Дякую, що завітали на сторінку Діянь римських. Її присвячено українському перекладові одного з найпопулярніших творів середньовічної латинської літератури - збірки оповідок, відомої як Gesta Romanorum. Тут з'являються українські тексти вибраних оповідок, думки, пов'язані з перекладом цієї літературної пам'ятки, а також усе, що прямо чи опосередковано пов'язане з нею і що видається цікавим - а такого є справді багато.

3 лютого 2012 р.

Оповідка дев'ята. Про те, як лагідністю долати вроджену злобу.

Правив колись велемудрий Олександр, і взяв він за дружину королівну Сирійську, яка породила йому красеня сина. Підростав той син, а коли дійшов повних літ, то став чинити своєму батькові підступи і всіляко намагався звести його зі світу. Здивувався цар, прийшов до цариці та й каже: «Найдорожча, повідай мені, одверто й без страху явивши таїну серця твого: чи ти, бува, не втратила цноту з кимось до мене?» Вона ж на те: «Пане мій, чому таке в мене питаєш?» Цар у відповідь: «Дивуюся, що твій син раз у раз намагається мене зо світу звести; був би моїм сином – не посмів би такого робити». А цариця: «Бог свідок, що ні з ким, опріч тебе, я цноти не втрачала, і готова це всіма способами доводити. Він – справді твій син; а чому на тебе заповзявся – того не відаю».

Почувши це, правитель з усією лагідністю звернувся до сина, кажучи: «Любий сину, я – твій отець: завдяки мені ти прийшов на світ, тобі бути моїм спадкоємцем. Чому коїш на мене замахи? Втіхою для мене було тебе ростити; все, що моє, – твоє. Вгамуй свою злість, не губи мене». Не послухав син батькових слів, а його злоба на батька що день, то зростала; раз у раз намагався вкоротити йому віку, чинив підступи і на людях, і потаймиру. Бачачи це, батько взяв зі собою сина і вирушив у пустельну місцину. Там простягнув йому меча, якого ніс у руці, і мовив: «Візьми цей меч і отут мене поріши: уб’єш мене потайки, а не на людях, – то й ганьби менше зазнаєш».

Як почув те син, відкинув меча, впав на коліна і, вмиваючись слізьми, благав у царя прощення, мовлячи: «Милий отче, прогрішивсь я супроти тебе, бо зле робив і коїв лукавство, і недостойний вже зватися сином твоїм. Благаю, пробач мені й знову люби мене, а я відтепер буду сином твоїм улюбленим і в усьому тобі служитиму згідно з твоєю волею». Батько ж, почувши це від сина, кинувся йому на шию і почав цілувати його, кажучи: «Сину мій найулюбленіший, більше не гріши; будь мені вірним сином, а я буду тобі милостивим отцем». З цими словами зодягнув його в дорогу одежу, увів його в дім і влаштував велику учту для вельмож свого царства.

Цар прожив після цього лише кілька днів і в мирі скінчив життя, а син перейняв у нього царство і вельми розважно правив. А коли вже й син доживав віку й смерть ішла йому на поріг, він звелів носити по цілому царству і всім показувати знамено, на якому було написано: «Все проминає, крім Божої любові».

Мораль

Найдорожчі, той цар – Господь наш Ісус Христос. Син, що заповзявся на батька, – поганий християнин, який, однак, є законним сином силою хрещення. Мати того хлопця – свята Церква, від якої ми прийняли хрещення і наше спасіння. Відвернувшись од них і через гріх віддалившись від Бога, грішник домагається смерті Христа (те, що Христос є отцем, видно із Второзаконня, глави XXXII: «Хіба ж не отець твій...» і далі [Вт. 32, 6]). Християнин домагається Його смерті щоразу, як порушує Його заповідь. Тому й повів тебе Господь у пустиню сього світу, і в цій пустині віддав Себе на смерть і помер за наші гріхи. Отож заради Його любові й спасіння твоєї душі мусиш боротися з гріхом і вірно служити Господеві.

