Дякую, що завітали на сторінку Діянь римських. Її присвячено українському перекладові одного з найпопулярніших творів середньовічної латинської літератури - збірки оповідок, відомої як Gesta Romanorum. Тут з'являються українські тексти вибраних оповідок, думки, пов'язані з перекладом цієї літературної пам'ятки, а також усе, що прямо чи опосередковано пов'язане з нею і що видається цікавим - а такого є справді багато.

20 вересня 2012 р.

Пригоди Євстахія Плакиди. - Оповідка CX. Про чудесне повернення заблудлих і милостиву розраду страждущим

Правив колись цар Траян і жив у його царстві лицар на ім’я Плакида, царський полководець. Той лицар був у ділах милосердя вельми завзятий, проте поклонявся ідолам. Мав він і жону тієї самої віри, таку ж милосердну. Вона привела лицареві двох синів, а він подбав про гідне їхнього шляхетства виховання.

Своєю наполегливістю в добрих ділах той лицар заслужив просвітлення, щоб ступити на путь істинний. Одного дня, полюючи, він натрапив на стадо оленів, серед яких приглянув собі найбільшого та найкрасивішого. Цей олень відбився від інших і кинувся в лісові хащі. Поки інші лицарі займалися рештою оленів, Плакида того одного з ока не спускав і щодуху наздоганяв. От-от був би його зловив, та олень на стрімку кручу вискочив; надбігши, почав Плакида думати-гадати, як же того оленя спіймати.

Видіння св. Євстахія.
Vincentius Bellovacensis. Speculum historiale.
Франція, бл. 1335 р. (C)
Приглянувся він пильніше до оленя, і от бачить у нього між рогами обрис святого хреста, що ясніше від сонця сяє, ще й образ Христа Ісуса. Заговорив Христос до лицаря через вуста оленя, як колись до Валаама через ослицю, і мовив йому: «Плакидо, чого мене переслідуєш? Я задля тебе явився тобі в цій тварині. Я – Христос, якого ти, не відаючи, почитаєш. Твоя милостиня дійшла до мене, і я прийшов, щоб через оленя, на якого полюєш, тебе вполювати». Інші ж кажуть, що то сам образ, який з’явився між рогами оленя, вимовив ці слова.

Як почув це Плакида, великий страх його охопив і він упав з коня на землю. Щойно за годину прийшов до себе, підвівся з землі та й каже: «Об’яви мені те, що мовиш, і повірю в тебе». Тоді Христос йому: «Плакидо, я – Христос, який небо і землю сотворив, який світлу наказав явитися і від темряви його відділив, який пори, дні та роки встановив, який людину з пороху земного утворив; який заради спасіння людського роду з’явився на землі во плоті, і був розп’ятий та похований, і на третій день воскрес».

Почувши це, Плакида знову впав на землю і мовив: «Вірю, Господи, що ти – той, хто все сотворив, і що заблудлих навертаєш». І сказав йому Господь: «Якщо віриш, іди до єпископа града твого і проси, щоб охрестив тебе». Тоді Плакида: «Чи волиш, Господи, щоб я звістив се моїй жоні та дітям, щоб і вони в Тебе увірували?» А Господь йому: «Звісти їм, щоб і вони, як ти, очистилися, а завтра повертайся сюди: знову явлюся тобі й докладніше відкрию, що має статися».

Коли Плакида прийшов додому і в ліжку про все розповів дружині, вона вигукнула, кажучи: «Пане мій, от і я тамтої ночі когось виділа, і він казав мені: "Завтра ти, муж твій і діти твої до мене прийдете". Тепер знаю, що то був Христос!» Отож вони серед ночі подалися до єпископа міста Рима. Той з великою радістю їх охрестив і нарік Плакиду Євстахієм, його жону – Теосвітою, а синів їхніх – Теосвітом і Агапітом.

