Дякую, що завітали на сторінку Діянь римських. Її присвячено українському перекладові одного з найпопулярніших творів середньовічної латинської літератури - збірки оповідок, відомої як Gesta Romanorum. Тут з'являються українські тексти вибраних оповідок, думки, пов'язані з перекладом цієї літературної пам'ятки, а також усе, що прямо чи опосередковано пов'язане з нею і що видається цікавим - а такого є справді багато.

30 травня 2012 р.

Чотири стихії

Вчення про чотири стихії (елементи, первні) – землю, воду, повітря, вогонь – як складники й основу матеріального світу належало до стандартних природничих уявлень Середньовіччя. У Діяннях римських – збірці текстів, призначених для не конче високоосвіченої аудиторії, – воно і в принагідних згадках, і в розгорнутих алегоріях виступає без додаткових пояснень, як щось само собою зрозуміле.

Поняття чотирьох стихій бере початок в античності. Платон приписує першість у формулюванні його сицилійському філософові Емпедоклу (V ст. до н. е.), хоча аналоги знаходимо в давніших культурах, котрі з великою імовірністю справили вплив на грецьку (наприклад, у стародавньому Вавилоні). Вчення про стихії-первні розвинув Арістотель, розглянувши їх як комбінації двох пар якостей: сухості та вологості і тепла та холоду (земля – суха і холодна; вода – холодна і волога; повітря – вологе і тепле; вогонь – теплий і сухий).

Римський лікар і природознавець Гален (II ст. н. е.) поєднав вчення про чотири стихії з теорією славетного давньогрецького медика Гіппократа про чотири рідини (humores), від суміші (temperamenta) яких у людському тілі начебто залежить здоров’я, самопочуття і настрій. Гален вважав, що в сухій і холодній чорній жовчі переважає земля, у холодній та вологій флегмі – вода, у вологій і теплій крові – повітря, а в теплій і сухій жовтій жовчі – вогонь. Із переважанням в організмі людини котроїсь із цих рідин (а отже, і стихій) пов’язували, власне, темперамент – відповідно, меланхолічний, флегматичний, сангвінічний і холеричний. Отже, цілком у дусі античного трактування людини як малого всесвіту (мікрокосму) чотири стихії було осмислено як спільний «будівельний матеріал» матеріального світу і людського тіла. У такому вигляді уявлення про стихії-первні увійшло в культуру західного Середньовіччя. Знайшло воно вияв і в збірці Gesta Romanorum.

Справді, в Діяннях римських чотири первні (quattuor elementa) подекуди виступають синонімом матеріального світу. Автор тлумачення до оповідки 57 бідкається, що через первородний гріх змінилася на гірше не лише людина, а й всі первні: мовляв, саме тому настав всесвітній потоп (вочевидь, тут відповідальна «зіпсована» стихія води). В оповідці 66 королівна-вигнанка, яка просить милостиню, уособлює душу, що марно сподівається благодаті від чотирьох первнів (тобто від усього земного).

З іншого боку, віршований заклик в оповідці 255 запевняє, що озброєний молитвою праведник панує над первнями, тобто над природою:
Проси, щоб могти володіти
землею, вогнем, морем, вітром.
На підтвердження цього в моралізації оповідки наведено приклади пророка Іллі, який своєю молитвою повелівав вогню і повітрю, накликавши на своїх недругів, відповідно, вогняну зливу і посуху (Пор. 2 (4) Цар. 1, 9 і далі; 1 (3) Цар. 17, 1-6); а також Мойсея, що змусив розступитися Червоне море і видобув воду зі скелі (Пор. Вих. 14, 10-22; 17, 1-7).

Та все ж найчастіше алюзії до вчення про чотири стихії в Діяннях римських пов’язані з матеріальною природою людини. Деколи це просто принагідні зауваження: «тіло людини, з чотирьох первнів складене», «людина, зліплена з землі та інших первнів», «тіло з п’ятьма чуттями і всі чотири первні» тощо (оповідки 17, 20, 36, 65, 187). Проте в кількох випадках уявлення про чотири первні як складові людського тіла лягли в основу розгорнутої алегорії.

В оповідці 70 король ставить перед претендентами на руку його дочки «непосильне» завдання: виміряти чотири первні (слід розуміти, весь матеріальний світ). Ось як кмітливий лицар-залицяльник нагадав королю про поняття людини як мікрокосму:
Покликав лицар свого слугу й каже йому: «Лягай на землю!» А коли той влігся, виміряв його від голови до ніг і каже королю: «Ось, володарю: я виявив, що в чотирьох первнях є трохи більше за сім стіп». Тоді король: «До чого тут чотири первні?» А лицар: «Кожна людина чи тварина складається з чотирьох первнів; отож я в своєму слузі ті чотири первні виміряв».
А в тлумаченні до оповідки зазначено, що слуга загалом символізує людську плоть – яка складена з того ж таки чотирикомпонентного матеріалу; людина має добре виміряти всі провини плоті й кару, що чекає за них, щоб мати змогу панувати над нею.

Інший приклад – оповідка 143, де король у досить оригінальний спосіб відповів братові, коли той запитав, чому володар завжди сумний та невеселий. Він наказав викопати глибоку яму, поставити над нею хитке й ненадійне крісло і посадити в нього брата, а тоді пояснив причину свого поганого настрою усвідомленням непевності та минущості земного життя, вдавшись до алегорії, побудованої на загальновідомому числі первнів – чотири:
Мене, як оце щойно тебе, посаджено на трухляве й ламке крісло – бо я в крихкому тілі, яке має чотири трухляві ніжки, тобто складається з чотирьох первнів, а піді мною – пекельна яма... Зважу на те все – аж ніяк не можу радіти.
Щодо гіппократівсько-галенівської теорії темпераментів, то вона, ймовірно, була складніша для сприйняття широкою середньовічною публікою. Мабуть, тому в цілій збірці Gesta Romanorum маємо лише один натяк на неї – в оповідці 241 про меланхоліка, якою й поділимося в наступному дописі.

Немає коментарів:

Дописати коментар