Дякую, що завітали на сторінку Діянь римських. Її присвячено українському перекладові одного з найпопулярніших творів середньовічної латинської літератури - збірки оповідок, відомої як Gesta Romanorum. Тут з'являються українські тексти вибраних оповідок, думки, пов'язані з перекладом цієї літературної пам'ятки, а також усе, що прямо чи опосередковано пов'язане з нею і що видається цікавим - а такого є справді багато.

22 грудня 2011 р.

Дивні племена людей

Скіапод, кіклоп, двоголова дитина, влеммія, кінокефал
Sebastian Münster, Cosmographia. Basel, 1544. (C)
Читачі роману Еко про пройдисвіта Бавдоліно, звісно ж, упізнали знайомих персонажів. Та й загалом завдяки надзвичайній популярності в Середньовіччі описів і зображень таких-от чудернацьких істот, для сучасної людини вони є своєрідною «візитною карткою» тієї доби.

Упродовж всього періоду Середіх віків у численних західноєвропейських джерелах (хроніки, сказання, природничі трактати, дидактичні твори) знову й знову натрапляємо на своєрідні каталоги «дивних племен людей», які начебто мешкають в Ефіопії, Індії, Скіфії та інших «екзотичних» краях. Дуже поширеним було зображення цих фантастичних створінь і в творах мистецтва: від ілюстрацій у рукописах до скульптурного оздоблення соборів. У всіх переліках повторюються – з різною повнотою і подекуди з дещо відмінним формулюванням – описи тих самих дивовиж, що вказує на їхнє спільне джерело.

Описи дивних істот, що містяться в середньовічних переліках, походять ще з часів греко-римської античності: дещо взято з міфології, дещо – з праць тогочасних природознавців і географів. Середньовічні автори, включаючи до своїх творів згадані каталоги дивовиж, найчастіше покликалися на римського енциклопедиста Плінія Старшого.

Справді, в різних частинах Природничої історії Плінія знаходимо згадки про істот, присутніх і в середньовічних переліках «дивовижних племен». Наприклад, у книзі IV читаємо, що в крижаному океані, який омиває північ Скіфії, є острів панотіїв, «чиї цілковито голі тіла повністю вкривають величезні вуха»; а в книзі VII Пліній пише про «плем’я людей, які називаються моноколами, – одноногих, навдивовижу спритних у стрибках; вони ж таки звуться скіаподами, бо в спеку лягають горілиць на землю і роблять собі затінок своїми ступнями».

Сімейка панотіїв
Фрагмент оздоблення собору в Везеле (Vézelay). Франція, XII ст. (C)

Інше авторитетне джерело, на яке покликаються середньовічні письменники – трактат св. Августина Про град Божий, а саме восьма глава шістнадцятої книги, де славетний вчитель Західної Церкви розмірковує про «племена людей-чудовиськ» в контексті біблійної історії створення світу й людини. Втім, Августин здебільшого використовує (часто – дослівно цитуючи) тексти того ж таки Плінія.

Виклад відомостей про дивних істот, який є найповнішим, найкомпактнішим і найближчим за формою та змістом до середньовічних переліків, міститься в праці Начала або ж Етимології енциклопедиста Ісидора, архієпископа Севільї в королівстві вестготів (нині Іспанія); найімовірніше, саме цей виклад був одним з безпосередніх джерел для пізніших авторів. Скажімо, фрагмент XI книги цього твору, яка має назву «Про людей і чудовиськ», можна легко впізнати, навіть після різноманітних модифікацій, у більшості каталогів «дивовижних племен»:

Кінокефали так називаються тому, що мають собачі голови, а їхній гавкіт зраджує в них більше звірів, ніж людей. Вони водяться в Індії. Кіклопів також Індія породжує; а називаються кіклопами тому, що, як розповідають, вони мають посеред лоба одне око. Вони ще звуться агріофагітами, бо їдять лише звіряче м’ясо. Вважають, що в Лівії водяться влеммії: тулуби в них без голови, а рот і очі мають на грудях. Деякі народжуються без шиї, а очі в них на плечах. Також описують племена крайнього Сходу із страховидними обличчями. Деякі з них – без носа, з цілковито пласким лицем, бридкі на вид. Інші мають таку витягнуту нижню губу, що, дрімаючи на осонні, вкривають нею все обличчя. Ще інші мають дуже вузький рот, а тому втягують їжу лише через тонке стебло очерету. Деякі, кажуть, не мають язика, тому спілкуються лише кивками та жестами. Оповідають, що в Скіфії є панотії: у них такі великі вуха, що вони вкривають ними все своє тіло, адже по-грецьки pan означає «все», а ota – «вуха». Кажуть, що в Ефіопії артабати ходять нахильцем, як худоба; жоден з них не живе довше за сорок років. Сатири – це люди з гачкуватими носами, на голові в них роги, а ноги подібні до козячих. Такого святий Антоній зустрів у пустині; коли ж почав його розпитувати, той, кажуть, відповів слузі Божому: «Я – смертна людина, один з мешканців пустелі, яких введені в оману язичники мають за фавнів та сатирів». Розповідають і про лісових людей, яких дехто називає «фіґовими фавнами». Кажуть, що в Ефіопії живе одноноге, але дуже прудке плем’я скіаподів; греки називають їх скіаподами тому, що в спеку вони, лежачи на землі горілиць, роблять собі затінок своїми величезними ступнями.
Пара скіаподів у грайливій ситуації
Der Naturen Bloeme.
Lippische Landesbibliothek, Ms. 70. Фландрія, XIV ст. (C)

Одна з версій каталогу «дивовижних племен» увійшла й до збірки Gesta Romanorum як оповідка 175 – «Про розмаїття світу і його дивовижі». Вірний своїй дидактичній програмі, укладач Діянь римських додав до кожного опису його духовно-моральне тлумачення.

Український переклад цієї оповідки, який подамо в наступному дописі, проілюстровано зображеннями з шедевру раннього книгодрукування – Нюрнберзької хроніки (Liber chronicarum). Вона теж містить перелік дивних істот, а дата друку – 1493 рік – робить її майже сучасницею найдавніших видань Gesta Romanorum.

Немає коментарів:

Дописати коментар