Дякую, що завітали на сторінку Діянь римських. Її присвячено українському перекладові одного з найпопулярніших творів середньовічної латинської літератури - збірки оповідок, відомої як Gesta Romanorum. Тут з'являються українські тексти вибраних оповідок, думки, пов'язані з перекладом цієї літературної пам'ятки, а також усе, що прямо чи опосередковано пов'язане з нею і що видається цікавим - а такого є справді багато.

27 червня 2012 р.

Колона Фоки, або як коваль став тезкою імператора

Колона Фоки на римському Форумі.
Статуя, котра в оповідці 57 Діянь римських стежить за підданими і доносить на них, і котру врешті присмирив кмітливий коваль Фока, здається, мала реальний прототип. На римському Форумі досі стоїть колона, знана як «колона Фоки», а на її верхівці колись і справді красувалася золочена статуя.

Колону і статую встановили 1 серпня 608 року. Це був останній імперський монумент, доданий до архітектурного ансамблю Форуму. На той час у самому Римі імператорів уже не було: їхньою столицею став Константинополь, а Вічне Місто перебувало в складі Равенського екзархату – невеликого клаптика колишньої Західної Римської імперії, що над ним, після багатьох років готського панування, на деякий час відновила контроль імперія Східна, тобто Візантія.

Саме візантійський екзарх (управитель), якого звали Смарагд, виступив ініціатором встановлення пам’ятного знаку на честь тогочасного імператора Східної Римської імперії Флавія Фоки Августа, відомішого як просто Фока. Цей самозванець прийшов до влади 602 року, відібравши престол в імператора Маврикія, і вже невдовзі повернув із заслання і призначив екзархом Смарагда, котрий «за попередньої влади» неабияк проштрафився на тій-таки посаді. Отож «старий-новий» екзарх мав причини для підлабузництва, дуже добре відчутного в написі-присвяті, що досі зберігся на п’єдесталі колони:
Преблагому, преласкавому і премилостивому правителеві, завжди величному володареві нашому Фоці, вічному імператорові й увінчаному Богом звитяжцеві, – Смарагд, колишній управитель священного палацу, патрицій і екзарх Італії, відданий Його милості за незліченні ласкаві благодіяння, за піклування про спокій Італії та збереження її свободи, поставив на цій високій колоні і присвятив Його величності на вічну славу цю осяяну блиском золота статую. Першого серпня одинадцятого індикту п’ятого року після консульства Його милості.
Після того, як 610 року імператора-самозванця скинули з престолу, скинули з колони і його статую. Сама колона залишилася стояти, але її п’єдестал – і напис на ньому – упродовж всієї доби Середньовіччя був цілковито похований під товщею землі, яку поступово наносило з довколишніх пагорбів; його відкрили щойно під час розкопок на початку XIX ст.

Однак у середньовічній усній традиції, мабуть, зберігся переказ, що стовп на занедбаному Форумі – це «колона Фоки», і що колись її увінчувала статуя. Почерпнувши з інших джерел фантастичний сюжет про статую-наглядача, автор оповідки пов’язав його з реальним об’єктом – колоною, а головного героя назвав асоційованим із тією колоною іменем – Фокою.

Втім, «перекваліфікована» статуя і «позичене» в східноримського імператора ім’я героя – не єдине відлуння давнього Риму в оповідці 57. На роль автора диво-статуї якнайкраще підійшов Вергілій, «штатний» майстер-чародій в уяві латинського Середньовіччя, – дарма, що на час встановлення на Форумі колони Фоки реальний Вергілій вже шість століть як помер.

22 червня 2012 р.

Voodoo people. - Оповідка CII. Про переступи душі та її рани.

Правив колись Тит і жив у його царстві один благородний лицар, дуже відданий Богові. Той лицар мав прегарну дружину, яка, однак, зраджувала свого мужа і все не могла вгамуватися. Побачивши це, лицар тяжко зажурився. Надумав він одвідати святу землю та й каже дружині: «Найдорожча, я вирушаю в святу землю; доручаю тебе твоїй розсудливості».

