З Днем психотерапевта! - Оповідка CCXLI

Темпераменти, пори року і стихії. Діаграма з рукопису:
Ісидор Севільський. Про природу речей. Англія, XI ст. (C)

Був колись один чоловік – чистий меланхолік; так він ослаб, так із сил та чуттів вибився, що мав себе неначе за мертвого: не хотів ні їсти, ні пити, ні чогось іншого робити. Напитали чоловікові лікаря, щоб зцілив його, та нічого не допомагало. Врешті-решт лікар ось до якого засобу вдався: зачинив чоловіка в темному й самотньому місці, а сам, узявши кількох слуг, наказав усім одягнутися в чорну одіж, щоб і не впізнати було. Принесли їм багато страв і лікар зі слугами подалися їсти-пити в темне місце, до хворого.


Що ж далі? Уздрів хворий людей, що їдять і п’ють, та й питається, хто вони такі. Лікар йому: «Ми – мерці». А той: «Чому ж їсте, п’єте й веселитеся, якщо ви мертві?» А лікар: «Домоглися ми від Бога, що здужаємо їсти-пити, коли нам до вподоби; і для тебе просимо в Бога тієї ласки, щоб ти навіть мертвий міг їсти-пити з нами». Хворий у відповідь: «То вже напевне зможу з вами пообідати, бо й сам цього прагну!»

Зауважив це лікар і дав хворому дуже корисні ліки, а потім знову й знову, аж поки той цілковито не одужав і не прийшов до тями.

Мораль

Той хворий чоловік – грішник, а лікар – Христос. Для того, щоб зцілити хворого, який лежав у темряві в лімбі аду, Він прийняв чорну одіж, себто нашу очорнену пороком людськість, хоч сам був вільний від усякого гріха, і прийшов у сей світ, несучи зі собою протиотруту вічного спасіння, навчаючи і вказуючи путь істинний нам, хворим, тобто грішникам, аж поки прийдемо в царство небесне.