Батько дав синові меча, щоб той убив його. Отак і Бог дає тобі меч, тобто свобідну волю, якою можеш або здобути Його любов і благодать, або просто прогнати Його від себе. Отож чини, як учинив той син! Відкинь од себе меч лукавства і злоби, як той, про кого читаємо в Євангелії: «Син подавсь до далекого краю» [Лк. 15, 13]. Адже й грішник, полюбивши плотські утіхи, відходить від Господа на чужину, і що неподобнішим стає через гріх, то більше віддаляється від Господа. Розтрачає маєток, пускаючи своє життя й помисли на гидкі вчинки, наче той син, про якого мовиться в Євангелії, що «почав бідувати, і пристав до одного з мешканців того краю, і той послав його на своє поле пасти свині» та ін. [Лк. 15, 15] Син почав бідувати, коли через гріх втратив свої чесноти; про це – у псалмі: «Багатії збідніли й голодують» [Пс. 34 (33), 11]. Пристав до одного з мешканців – себто до диявола, адже біси – то мешканці й правителі темряви сього світу згідно з апостолом: «Нам бо треба боротися не проти плоті й крові...» і далі [Еф. 6, 12]. Свиня – нечиста тварина, бо тішиться брудом: тому й бісів порівнюють зі свинями, бо вони скверною грішників насичуються. Грішник годує їх скверною своїх злочинів і сам є ділом бісів. Їжа грішника – стручки, тобто розпуста, пияцтво і обжерство – пожива бісів. Стручками грішник бажає наповнити свій шлунок, але ніхто не дає йому насититися [пор. Лк. 15, 16], бо пожадання завше зголодніле; а диявол тим паче не дозволяє людині вдовольнити її прагнення, знаючи, що вона мертва через гріх. Та Господь раз у раз відкидає від грішника меч лукавства, і той, визнавши свої гріхи, мовить: «Помилуй м’я» [Пс. 51 (50)], а ще: «Я висповідав Тобі гріх мій» [Пс. 32 (31), 5].

Тоді-то Бог «переповнився жалем, і побіг, і кинувся на шию йому, і почав цілувати його, і рабам своїм каже: «Принесіть негайно одежу найкращу, і його зодягніть, і персня подайте на руку йому, а сандалі на ноги. Приведіть теля відгодоване та заколіть, – будемо їсти й радіти, бо цей син мій був мертвий – і ожив, був пропав – і знайшовся» [Лк. 15, 20; 22-24]. Так Отець небесний бачить грішника, коли той вдається до покути: кидається на шию йому, коли той накладає на себе покутний тягар; цілує його, коли грішникові милі слова Його уст згідно з оцим: «Хай він мене цілує цілунками уст своїх» [П. п. 1, 2]. Грішника зодягають у найкращу одежу, коли він через покуту проймається любов’ю до Христа. Перстень на руці означає печать подоби Христової в добрих ділах: цей перстень носить на руці той, хто в жодному ділі від Христа не відступає. Сандалі на його ногах – то приклад святих, що упокоїлися: як сандалі на ногах одушевленої істоти захищають її ноги, так приклад святих захищає її душу. Теля відгодоване – Христос, заколений за нас на хресному вівтарі; відгодований – себто сповнений благодаті Святого Духа.

Тоді вже можеш показувати в державі серця твого знамено доброго воїна – Христа; знамено, на якому написано: «Все проминає, крім Божої любові», себто: «Всі мої страшні гріхи стерто покутою, а тому ношу в собі страх Божий і Божу благодать, через яку життя вічне здобуду». Нехай нас до нього приведе... і т. д.

2 коментарі:

  1. Якщо суто психологічно проаналізувати, нагадує дуже тяжкий занедбаний випадок дефіциту уваги.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. До речі, цілком можливо. Діти якогось впливового і успішного перця, найімовірніше, взагалі досить рідко бачилися з ним. Втім, як і в нас тепер :)

      Видалити