Щойно лицар подався за море, а пані вже покохала і вклала до себе в ліжко якогось клірика, що знався на чорних чарах. Одного разу лежать вони собі в постелі, і тут пані каже: «Якщо зробиш для мене одну річ, візьмеш мене за дружину». А клірик: «Що ж тобі до вподоби, чим маю услужити?» А вона йому: «Мій чоловік подався до святої землі, бо не дуже мене й любить. Зможеш його в якийсь спосіб звести зо світу – дам тобі все, що маю». Мовив клірик: «Обіцяю, що зроблю це, але тільки якщо візьмеш мене за мужа». А вона йому: «Твердо тобі обіцяю». Тоді клірик зробив ляльку на лицареву подобу і почепив її перед собою на стіну...

Сторінки із підручника магії. Англія, XV ст. (C)

15 червня 2012 р.

«Пізнай себе». - Оповідка CCLV

Тлумач Ювенала каже про його слова: «З небес – ґнотики з гафтом» [Пор. Ювенал, Сатири 11, 27], що таким було Аполлонове віщування: «ґнотики з гафтом» – тобто «пізнай себе». Тому й молитву зображали як людину, що лицем і всім тілом звернулася до неба. Цей образ підтримували чотири янголи і кожен янгол мав у руці сувій. У першого було написано такий стих:
Проси, щоб могти володіти
землею, вогнем, морем, вітром.
У другого янгола було так написано:
Чоловіче, проси: я при тобі,
коли ридаєш: "Не кидай у біді!"».
Напис, що його тримав у руці третій янгол, – то був стих:
Проситимеш – прийду;
не проситимеш – відійду.
Напис, що його тримав у руці четвертий янгол, – то був стих:
Я завше з тобою:
відважно ставай до бою.
Мораль

Молитву зображали зверненою до неба, щоб показати, що благальник має покладати всю свою надію та певність на Господа і не сумніватися в своєму проханні; так написано про Єлисея, котрий молив Господа за вмерле хлоп’я і те відразу ожило, як мовиться в четвертій книзі Царів, глава четверта [Пор. 2 (4) Цар. 4, 18-37].

Зображали її з чотирма янголами. Треба зауважити, що янголи завжди готові нести наші молитви до Господа; так написано про Рафаїла, котрий сказав Товії: «Коли ти з дружиною своєю молився, я заносив ваші молитви перед Господа» і далі [Пор. Тов. 12, 12].

Янголів четверо, щоб показати, що є чотири ознаки відданої молитви. Перша – що можна випросити здійснення всякої просьби. Тому й надписано отой стих: «Проси, щоб могти володіти...», бо молитва має владу над усіма первнями.

Те, що вона має владу над вогнем, видно на прикладі Іллі, котрий молився, щоб зійшов вогонь з неба і пожер п’ятидесятника з його п’ятдесятьма, як написано в четвертій книзі Царів, глава перша [Пор. 2 (4) Цар. 1, 9 і далі].

Те, що молитва має владу над повітрям, бачимо на прикладі Іллі, який помолився, щоб не спадала ні роса, ні дощ, тож самого Іллю годував крук, який вранці й увечері приносив йому їжу. Так написано в четвертій книзі Царів, глава 17 [Пор. 1 (3) Цар. 17, 1-6].

Те, що молитва має владу над водою, бачимо на прикладі Червоного моря: коли сини Ізраїля не бачили землі, по якій можна було б перейти, море розступилося на їхню молитву (книга Виходу) [Пор. Вих. 14, 10-22]. Також видно на прикладі синів Ізраїля, котрі не мали води, а вода пішла зі скелі та ін. – зазнач собі цю історію [Пор. Вих. 17, 1-7].

