніший лик Святої Тройці. Свічадо без жодної плями: дивлячись у нього, сукупно звеселяється військо святих янголів, але в пеклі воно ніколи не зблискує милосердям. Там – покута через кришталь, тобто сила нескінченного і нестерпного вогню, в якому донька чоловіка, себто осуджена душа грішника, карається вже не семирічними, а віковічними муками.

Немає коментарів:

Дописати коментар