Дякую, що завітали на сторінку Діянь римських. Її присвячено українському перекладові одного з найпопулярніших творів середньовічної латинської літератури - збірки оповідок, відомої як Gesta Romanorum. Тут з'являються українські тексти вибраних оповідок, думки, пов'язані з перекладом цієї літературної пам'ятки, а також усе, що прямо чи опосередковано пов'язане з нею і що видається цікавим - а такого є справді багато.

31 січня 2012 р.

Мова Діянь римських і Біблія

Читачі нашої сторінки напевне помітили, що тексти оповідок із Діянь римських, а передусім їхньої «моралізаційної» частини, рясніють біблійними цитатами. Воно й не дивно, якщо взяти до уваги дидактичну функцію збірки Gesta Romanorum у Середньовіччі: доносячи до аудиторії догматичні та моральні постулати тогочасного варіанту християнського вчення, укладач, цілком зрозуміло, раз у раз підкріплює свої твердження та напучення явними або неявними зверненнями до головного авторитетного тексту. Проте присутність духу й літери Святого Письма в Діяннях римських цим не обмежується.

Мусимо мати на увазі, що для людей західного Середньовіччя процес засвоєння латинської мови ґрунтувався на наслідуванні взірців із двох джерел: по-перше, язичницьких та християнських письменників античності, по-друге, латинського перекладу Біблії. Що менш вишколеним був носій середньовічний носій латинської мови, то більшу вагу в засвоєнні її мало друге джерело. Всупереч поширеному стереотипові, якась міра контакту зі Святим Письмом була справою звичною і постійною для всіх суспільних верств середньовічного Заходу: для ченців та кліру навіть найнижчого рангу – через регулярне читання та усне відтворення; для мирян, хоч би й неписьменних, – через сприйняття під час богослужінь.

Серед численних варіантів та стилів латини, що побутували в Європі від часів пізньої античності, мова Вульгати (латинського перекладу Святого Письма, виконаного св. Єронімом, який і досі зберігає офіційний статус у Римо-Католицькій Церкві) вирізняється своїми характерними рисами. Мабуть, найпомітнішою з них є калькування особливостей слововжитку, ідіоматики і, до певної міри, синтаксису семітських мов – чи то в прямому перекладі (у випадку Старого Завіту), чи за посередництвом грецького тексту (у випадку Нового). Уважний читач середньовічного латинського твору часто може упізнати біблійну цитату навіть тоді, коли на неї немає прямого покликання, – лише за мовно-стилістичними особливостями текстового фрагменту.

Зважаючи на загальний характер мови і стилю Діянь римських, зумовлений орієнтацією на цільову аудиторію (а може, й особливостями активного володіння латиною укладачами збірки), можна припустити, чому, поруч із просторічними та запозиченими із «народних» мов зворотами, раз у раз натрапляємо на сліди впливу «біблійної мови» – не лише в цитатах чи парафразах Святого Письма, а й в сюжетах, не пов’язаних безпосередньо з біблійною тематикою. Справа в тому, що для людини, яка своїм володінням латиною великою мірою завдячувала читанню, слуханню та вивченню напам’ять текстів Святого Письма, саме «біблійний» вислів міг бути найлегшим (коли не єдиним) засобом передати думку в стилі, хоч трохи вишуканішому за цілковито розмовний.

Чи не найпоширенішим прикладом наслідування «біблійного» стилю в Діяннях римських є застосування дієприкметникового звороту «loquens», «dicens» («мовлячи», «кажучи») для введення прямої мови:

Мт. 1, 20
Діяння римські 131
Ecce angelus Domini apparuit in somnis ei, dicens: «Ioseph, fili David, noli timere accipere Mariam, coniugem tuam».
Divites hoc audientes contristati sunt et venerunt ad regem dicentes: «Domine, confusi sumus, quod pauperes et servos nostros constituisti iudices et dominos nostros».
Ось з’явився йому ангел Господній уві сні, кажучи: «Йосифе, сину Давидів, не бійся прийняти Марію, дружину свою».
Багачі розсердилися й прийшли до короля, кажучи: «Володарю, ми в сум’ятті, що ти бідняків та слуг наших поставив над нами панами та суддями».

Від вживання цього звороту не стримує навіть те, що воно часто-густо призводить до тавтології:

Єр. 26, 18
Діяння римські 19
Et ait ad omnem populum Iudae, dicens: «Haec dicit Dominus exercituum».
Et loquebatur ei dicens: «Caesar, si venias pro pace Romana, liceat tibi usque huc venire».
І мовив до всього юдейського народу, кажучи: «Так говорить Господь сил».
І мовила до нього, кажучи: «Цезарю, якщо ти йдеш до Рима з миром, то йди собі далі».

Нерідко натрапляємо і на запозичені з Вульгати ідіоми, невідомі в класичній латині, які надають мові оповідок ще виразнішого «біблійного» відтінку.

Наприклад, персонажі Діянь римських раз у раз «промовляють у серці своєму» там, де досить було б просто «подумати», «сказати подумки».

Фраза із Євангелія від Йоана, 17, 12: «Ніхто з них не пропав, лише син погибелі, щоб збулося Писання» («Nemo ex eis periit, nisi filius perditionis, ut Scriptura impleatur»), також стає в пригоді укладачеві збірки Gesta Romanorum у тих випадках, де треба передати просту думку «я пропав», «мені кінець». Побоюючись кари, бачать себе «синами погибелі» і пастух – якщо не встереже худоби (оповідка 111); і свідок у майновій суперечці – якщо обманюватиме суддю (оповідка 128); і вбивці – якщо виявиться їхній злочин (оповідка 172). Навіть закоханий лицар палко вигукує: «Коли її не здобуду – сином погибелі буду!» (оповідка 171).

Нарешті, явний вплив Біблії добачаємо у способі викладу цілих епізодів. Непоштивий син царя Олександра з оповідки 9, воліючи помиритись із батьком, звертається до нього тими ж словами, що й блудний син із євангельської притчі:

Лк. 15, 21
Діяння римські 9
Pater, peccavi in caelum, et coram te: iam non sum dignus vocari filius tuus.
O, bone pater, peccavi in te, quia male egi; iniquitatem feci. Iam non sum dignus vocari filius tuus.
Отче, прогрішивсь я проти неба та супроти тебе; недостойний я вже зватися сином твоїм.
Милий отче, прогрішивсь я супроти тебе, бо зле робив і коїв лукавство, і недостойний вже зватися сином твоїм.

Майже дослівно повторює текст Євангелія від Луки і опис відповіді батька на синове каяття:

Лк. 15, 20
Діяння римські 9
Vidit illum pater ipsius, et misericordia motus est, et accurrens cecidit super collum eius, et osculatus est eum.
Pater haec audiens cecidit super collum eius et osculatus est eum.
Побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся й почав цілувати його.
Батько ж, почувши це від сина, кинувся йому на шию і почав цілувати його.
Про те, як вдається (чи не вдається) відтворити ці елементи біблійного колориту в українському перекладі Діянь римських, буде в одному з подальших дописів.

Немає коментарів:

Дописати коментар