Дякую, що завітали на сторінку Діянь римських. Її присвячено українському перекладові одного з найпопулярніших творів середньовічної латинської літератури - збірки оповідок, відомої як Gesta Romanorum. Тут з'являються українські тексти вибраних оповідок, думки, пов'язані з перекладом цієї літературної пам'ятки, а також усе, що прямо чи опосередковано пов'язане з нею і що видається цікавим - а такого є справді багато.

22 травня 2012 р.

Прозова рима в збірці Gesta Romanorum

Випадки свідомої гри співзвучними, зокрема римованими словами трапляються вже в класичній римській прозі. Проте справді значного поширення прозова рима набула в латинській літературі пізньої античності та Середньовіччя – ймовірно, у зв’язку з розвитком рими в поезії, що припадає саме на цей період. Прозова рима виконувала багато різних функцій, які, втім, не завжди вдається точно окреслити чи розмежувати: це і увиразнення паралелізму якихось думок чи явищ; і підкреслення їхньої послідовності (часової, причинно-наслідкової та ін.); і наголошення однорідності чи пов’язаності предметів у переліку.

У більшості цих функцій прозова рима досить часто виступає і в збірці Gesta Romanorum – як у самих оповідках, так і в морально-алегоричних тлумаченнях. Чимало текстів рясніють римованими словами та фразами, а деякі повністю або майже повністю написані римованою прозою, як-от алегоризований переказ книги Естер (оповідка 177).

Від самого початку праці над українським перекладом було вирішено відтворювати цю особливість оригіналу, адже, крім зазначених часткових функцій прозової рими, вона є важливим елементом стилістичного колориту Діянь римських і загалом середньовічної латинської літератури, котрий не хотілося б втрачати. До того ж, прозова рима цілком природно сприймається в контексті української народної творчості, передусім казок, а тому її присутність добре узгоджується із обраною засадою помірної фольклорної стилізації перекладу збірки Gesta Romanorum.

Візьмімо для прикладу фрагмент із оповідки 16 «Про зразкове життя», де вельможі тлумачать цареві залишене йому попередником повчальне послання:

Expendi vitam meam recte iudicando, alios regulando, me ipsum secundum racionem domando.
Я поклав життя на те, щоб правно судити, людьми порядкувати і над собою панувати згідно з вимогами розуму.
Donavi militibus necessaria, pauperibus victualia et unicuique et mihi ipsi secundum merita.
Я давав воякам, щоб служили, бідакам – щоб прожили: кожному – і собі теж – по заслузі.

Якщо в першому реченні задачу було розв’язано досить легко (передачею однорідних іменникових форм іменниковими, а дієприкметникових – інфінітивними), то в другому вона виявилася складнішою: для перекладу пари «necessaria – victualia» (досл. «забезпечення – прожиток») здалося доцільним дещо відійти від букви оригіналу, передавши ці іменники дієслівною парою «щоб служили – щоб прожили».

Цей вимушений відхід від оригіналу ще більше виправданий, коли заримовані слова становлять афористичну цілість. Наприклад, щоб передати знаменитий вислів «Honores mutant mores» (досл. «Почесті змінюють звичаї»), який фігурує в оповідці 44 про зіпсованого владою Тіберія, довелося вигадати відповідну до контексту «українську народну приказку»:

Ideo dicetur communiter: «Honores mutant mores».
Тим-то й кажуть про таких у народі: «Став вожай – забув обичай».

Звісно, трапляється, що або відхилення від змісту оригіналу, потрібне для відтворення рими, виявляється надмірним, або це відтворення призводить до занадто «вимученого» звучання перекладу. В таких випадках втрату прозової рими по змозі компенсовано або через заміну її іншими, характерними також для оригіналу, засобами наголошення зв’язку між словами (як-от вживання споріднених слів), або через увиразнення її в перекладі там, де в оригіналі вона відсутня (хоч і могла б виступати в котрійсь із зазначених функцій) чи неточна. Проілюструємо фрагментом оповідки 67 про розумного і дурного лицарів:

Rex vero duas civitates fecerat, unam in summitate montis, et quod omnes ibidem venientes copiam thesauri haberent, et ibidem toto tempore permanerent.
Збудував був король два міста. Одне – на верхів’ї гори. Кожен, хто туди приходив, одержував багаті скарби й назавжди там залишався.
Ad istam civitatem erat via stricta ac lapidosa et in via tres milites cum magno exercitu manebant, et omnes per viam illam transeuntes opporteret, ut contra eos pugnarent, aut omnia cum vita sua amitterent.
Дорога до цього міста була вузька та кам’яниста, ще й чигали на ній троє лицарів з великим військом: хто хотів пройти тією дорогою, мусив або з ними битися, або всім своїм майном і життям поплатитися.
In ista etiam civitate rex quendam senescallum ordinavit, qui omnes indifferenter intrantes reciperet et secundum statum suum et condiciones laute ministraret.
Король призначив у це місто управителя, який усіх, хто входив, однаково вітав і згідно з їхнім станом та становищем щедро пригощав.

Втрату в перекладі рими «haberent – permanerent» далі компенсовано передачею неточних рим «pugnarent – amitterent» і «reciperet – ministraret» точними: «битися – поплатитися», «вітав – пригощав»; а пари неспільнокореневих, але смислово пов’язаних іменників «status – condiciones» парою спільнокореневих: «стан – становище».

Наступним дописом – переклад оповідки 21 про облогу персами Лакедемона, котра теж містить яскраві приклади римованої прози.

Немає коментарів:

Дописати коментар