Вранці Євстахій, як звично, вирушив на полювання, а коли підійшов до того самого місця, розіслав своїх лицарів навсібіч, буцімто вистежувати здобич, і одразу вздрів ту ж таки постать, що й у першому видінні. Припавши лицем до землі, мовив Євстахій: «Благаю Тебе, Господи, покажи те, що обіцяв рабові Твоєму». А Господь йому: «Блажен єси, Євстахію, що прийняв купіль моєї благодаті, здолав диявола, поправ ошуканця. За те, що ти покинув його, диявол лютує і всяку зброю на тебе готує. Тобі належить багато знести, щоб здобути вінець перемоги; належить багато стерпіти, щоб із висот світського марнославства понизитися, а потім у духовних багатствах возвиситися. Отож не здавайся і на колишню славу не оглядайся, бо у випробуваннях маєш показати себе новим Йовом. А коли вже цілковито упокоришся, я прийду до тебе й поверну тобі колишню славу. Кажи, чи тепер хочеш зносити випробування, чи в кінці життя твого?» Мовив Йому Євстахій: «Господи, якщо так має статися, то вели, щоб випробування настали тепер, але й чесноту терпіння мені уділи». А Господь: «Хай буде так, бо моя благодать оберігатиме ваші душі».

Отож Господь вознісся на небеса, а Євстахій повернувся додому і про все сповістив дружині. Через кілька днів на всіх його слуг та служниць напала смертельна пошесть і до ноги їх вигубила; а ще по кількох днях зненацька околіли всі коні та худоба. Далі Євстахія замислили пограбувати якісь злочинці. Вдерлися вночі в його дім і забрали все, що їм трапилося: повиносили і золото, і срібло, і всяке інше добро, а Євстахій з дружиною та дітьми серед ночі втекли, за все дякуючи Богові. Боячись ганьби, вони подалися до Єгипту, а весь Євстахіїв маєток, грабований лиходіями, зійшов нінащо. Цар і весь сенат тяжко побивалися за таким хоробрим лицарем, бо не було про нього ні слуху, ні духу.

Судновласник домагається дружини св. Євстахія.
Житія святих. Франція, XIV ст. (С)
А тим часом подорожні дійшли до моря, знайшли корабель і на ньому вирушили в плавання. І от Євстахієва дружина впала в око судновласникові, бо красунею була, тож йому дуже запрагнулося нею заволодіти. Коли вже переправилися через море, він зажадав оплати за перевіз; а оскільки подорожні не мали, чим заплатити, то наказав замість платні затримати Євстахієву дружину: хотів-бо володіти нею. Почув про це Євстахій і ніяк не хотів на таке пристати. На його заперечення судновласник кивнув своїм морякам, щоб кинули жінку в море: тоді, мовляв, хай її забирає. Збагнувши, до чого йде, зажурений Євстахій полишив їм дружину, взяв своїх двох дітлахів і пішов, зітхально примовляючи до них: «Горе мені й вам, бо вашу матір чужинцеві за жону віддано!»

Св. Євстахій втрачає синів.
Часослов. Нормандія, сер. XV ст. (C)
Згодом Євстахій дійшов до ріки, такої повноводої, що він не наважився переходити її з двома дітьми, тож залишив одного сина на березі, а іншого поніс через ріку. Переправившись, він поклав те дитя, котре ніс, на землю і поспішив за іншим. І ось коли вже сягнув середини ріки, до дитини, яку він поклав на тому березі, прийшов лютий вовк і вхопивши її, гайнув до лісу. Втративши надію врятувати одного сина, Євстахій поспішив до іншого; але поки батька не було, нагодився лев, вхопив те друге дитя і геть подався. Не міг Євстахій побігти за левом, бо стояв посеред ріки, тож заплакав, рвучи на собі волосся, і вже хотів було втопитися, та його вберегло Боже провидіння.

Лева, що ніс хлопчика, побачили пастухи й кинулися за ним із собаками. З Божого урядження лев кинув хлоп’я, не завдавши йому шкоди, та й утік. На вовка ж якісь орачі почали кричати і неушкодженим визволили іншого хлопчика з вовчої пащі. Ті пастухи й орачі були з одного села; вони й вигодували хлопців.

