Оповідка LXXI. Про винагороду в вічній батьківщині

Був колись король, який наготував велику учту, а тоді послав по всьому королівству глашатаїв – оголосити, щоб усі на неї приходили, хоч би якого були становища: тоді не лише добре пригостяться, а й незліченні багатства здобудуть. Розійшлися глашатаї по краях та містах, несучи королівський наказ.

Сліпий несе кульгавого.
Emblematum libellus. Parisiis 1542. (C)

Саме тоді в якомусь місті мешкало двоє чоловіків: один був дужий та міцний, але незрячий; інший – кульгавий та слабий, але з прекрасним зором. От і каже сліпий кульгавому: «Горе нам обом, найдорожчий! По всьому королівству оголошено, що король тоді й тоді справлятиме пишну учту, на якій кожен не лише досхочу наїсться, а й великі багатства одержить. Але ж ти кульгавий, а я сліпий: не дійти нам до тієї учти!» А кульгавий: «Послухаєшся моєї поради – обоє туди дійдемо; і багатства матимемо, і пригостимося разом з усіма». Сліпий йому в відповідь: «Я готовий будь-якої поради послухатись, аби тільки пішла нам на користь». Тоді кульгавий каже: «Ти – дужий та міцний тілом, а я – слабий та кульгавий. Понесеш мене на плечах, а я тобі дорогу вказуватиму, бо маю гострий зір. Отак обоє прийдемо на учту і разом з усіма одержимо винагороду». Мовив сліпий: «Істинно кажу тобі, прегарна твоя порада; мерщій залазь мені на плечі!»

Так вони й зробили: кульгавий вказував сліпому дорогу, а той ніс кульгавого. Обидва прийшли на учту і разом з усіма багатства одержали.

Мораль

Найдорожчі, той король – Господь наш Ісус Христос, який приготував для нас усіх вічну учту згідно зі словами: «Один чоловік спорядив велику вечерю...» і далі [Пор. Лк. 14, 16]. На цю учту багатьох покликано, і хто прийде туди, посяде вічне багатство.

Сліпий – це кожен багач і можновладець сього світу: він дужий і могутній тілом, себто світським багатством і владою. Такі люди сліпі до вічного життя: не відають, що належить до спасіння. Як ото кріт бачить під землею і має там численні ходи, а на землі сліпне і стає геть безпомічним, – отак і багачі гострозорі в дочасних речах, але незрячі в духовних.

Кульгавий – це добрий монах, який кульгає на обидві ноги, тобто нічого не посідає – ні спільного, ні власного, – проте ясно бачить дорогу на вічну учту. Отож якщо ви, багачі й світські можновладці, маєте намір прийти на цю учту і отримати там нагороду, конче мусите нести на плечах монахів та інших убогих. Добре затямте, як багаті мають носити убогих: даючи їм милостиню й спомагаючи їх у потребі. Носити убогих – це також старанно давати десятину церковним мужам. Якщо так чинитимете, то ми, мужі-монахи, зобов’язані показати вам дорогу спасіння, якою зможете прийти до життя вічного.

Глашатаї, котрі про учту оголошували, – це вчителі Святого Письма, себто проповідники та сповідники, котрі мають і прилюдно, й наодинці повчати нас, як нам прийти на вічну учту.