Дякую, що завітали на сторінку Діянь римських. Її присвячено українському перекладові одного з найпопулярніших творів середньовічної латинської літератури - збірки оповідок, відомої як Gesta Romanorum. Тут з'являються українські тексти вибраних оповідок, думки, пов'язані з перекладом цієї літературної пам'ятки, а також усе, що прямо чи опосередковано пов'язане з нею і що видається цікавим - а такого є справді багато.

13 березня 2012 р.

Мандрівка у Вандалгород

Вандалгород, де відбувся поєдинок з лицарем-примарою в оповідці 155, - не вигадана, а цілком реальна місцина. Якщо вірити оповідці, її назвали так, «бо саме там у давнину таборилися вандали, коли пустошили британський край і люто нищили християн». Вандалами автор оповідки, вочевидь, іменує вікінгів, котрі в ранньосередньовічну добу і справді полюбляли плюндрувати прибережні поселення Британії, а передусім монастирі.

Щодо самого Вандалгороду (так у нас передано назву Wandleburia, яка фігурує в оригіналі), то він є не чим іншим, як місцевістю Вендлбері (Wandlebury) неподалік від Кембриджа. Це кругла площина, дещо підвищена над довколишнім рівнинним ландшафтом, котру й справді оточує великий земляний насип. Ось її супутниковий знімок на Google Maps:


Переглянути більшу мапу

Археологічні дослідження виявили, що люди селилися в цьому місці ще в добу неоліту і бронзи, однак найінтенсивніший процес заселення відбувався в залізну добу - бл. 500 р. до н. е. Приблизно тоді ж і було насипано перше кільце земляних укріплень діаметром 330 м, що охоплювало площу в 6 гектарів і складалося з валу шириною 10 м і висотою 3 м та рову бл. 6 м завширшки і 5 м завглибшки.

"На вершині пагорба... - рівна площина, довкіл оточена валом..." (C)

Незадовго до початку нашої ери до існуючої лінії укріплень було додано ще одну, внутрішню; з того ж часу походять і сліди римської присутності. В ранньому Середньовіччі там не було постійного поселення, проте замкнуту валом площину використовували як майданчик для проведення зборів місцевої общини-«сотні» (hundred). Входом туди служив єдиний розрив у лінії укріплень зі східного боку.

"Потрапити туди можна лише через один прохід, наче крізь ворота..." (C)

Наступні більш-менш надійні відомості про використання Вендлбері походять аж з XVII ст., коли там збудували стайні. У XVIII-XIX ст. територію займала садиба графів Ґодольфінів; згодом Вендлбері поміняло низку власників, аж поки 1954 року не набуло статусу місцевого природно-історичного заповідника.

Як бачимо, з проміжку від раннього Середньовіччя до XVII ст., тобто з періоду високого і пізнього Середньовіччя, немає певних даних щодо використання території. Найімовірніше, вона стояла пусткою і, мабуть, саме в той час довкола неї й почали ходити містичні розповіді, одну з яких зафіксовано в оповідці 155 Діянь римських. Кажуть, легенду сприймали цілком серйозно: студентам Кембриджського університету заборонялося ходити в цю місцину в ніч літнього сонцестояння - надто багато з них мали спокусу перевірити, чи й справді з'явиться примара на заклик: «Лицарю, виходь на лицаря!» - «Miles contraveniat!» - «Knight on knight, come forth!»

Інтерес до Вендлбері з боку любителів паранормальних явищ не вщухає і нині. В конфігурації земляних укріплень вони добачають шифрограму неймовірних астрономічних та математичних знань давніх людей.

Один з "дослідників" Вендлбері, Тім О'Браян. (C)

Не обійшлося і без славнозвісних «кіл у збіжжі» на довколишніх нивах.

Діаметр кола, запевняють "дослідники", - акурат 666 футів. (C)

Та все ж найбільшим дивом, пов'язаним із таємничим Вандалгородом й іншими схожими місцями, мабуть-таки в усі часи була невичерпна людська фантазія.

За матеріалами веб-сторінок:
http://www.arch.cam.ac.uk/projects/wandlebury.html
http://www.megalithic.co.uk/article.php?sid=4545
http://www.goldenageproject.org.uk/wandlebury.php
http://ancientwandlebury.blogspot.com

Немає коментарів:

Дописати коментар