Євстахій про те все не відав, а йшов, побиваючись та плачучи, ще й примовляв: «Горе мені! Колись буяв, наче дерево, а тепер усього позбувся! Горе мені! Колись мав довкола себе ватагу лицарів, а тепер зостався сам, навіть дітей мені відібрано! Спімни, Господи, Твої слова, що мушу зазнати випробувань, як Йов: аж ось мені сталося більше, ніж Йову! Він, хоч і всього позбавлений, мав гноїще, щоб на ньому сидіти, – а мені й цього не залишилось; він мав співчутливих друзів, а в мене замість друзів – звірі, що вкрали моїх дітей; йому дружину залишено – а в мене її відібрано. Дай спочинок, Господи, від моїх скорбот і постав устам моїм сторожу, щоб не схилилося серце моє до злостивих слів і мене не було відкинуто від лиця Твого». Отак слізно примовляючи, він прибився до якогось села, пішов там у найми і п’ятнадцять літ стеріг овець тамтешньому людові. Його сини в іншому селі виховувалися й не знали, що вони брати. Судновласник пощадив Євстахієву дружину: той чужинець не пізнав її, а відпустив неторканою і невдовзі скінчив своє життя.

А тим часом цар і народ римський, зазнаючи ворожих нападів, згадували, як хоробро Плакида воював, і тяжко журилися його раптовим зникненням. Розіслав цар багатьох лицарів по різних сторонах світу, пообіцявши великі багатства й почесті тим, хто відшукає Плакиду. Деякі з них, котрі колись у Плакиди служили, дійшли й до того села, де він перебував. Плакида саме повернувся з поля; приглянувся до лицарів і вмить упізнав їх за їхньою ходою. Став він хвилюватися та зітхати, замислившись про свою колишню гідність, і мовив у серці своєму: «Господи, як нині несподівано бачу тих, котрі колись були зі мною, дай мені й дружину свою побачити, бо про синів знаю, що їх зжерли звірі!» І ось зійшов до нього голос, кажучи: «Бадьорися, Євстахію, бо скоро честь свою відновиш і синів та жону собі повернеш».

Отож коли Євстахій вийшов назустріч лицарям, вони його геть не впізнали. Привітавшись, вони запитали його, чи не знає він мандрівця на ім’я Плакида, з дружиною та двома синами? Той відповів, що не знає. На його вмовляння лицарі звернули до заїжджого двору. Євстахій услуговував їм і, пригадуючи своє колишнє становище, не міг стримати сліз; вийшов, умив лице і повернувся услуговувати лицарям. Вони ж приглядалися до нього і от один каже іншому: «Який же схожий цей чоловік на того, кого шукаємо!» А інший у відповідь: «Дуже схожий. Погляньмо, чи має на голові рубець від рани, що її в битві одержав». Подивилися вони, побачили той знак і відразу збагнули, що це і є той, кого вони шукають. Кинулися лицарі до Євстахія, розцілували його і стали допитуватися про жінку та дітей; тоді він розповів їм, що сини загинули, а дружина в неволі. Всі сусіди на те видовище позбігалися, а лицарі оповідали про Євстахієву мужність та колишню славу. Потім царське веління йому передали і в найліпші одежі вбрали.

Через п’ятнадцять днів вони прибули до царя. Почувши про прихід Євстахія, цар вибіг йому назустріч і кинувся цілувати, а той розповів усе по порядку, що з ним трапилося. Його відразу ж полководцем поставлено і до тієї служби, яку колись виконував, зобов’язано. Перелічивши вояків і виявивши, що їх не досить супроти ворога, Євстахій наказав збирати ополченців по всіх містах та селах. Переписано й ту землю, де виросли його сини, щоб звідти було дано двох ополченців; і всі місцеві вказали полководцеві на тих юнаків – мовляв, вони з усіх найпридатніші.

Побачив полководець, які то гожі молодці, яких чесних звичаїв, і дуже вони йому припали до вподоби; тож і поставив їх першими в лаві. Вирушив Євстахій на війну, а здолавши ворога, дав своєму військові три дні спочинку – в тій місцині, де перебувала його бідолашна дружина. Саме в її домі стали на постій ті двоє, не знаючи, що то їхня мати. Якось у полуденну пору сиділи вони собі та й балакали, розповідаючи кожен про своє дитинство; а мати сиділа навпроти і уважно слухала, що вони говорять.

