Дякую, що завітали на сторінку Діянь римських. Її присвячено українському перекладові одного з найпопулярніших творів середньовічної латинської літератури - збірки оповідок, відомої як Gesta Romanorum. Тут з'являються українські тексти вибраних оповідок, думки, пов'язані з перекладом цієї літературної пам'ятки, а також усе, що прямо чи опосередковано пов'язане з нею і що видається цікавим - а такого є справді багато.

30 грудня 2011 р.

Латина Діянь римських: котра саме латина?

Мова збірки Gesta Romanorum – латинська, однак ця латина і класична – дві досить відмінні речі.

Добре відомо, що в Середні віки латинські письменники з різним успіхом намагалися наслідувати приклад античних авторів – у слововжитку, побудові речень-періодів, риторичних прийомах. Для давньоримської літературної латини були характерні складна, з багатьма рівнями підрядності, але бездоганно збалансована будова речення, особлива увага до милозвучності й ритму, вишуканий, багатий смисловими нюансами порядок слів.

Середньовічні письменники докладали колосальних зусиль до засвоєння цього мовного інструментарію, проте їхні твори написано таки не класичною, а середньовічною латиною: у ній з’явилися нові слова або набули нових значень старі, зазнала змін фразеологія та ідіоматика, дещо відійшов від класичної норми вжиток службових частин мови й окремих зворотів, сформувалися нові функціональні стилі. І все ж у колі освічених людей незмінною залишалася орієнтація на використання латини саме як складного, витонченого знаряддя: вміння правильно його застосовувати й визначало належність до інтелектуальної еліти.

Зрозуміло, що в часи Давнього Риму латинська мова функціонувала не лише на літературному, а й на розмовному рівні: саме цей розмовний варіант, наклавшись на той чи інший «варварський» (здебільшого германський) мовний субстрат, дав початок низці романських говірок. Та існувала розмовна латина й у високому та пізньому Середньовіччі. Вона не була рідною для абсолютної більшості своїх носіїв, проте її використовували для щоденного спілкування (і усного, і письмового) в тих обставинах, коли рідні говірки співрозмовників не давали можливості порозумітися або ж їх вживання здавалося недоречним.

Використання розмовної латини для приземлених, прагматичних цілей зумовлювало її особливості. Для неї був характерний великою мірою спрощений, далекий від класичної стрункості, часто – калькований з рідної говірки мовця синтаксис. Її слововжиток великою мірою диктувала зрозумілість для маловченого люду, котрий свою здатність сприймати латинську мову здебільшого завдячував регулярній участі в богослужіннях, деколи – рідній романській говірці.

Якщо можна провести таку віддалену паралель, це була своєрідна піджін-латина. Цікаво, що й нею створювали цілісні літературні тексти – вочевидь, орієнтовані на відповідну аудиторію. Їхня стилістика, виражальні засоби, композиційна побудова формувалися під впливом не лише книжної традиції, а й – навіть більшою мірою – живого фольклорного середовища.

Збірка Gesta Romanorum – один з показових прикладів цього суто середньовічного літературного явища. Детальніше про її мовно-стилістичну специфіку, яка водночас і полегшує, і утруднює працю перекладача – в подальших дописах з міткою оригінал і переклад.

Немає коментарів:

Дописати коментар