Оповідка XLVII. Про трьох царів.

Поклоніння царів. Фрагмент мініатюри.
Псалтир. Англія, поч. XIV ст. (C)

Король Данський мав велике благоговіння перед тими трьома царями, котрі, йдучи за зорею зі Сходу, прибули до Єрусалима і принесли дари рожденному Христові. Він молив їх, щоб і до нього завітали; а якось сам із пишним почтом вирушив до Кельна, де з належним пошануванням зберігалися їхні пресвяті тіла, і підніс їм три золоті корони, змайстровані на кшталт королівських. До того ж, король із надзвичайною побожністю роздав на храми та бідних понад шість тисяч марок, явивши тамтешньому людові справжній приклад віри.

Одного дня, коли вже він мав повертатися додому, король ліг перепочити. І ось бачить уві сні трьох царів, а на головах у них – корони, що сяють сліпучим сяйвом. Приступили вони до короля, і кожен мовив йому своє слово. Перший, найстарший із них, сказав: «Брате, щасливо прийшов єси, але щасливіше додому відійдеш». А другий: «Багато віддав єси, але більше забереш із собою». А третій: «Брате, нині показав єси віру свою, а як мине двадцять три роки, вічно пануватимеш із нами на небесах».

Тоді перший цар підніс йому скриньку, повну золота, кажучи: «Прийми скарб мудрості: ним праведно судитимеш своїх підданих, бо «честь царя любить суд» [Пс. 99 (98), 4]». Другий підніс скриньку з миром, кажучи: «Прийми миро покути: ним гамуватимеш звабливі відрухи плоті, бо найліпше панує той, хто вміє над собою панувати». Подібно ж і третій підніс йому скриньку, повну ладану, і каже: «Прийми ладан благоговіння й побожної милості: ним даватимеш полегшу нещасним, бо як зростають скроплені дощем трави, так і солодка милість возвеличує правителя і підносить його аж до зір».

Здивувався король цим величним видінням і прокинувся; а прокинувшись, знайшов біля себе три скриньки. Радісно прийнявши цей Божий дар, король повернувся додому і все, що йому явлено вві сні, ревно виконував; тож коли минув зазначений строк, заслужено посів царство небесне.

Мораль

Найдорожчі, тим королем можна вважати кожного доброго християнина, який має підносити три корони трьом царям – Отцеві, Синові і Святому Духові.

Отцеві маєш віддавати корону пошани й вірності, бо Він – всемогутній, а ображати могутнього недобре, бо він може роздавити й знищити. Неухильно віддавати цю корону вірності ти пообіцяв під час хрещення, коли зрікся диявола з його почтом.

Другу корону – мудрості й надії – маєш віддавати Синові, бо Він у своїй премудрості за нас постраждав; отож маємо на Нього надіятися, і то з багатьох причин, а найперше тому, що Він так нас полюбив, аж зійшов із небес, прийняв нашу природу і заради нас переміг диявола.

Третю корону – любові – мусимо підносити Святому Духові, бо Він – це любов Отця і Сина, тож завдяки Йому і Божу, і людську любов можемо здобути.

Якщо з чистим серцем і досконалою любов’ю даруватимемо ці три корони, то й самі отримаємо дари від Отця, Сина і Святого Духа. Від Отця – скарб чеснот: завдяки йому зможемо так панувати над своєю душею й тілом, щоб дати відсіч дияволові, світові й плоті, а відтак здобути царство небесне. Від Сина – скриньку з миром; під тією скринькою треба розуміти чисте серце, а під миром – покуту, адже Він сам подав на хресті взірець життєвої покути і щоденно дарує свою благодать кожному, хто в Нього просить. Від Духа Святого – ладан благоговіння; це означає, що Він надихає нас своєю силою, завдяки якій ми є побожними й сповненими любові (адже «Бог є любов» [1 Йо. 8, 16]); а відтак ми спроможні відшкодувати образу, якої спільно завдали Богові через гріх, і здобути життя вічне. Нехай до нього... і т. д.