Відлуння Діянь римських у Степана Руданського

Після того, як на нашій сторінці з’явився переклад оповідки 106 «Про те, як стерегтися підступів диявола, щоб він не обманув нас», користувачка LiveJournal tin_tina звернула увагу, що з цим текстом дивовижно перегукується співомовка Степана Руданського «Пан і Іван в дорозі».

(C)

Справді, своєю будовою її фінальний епізод дуже нагадує оповідку 106 – якщо з-поміж персонажів середньовічного твору вилучити другого товариша-подорожнього разом з його репліками і зоставити лише першого і третього.

У співомовці Руданського пан і Іван мандрують разом; кожен має з собою харчі. Під час привалу пан призволяється до Іванових запасів, а от своєї торби розв’язувати не поспішає. Іван не залишається в боргу: вночі, поки пан спить, спустошує його торбу. Наступного вечора їм вдається спіймати гуску, з якою й пов’язана інтрига фінального епізоду співомовки. Аналогічні події розгортаються в оповідці 106 Діянь римських довкола хлібини, яку не можуть поділити між собою мандрівники.

Степан Руданський, «Пан і Іван в дорозі»	Діяння римські 106
[...]	[...]
Аж пан знову замишляє Хлопа ошукати… Та й говорить: «Що ж, Іване! Ми лягаймо спати!	Мовив один: «Лягаймо спати отут при дорозі.
Та кому із нас присниться Кращая закуска, То вже ціла тому взавтра Достанеться гуска!...»	Кожному щось присниться, і хто більшу дивовижу побачить, того й буде ціла хлібина».
«Та як спати, то і спати Нічого діяти!» Постелив Іван свитину Та й лягає спати…	Відповіли йому інші двоє: «Добре радиш»; та й полягали спати.
Серед-ночі захропів пан, Іван пробудився, Із’їв собі цілу гуску Та й знов положився.	Тоді той, котрий це нараяв, встав і, поки ті спали, з’їв цілу хлібину, ні крихти не лишивши товаришам.
Рано будить пан Івана Та давай казати, Як то Бог його до себе Просив балувати,	Отак вчинивши, взявся будити їх, гукаючи: «Мерщій вставайте! Час уже кожному розповісти свій сон!» От перший і розповідає: «Найдорожчі, бачив я дивний сон: немовби з неба спускається золота ліствиця і янголи сходять і піднімаються по ній; вони добули мені душу з тіла й піднесли її аж до небес.
Та якії там потрави Йому подавали, Та як його всі святії Їсти припрошали…	Перебуваючи там, я уздрів Отця, і Сина, і Святого Духа; і така радість огорнула мені душу, що око не бачило й вухо не чуло того, що я там відчував. Отакий був мій сон». [...]
«Ані слова! – Іван каже. – Ваша правда, пане! Я сам бачив, як ви їли Якісь марципани…	Узяв слово і третій: «Вислухайте і мій сон. Ввижалося мені, що до мене прийшов янгол та й каже: "Найдорожчий, хочеш побачити, де твої товариші?" [...]Та й відвів мене до небесної брами. За його велінням я схилився й заглянув попід браму, і ось бачу тебе, товаришу, взятого на небеса: сидиш на золотому престолі, а перед тобою – численні наїдки та щонайліпші вина.
Та дивлюсь, що не голодні, Маєте закуску, Та й сів собі коло печі Та й стеребив гуску!..»	Мовив до мене янгол: "Ось твій товариш має вдосталь усякої втіхи та поживи і вічно там перебуватиме, бо хто увійде в царство небесне, той уже не вийде..." [...] Почувши це, я встав і за твоїм словом з’їв хлібину».

Дослідники української літератури, мабуть, могли б написати цікаву розвідку, простеживши шлях цього запозичення через фольклорну традицію, адже якщо вірити передмові до академічного видання творів Руданського, поет саме з неї почерпнув матеріал для своєї співомовки.