Мойсей видобуває воду зі скелі. Фрагмент мініатюри.
З рукопису моралізованої Біблії. Франція, XIII ст. (C)

Друга ознака молитви – що має бути вистраждана; тому й надписано отой стих: «Чоловіче, проси: я при тобі...» Приклад Єзекиїї: зазнач собі цю історію аж до того місця, коли сонце повернулося назад [Пор. 2 (4) Цар. 1-11].

Третя ознака молитви – що вона невпинна; тому й надписано отой стих: «Проситимеш – прийду...». Приклад Мойсея: щойно він припиняв молитися, Амалик брав гору – зазнач собі цю історію [Пор. Вих. 17, 11].

Четверта ознака молитви – що її творять з усією старанністю; тому й надписано отой стих: «Я завше з тобою...». Приклад Юди Макавея, котрий ішов в бій, помолившись.

12 червня 2012 р.

It’s all Greek to me, або як латинники греку читали

Оповідка 255 збірки Gesta Romanorum починається дивною, на перший погляд безглуздою цитатою, як стверджується в тексті, з давньоримського поета Ювенала: «De caelo nothi solitus»; дослівно її можна перекласти: «З неба – звичний до чужорідного». Втім, тут-таки подано і тлумачення котрогось із Ювеналових коментаторів: «Oraculum Apollinis fuit nothi solitus i. e. nosci teipsum» – дослівно: «Таким було Аполлонове віщування: "звичний до чужорідного", тобто "пізнай себе"». Нісенітниця? Як виявилося, не зовсім.

8 червня 2012 р.

Відео про середньовічні мапи

Середньовічні мапи, зокрема найбільша і найзнаменитіша із збережених - Герефордська мапа (бл. 1300 р.), - це, на відміну від сучасних географічних карт, не стільки спрямований на практичні цілі інструмент, скільки відображення тогочасних уявлень про світ, його історію і місце людини в ньому.

Середньовічний картограф населив окраїну зображеного на Герефордській мапі світу фантастичними істотами (на відео - починаючи з сек. 2:27 і далі). Деякі з них трапляються й у Діяннях римських: це представники дивних племен, як-от людина з головою журавля, кінокефал, монокол з оповідки 175, а ще вигадані тварини, як-от одноріг (оповідка 168).

6 червня 2012 р.

Журналістів - із професійним святом! - Оповідка XXII. Про страх сьогосвітній.

Августин оповідає, що єгиптяни колись захотіли зробити Ізіду й Серапіса богами. Для цього вони поставили двох кумирів і прийняли закон, за яким належало карати на горло кожного, хто скаже, що Ізіда й Серапіс були людьми, або розповість про їхній родовід. А щоб той закон став усім відомим, у храмах, де почитали кумирів, біля них ставили ще одного невеличкого боввана з пальцем на вустах, який кожному, хто заходив до храму, давав знак мовчати. Отак і було замовчано істину.

Мораль

Найдорожчі, направду так само чинять темні люди сього світу – гнобителі істини та збурювачі церковного порядку, – коли прагнуть себе або на себе схожих обожествити й прославити. Насамперед вони ставлять перед очі предстоятелям боввана, котрий дає знак мовчати, щоб ніхто не важився їх викрити й розповісти правду про їхні діяння, а навпаки, щоб усі приховували чи навіть возвеличували їхні хиби: ніхто їм не перечитиме – то й виглядатимуть праведниками в очах народу. Той бовван – страх сьогосвітній, що через нього ніхто не відважується мовити істину, ані вмирати за неї, ані зазнавати тяжких гонінь. Навпаки, ті, кому передовсім належить класти життя за свою паству, робляться через того боввана полохливі, мов зайці. Навіть гірше – самі стають для інших бовванами мовчання: якби не ставали, ті інші захистили б істину.

Отож в усіх наших ділах маймо перед очима Бога, який є Істина, і Бог визволить нас і приведе до життя вічного. Нехай до нього... і т. д.