От і каже старший молодшому: «Я з дитинства пригадую тільки, що мій батько був полководцем, а мати – великою красунею, і мала двох синів – мене і ще одного, меншенького, також дуже вродливого. Якось батьки зібрали нас і поночі вийшли з дому; сіли на корабель та й попливли невідь куди. А коли сходили з корабля, наша мати чомусь залишилася. Батько ішов, несучи нас двох і ридаючи; вийшов до ріки і переправився з меншим братом, а мене зоставив на березі. Коли ж подався назад, щоб мене забрати, прибіг вовк і вкрав ту дитину; а поки батько йшов до мене, з хащ вийшов лев, ухопив мене і поніс до лісу. Пастухи вихопили мене з лев’ячої пащі й вигодувано в тому господарстві, що його ти й сам знаєш; а що сталося з моїм батьком і братом, мені так і не відомо». Вислухав його молодший, розплакався та й каже: «На Бога, з того, що чую, – це я твій брат! Мої годувальники розповідали, як вирвали мене вовкові з пащі!» Тоді вони кинулися одне одному в обійми й цілувалися, плачучи.

Мати ж їхня, почувши те все і бачачи, що аж так доладно збіглися їхні оповіді, довго розмишляла, чи то справді її сини. Наступного дня вона підійшла до полководця і звернулася до нього, кажучи: «Пане, благаю, накажи забрати мене до своєї вітчизни; я ж бо з римської землі походжу, а тут – приблуда...» Та поки говорила, побачила на полководцеві знаки свого мужа і впізнала його; не в змозі себе стримати, кинулася йому до ніг і мовила: «Молю, паночку, повідай мені своє дотеперішнє життя! Здається, ти – полководець Плакида, по-іншому званий Євстахієм, якого навернув Спаситель і який зазнав такого випробування, що в морі йому відібрано дружину, тобто мене; проте я від усякого розтління убереглася. Мав він і двох синів, Агапіта і Теосвіта».

Почувши це і пильно до неї приглянувшись, Євстахій упізнав свою жону, умився радісними сльозами й прославив Бога, утішителя страждущих. Тоді дружина питає його: «Пане, а де ж наші сини?» Той у відповідь: «Звірі їх ухопили...» – та й розповів, як їх втратив. А жінка: «Благодарім Господа! Здається мені, що, як Бог дав нам знайти одне одного, дасть і наших синів упізнати!» Тоді Євстахій: «Кажу тобі, їх зжерли звірі!» А вона: «Вчора я сиділа в садку і підслухала, як двоє юнаків таке й таке про своє дитинство розповідають; думаю, це наші сини. Розпитай їх, нехай скажуть». Євстахій покликав юнаків і, почувши про їхнє дитинство, впізнав, що то його сини. Обійняли їх батько й мати, ревно плакали в них на грудях і вкривали цілунками; а все військо гучно раділо з їх відшукання і з перемоги над варварами.

Проте коли вони повернулися, виявилося, що Траян уже переставився, а його наступником став препоганий своїми злочинствами Адріан. З нагоди здобутої перемоги та відшукання дружини й синів цар пишно прийняв Євстахія і справив бучну учту, а наступного дня рушив до ідольського храму, принести жертву за перемогу над варварами. І от бачить цар, що Євстахій ні за перемогу, ні за відшукання рідних не хоче жертвувати, і став вимагати, щоб той заколов жертву. А Євстахій йому: «Я Христу-Богу поклоняюся, Йому єдиному служу і жертвую».

Мучеництво св. Євстахія з родиною.
Vincentius Bellovacensis. Speculum historiale.
Франція, бл. 1335 р. (C)
Тоді цар сповнився гнівом, виставив його з жоною та синами на арену і наказав спустити лютого лева; однак лев, підбігши до них, лише прихилив голову, немовби кланяючись, і сумирно відступив. Тоді цар звелів розжарити бронзового бика і живцем їх туди вкинути. Святі молитовно доручили себе Господеві, увійшли до бика і віддали Богові духа. Третього дня їх вийнято на очах у царя, і виявилося, що вони геть не ушкоджені: жар не торкнувся ні їхнього волосся, ні чогось іншого. Християни ж забрали їхні тіла і, поховавши у велелюдному місці, збудували там молитовню.

Постраждали Євстахій з родиною за Адріана, який почав правити року Господнього двадцятого, на листопадові календи, а хтось каже – дванадцятого, на жовтневі.

