Дякую, що завітали на сторінку Діянь римських. Її присвячено українському перекладові одного з найпопулярніших творів середньовічної латинської літератури - збірки оповідок, відомої як Gesta Romanorum. Тут з'являються українські тексти вибраних оповідок, думки, пов'язані з перекладом цієї літературної пам'ятки, а також усе, що прямо чи опосередковано пов'язане з нею і що видається цікавим - а такого є справді багато.

7 вересня 2012 р.

Gesta Romanorum і гуцульська легенда про озеро Несамовите

В описі оселі бісів у нещодавно розміщеній оповідці 162 Діянь римських ідеться про бездонне гірське озеро, яке, коли в нього кинути камінь, спричиняє бурю. Випадково пригадалося, що в українських Карпатах, в селах довкола Чорногори побутує схоже повір’я про озеро Несамовите.

Озеро Несамовите (C)

Запис цієї легенди вдалося відшукати в етнографічно-есеїстичній праці Марії Влад (Стрітеннє. Книжка гуцульських звичаїв і вірувань. Київ: Український письменник, 1992). Порівняння з текстом середньовічної латинської оповідки вражає.

Стрітеннє, с. 22.
У Чорногорі є великий камінь, а в камені озеро без дна. В нім дуже зимно. Серед літа стоїть лід. Як верже хто (це вівчарі люблять робити) у Несамовите камінь, зараз вибіжить з того озера білий кінь, а на нім сидить білий чоловік. Він бігає поверхи і лупає копитами лід. Зараз збігаються з міхами душі страчених, та й тоті, що других стратили, набирають у міхи кавалки леду і летять у хмари. Відти сиплють тим лєдом туда, куда їх поведе той на білім коні. Чим більше тих душ є, тим більше граду.
Діяння римські 162.
У Каталонії, в єпископстві Жиронському, є височезна гора із стрімкими, подекуди неприступними схилами, а на її вершині – западина, повна чорної, непроглядної вглиб води. Кажуть, там є оселя бісів, простора, наче палац, яка замикається воротами; а вигляд тієї оселі, як і самих бісів, незнаний і невидимий для посполитих. Кинеш у те озеро камінь чи шматок чогось важкого – відразу здіймається буря, неначе це бісів потривожено. Частину гори вкривають вічні сніги і суцільна крига...
Найповніший відомий рукопис староукраїнського перекладу оповідок із Gesta Romanorum (так званий рукопис Самборини) походить саме з Карпат; проте цей переклад здійснено з польської версії, до якої увійшло лише 39 оповідок, і серед них немає потрібної нам. До того ж, самі описи озер, попри дивовижний перегук між ними, вказують не на пряме текстове запозичення, а радше на адаптацію «мандрівного» мотиву – звісно, якщо відкинути версію про його паралельне виникнення у піренейських і карпатських верховинців. Якими шляхами цей мотив примандрував в українські Карпати, без спеціального дослідження можемо лише здогадуватись.

Немає коментарів:

Дописати коментар