Дякую, що завітали на сторінку Діянь римських. Її присвячено українському перекладові одного з найпопулярніших творів середньовічної латинської літератури - збірки оповідок, відомої як Gesta Romanorum. Тут з'являються українські тексти вибраних оповідок, думки, пов'язані з перекладом цієї літературної пам'ятки, а також усе, що прямо чи опосередковано пов'язане з нею і що видається цікавим - а такого є справді багато.

4 травня 2012 р.

Оповідка XLV. Про те, що лише добрі увійдуть у царство небесне

Жив колись король дуже знатного роду, мудрий і багатий, і мав він кохану жону. Вона ж обов’язком любові нехтувала, то й нагуляла десь на стороні трьох синів, які завше проти короля бунтували і були на нього геть не схожі. Згодом, однак, вона зачала ще й від королівського сімені, народила четвертого сина і вигодувала його.

І от король скінчив біг свого життя та й помер, а його тіло замкнули в королівському гробівці. Після його смерті четверо синів почали сперечатися, хто владарюватиме над королівством. Врешті погодилися на тому, щоб піти до старого лицаря, колись найближчого королівського повіреного, і просто здатися на його суд. Так і зробили. А лицар, вислухавши їх уважно, мовив: «Послухайте моєї ради і все буде між вами гаразд. Треба вийняти з гробівця тіло покійного короля і нехай кожен з вас наготує лука зі стрілою. Хто глибше зажене в королівське тіло стрілу – той і королівство успадкує».

Сподобалася синам його рада. Викопали вони свого батька і прив’язали до дерева. Пустив стрілу перший син і поранив короля у правицю, тож оголосив себе єдиним спадкоємцем та володарем королівства. Проте другий син краще поцілив, зробивши справді смертельний постріл – в самі уста; тому ще певніше королівства домагався. Третій син прошив стрілою королівське серце, а тому вважав, що випередив своїх братів і королівство безперечно йому належить.

А от четвертий син, коли приступив до батьківського тіла, тяжко застогнав і голосячи мовив: «Горе мені, тату – бачити твоє тіло твоїми ж синами зранене! Не бути тому, щоб я на рідного батька руку підняв – чи на живого, чи на мертвого!» Як почули це королівські вельможі, а з ними й увесь народ, то підхопили юнака й посадили на отчий престол як істинного спадкоємця та володаря; а в інших трьох братів усі їхні почесті та багатства повідбирали і їх самих геть із королівства повиганяли.

Мораль

Найдорожчі, мудрий, благородний і багатий король – не хто інший, як цар над царями і владар над владарями; цей король, бачиться, цілком доречно знаменує того, хто надав осібний привілей створінню людської породи, поєднавшись із нею наче з улюбленою невістою. Проте вона, нехтуючи обов’язком любові, блудила з чужими богами і від цього перелюбу трьох синів породила, себто язичників, юдеїв і єретиків.

Перший син поранив короля в руку, коли відкинув вчення Христа, який праворуч Отця возсідає, і карав Його слуг усілякими смертельними ранами. Другий гаданий син направду поцілив своєю стрілою в царя над царями, коли юдеї мовили: «Ходіть, удармо його язиком» [Єр. 18, 18] і давали Йому пити жовч та оцет [Пор. Мт. 27, 34, 48; Мк. 15, 36; Лк. 23, 36; Йо. 19, 29]. Третій, найвіроломніший син ненастанно пронизує серце всевишнього царя отруєними стрілами, коли єретики стрілами свого лукавого вчення намагаються терзати вірних, які «мають одне серце й одну душу» [Пор. Ді. 4, 32]. Про це – Псалмопівець: «Нагострили свого язика, наче змії» [Пор. Пс. 64 (63), 4]; і знову: «Наготували в сагайдаку свої стріли» [Пс. 11 (10), 2].

Четвертий син, який пожалкував і не захотів стріляти, – добрий християнин, що має великий страх Божий, жалкує про гріхи інших і нізащо не хоче власним гріхом ображати Бога; а якщо, бува, й образить, то готовий спокутувати. У судний день такого християнина буде піднесено до вічного царства.

Немає коментарів:

Дописати коментар