Мораль

Найдорожчі, той цар – Господь наш Ісус Христос; Плакидою можемо назвати кожну світську людину, зайняту мирськими марнотами, яка ненастанно полює на все світське зі своїми лицарями, себто п’ятьма чуттями. Врешті вона натрапляє на стадо оленів, які їй дуже припадають до вподоби; ті олені – зір, слух тощо, слова хули та марноти, а також інші зовнішні чуття. Та зауважмо, що найгарніший олень бігцем відбився від решти; саме його з усіх сил наздоганяв Плакида. Той олень – розум, найліпша здатність душі; людина мусить з усієї спромоги йти за ним у всіх своїх ділах, якщо прагне вести блаженне життя.

Олень вискочив на кручу. Та круча – праведність або ж правота, яка завше люба розумові. Між рогами Плакида уздрів образ Розп’ятого. Роги – то Старий і Новий Завіт. У Старому Завіті багато пророків правдиво передвістило пришестя Христа і Його смерть, а в Новому ясно бачимо, як і якою смертю Він помер заради нашого спасіння. Тому добре мовив той олень, щоб ми зневажали світ і все світське, йдучи, як Плакида, услід за Христом.

Скажеш: «Хотів би я навчитися, як то Христовими слідами ходити». Ось тобі приклад блаженного Євстахія. Найперше зречися жони та дітей. Красуня-жона – це твоя душа, на Божу подобу сотворена, завжди готова коритися Христові, якщо з нею годиться плоть. Двоє малих синів – воля та діло. Вони й зостаються малими, доки людина перечить Богові. Тому насамперед належить відмовитися від себе самого, а далі – від усього дочасного, якщо не діянням, то хоча б волінням. Під цим мається на увазі, щоб ти завжди понад усе ставив Бога.

Потім Плакида встав і разом з дружиною та дітьми сів на корабель. Отак і ти, найдорожчий, встань у покаянні, з доброю волею та добрими ділами, і зійди на корабель святої Церкви, щоб Бог в усьому був до тебе милостивий.

Судновласник – то предстоятель, який хоче нас затримати в Церкві; він має утримувати нашу жону, тобто душу, в Божих заповідях. Коли ж людині трапиться покинути корабель Церкви, вона може втратити обох синів – добру волю і добре діло, що їх колись мала перед Богом, як це сталося з Плакидою. Плакида увійшов у ріку, щоб перенести дітей; одну дитину забрав вовк, іншу – лев. Під рікою треба розуміти сей світ, під левом – диявола, під вовком – нашу плоть. Диявол викрадає з людського серця добру волю; плоть – добре діло. Чому плоть викрадає добре діло? Розум каже: «Добре є постувати і в добрих ділах чувати»; плоть: «А ще краще усмак попоїсти і солодко поспати».

Що ж робити? Коли в людини відібрано тих двох дітей, себто добру волю і заслугу, то, певна річ, за ними мають відважно кинутися навздогін пастухи та орачі з собаками. Пастухи – второпні сповідники, які мають нас направляти і з погибельного шляху завертати; орачі – проповідники, що мають ниву нашого серця Святим Письмом орати, терня гріхів виривати, чесноти прищепляти, пороки корчувати. Далі вони мусять у Божому служінні людину вигодовувати, щоб обидва брати опинилися в одному граді, тобто в єдності любові та згоди, і щоб плоть не перечила духові.

Тоді цар послав шукати Плакиду. Отак і Бог спочатку послав до людини патріархів, потім пророків, але людина не хотіла до них признаватися, аж доки прийшов Син Божий і відкупив нас пречесною своєю кров’ю. Тому праведно є, щоб наш дім став очищеним заслугами притулком, у якому немає гріха. Тоді жона з двома дітьми постане ясною та прекрасною, тобто наша душа з власної волі завше служитиме Богові ділами милосердя.

Гляди, щоб у тебе, як у Плакиди, був знак, що за ним тебе впізнають. Тим знаком має бути любов до Бога і ближнього – щоб ти понад усе любив Бога, а ближнього – як себе самого. Тоді зможеш стати полководцем над усіма чуттями, підкоривши їх чеснотою, і отак засвідчивши своє умертвлення, увійти в життя вічне. Нехай нам його дарує... і т. д.

Немає коментарів:

Дописати коментар