Попри те, що наш український переклад Діянь римських задумано як точний, прямий і повний, він усе ж не буде першим.
Деякі оповідки, що входять до Діянь римських, були відомі в Київській Русі кількома століттями раніше за постання самої збірки. Йдеться про тексти, які в XI-XII ст. потрапили в давньоруську літературу з візантійської, найімовірніше через посередництво південнослов’янського перекладного письменства і паралельно до західної латинської традиції. Це, наприклад, Житіє Алексія, чоловіка Божого (оповідка 15 у Діяннях римських) або Сказання про Євстафія Плакиду (оповідка 110).
Власне українські переклади збірки Gesta Romanorum завдячують своєю появою польській версії, котра вперше вийшла друком у першій половині XVI ст. в Кракові, а потім зазнавала численних перевидань. До цього видання увійшло лише 39 оповідок; саме з нього було зроблено білоруські, а згодом російські переклади, які мали неабияку популярність у Росії аж до 1917 року. Через посередництво польського видання з’явилися й українські переклади кількох оповідок, найдавніші з яких збереглися в рукописах другої половини XVII ст.
Нижче – один з них, давньоукраїнська версія оповідки 57 Діянь римських, яка міститься в рукописному збірнику 1693 року, укладеному міським писарем (бібліотека НАНУ, Мих. № 1734). Текст узято з Хрестоматії давньої української літератури (упорядкував О. І. Білецький, Київ, 1967, с. 750-751). Літеру «ять» для спрощення технічних моментів скрізь замінено на омофонічне «і», все решта без змін.
Приклад о досконалости, о цесару єдном и о ковалі Фоці
Тыт цесар был барзо можный, в Римі пановал, которий был установил такое право, абы день сина первородного его от всіх был свяшчен; а хто бы колвек дня того не святил, теди того смерти предати повеліл. А гдиж тое право всім было обявлено, теди тот Тит цесар узвавши майстра своего именем Віргилиуша, и рече ему: «Маистре Виргилиушу, уставилем собі едно право, але вім же будут преступовати люде. Не буду ли я міти якого преповіданя на тих проступъцов, претож ведлуг твоеи мудрости учини якую реч, през которую могл би ся довідати тых проступцов». Рече Виргиліуш: «Учиню то, кролю милий, яко ми кажеш» Теди Виргилиуш постановил єдин слуп посред міста и учинил чорнокнижницкую мудрость, же той образ всі проступки таемнии того дня повідал цареви. И так през оскарженя того образа много людий стинано.
Был в том же місті Римі един ковал именем Фока, которий того дня яко и иншого завше робил, А гди єдного дня лежачи на ложку своем розмишлял, иж так много людей чрез той образ погинуло, теди вставши рано пошол до того образа, а пришедши рек ему: «Образе, през твое оскаржене много людий погинуло, але єсли ти мене оскаржиш, шлюбую богу, иж твою голову стовку тобі молотом». А то рекши пошол до дому и робил.
Теди цар послал ведлуг звичаю своего до образа слуг, аби ся дознали о тых, єсли хто проступил. А гдиж слуги пришли ку образу, стали его питати. Рек им образ: «Приятели милий, поднесіте очи свои и прочитайте, що на моим чолі написано». Теды они узріли на челі его три речи написано: часи ся преміняют, а люде ся погоршают; а хто нині буде правду повідати, мусит биюшчему голову наставити. А кгди тое писмо прочитали, рекли слупови: «А чомуж то так єст?» Рек зас слуп: «Идіте а повіжте цесарови, что єсте читали».
Шедши теди слуги повідали то все цесарови своему. Слишавши то цесар, повеліл своим рицером, абы узявши свои зброи пошли ку образу, а єсли бы противился хто слупови, абы єго взявши к нему привели. Теди рыцери, пришедши до слупа, и рекли ему: «Цесар приказал, абыс повідал тых, котрие протїв уставу его чинять проступоване и которий тобі грозят». Отъповідал им слуп рекучи: «Возміте Фоку коваля; той єст, которий завше устави царскии преступает, а мні хочет молотом голову збити».
Теды рицери, поймавши Фоку коваля и превєли его пред цесара. Видячи Тит цесар Фоку приведенного рек ему: «Шчо то слишу о тобі? Чему уставу мою переступаеш, а надто ешче образови грозиш?» Рече Фока: «Пане милий! Я тоєи устави здержати не могу, бо на кождий день мушу міти осм пінязей, которих набыти не могу кром роботи». Рекл ему цесар: «Про шчо то осм пінязей, повіж ми». Рек ему Фока: «Кождого дня през рок повинен есми ворочати осм пінязей, которих з молоду позичал; але и я два позичаю, а два трачу, а два накладаю». Рекл ему цесар: «Повіж ми явно, абых зрозуміл». Рекл ему Фока: «Пане милий, рач мене послухати: два пінязи повинен єсми давати отцу моему, бо гдиж есми был малим дитятком, отец мой на каждий день два пінязи на мене накладал, а тепер отец мои есть убогий, претож я ему тепер знову тии два пінязи ворочаю. А другие зас два пінязи синови моєму позичаю, которий ходит до школи, а если бы ся мні пригодило быти убогим, абы и мні син мои такоже ворочал, як я на кождый день чиню отцу моему. Другие зас два пінязі на кождый день трачу на жону мою, которая ми ест завжды противна, хитра и своеволна, а шчо колвек еи дам, то все трачу. А остатние два пінязі накладаю сам на себе на поживлене, так теж и до твоего скарбу. А иначеи не могу их достати, тилко през роботу мою. Претож, цесару справедливый, правое скаранье о мні дай». Рекл єму цесар: «Милий Фоко, добре ся еси виправил; иди, от сего часу роби вірно».
Потом тот цесар помер, а Фока ковал для своеи мудрости от всіх цесаром ест обраный, которий царствовал барзо мудре и царством справовал, а будучи стар, доконал в покою живота своего. Потом по его смерти вималювано его межи иншими цесарми и написано маючи над головою своею осм пінязеи.
Наступним випуском – для порівняння переклад тієї ж оповідки з оригіналу, з мораллю, трьомастами роками пізніше :)
Немає коментарів:
Дописати коментар