Рік Діянь в інтернеті

Рівно рік тому з'явилася ця сторінка, яка знайомить із наразі маловідомим в Україні твором європейської літератури Середньовіччя - збіркою Gesta Romanorum - та його українським перекладом.

Календар з абатства Цвіфальтен. Німеччина, XII ст. (C)

Дякую всім, хто читав і читає мої дописи. Сподіваюся, в них ви знайшли для себе щось корисне, пізнавальне чи розважальне. Ймовірно, ті, кого ви знаєте, але хто не знає про сторінку Діяння римські, також могли б скористати. Отож буду ще більше вдячний, якщо з нагоди річниці Діянь римських в інтернеті у кількох словах поділитеся зі своїми мережевими друзями та знайомими, чому, на вашу думку, варто читати цю сторінку. Не забудьте подати адресу:

http://gesta-romanorum-ua.blogspot.com
Можете також порадити представництва Діянь римських у мережі Facebook та в LiveJournal.

А я зі свого боку старатимуся, щоб і надалі було цікаво :)

Р. П.

З міжнародним днем філософії! - Оповідка LXI. Про те, щоб завше думати наперед

Правив колись Клавдій, і мав він єдину доньку, дуже милу й пригожу. Одного разу, лежачи в постелі, він глибоко замислився, як би то вивести її в люди. Казав собі: «Якщо віддам її за багатого дурня – занапащу доньку; а от якщо за вбогого мудреця, то завдяки його мудрості вона матиме вдосталь усього, що їй треба».

Жив тоді в місті філософ на ім’я Сократ, якого король дуже любив. Покликавши Сократа до себе, король сказав йому: «Найдорожчий, чи не хотів би ти взяти мою доньку за дружину?» А той: «Звісно, предобрий володарю». Тоді король: «Коли так, то віддам її за тебе, але з однією умовою: якби моя донька померла, перебуваючи з тобою в союзі, то й ти маєш разом з нею життя утратити. То що вибираєш? Візьмеш її чи відмовишся?» А філософ йому: «Охоче її візьму, хай і з такою умовою».

Король справив їм бучне весілля. Попервах вони якийсь час жили в мирі й доброму здоров’ї, та згодом Сократова дружина смертельно захворіла. Як почув про це Сократ, тяжко зажурився, пішов до лісу й гірко плакав.

Сократ. Мініатюра з рукопису:
Guillaume de Tignonville. Les dits moraulx des philosophes.
Франція, кінець XV ст. (C)

Бабусі - опора режиму. - Оповідка LIII. Про те, щоб не міняти добрих правителів

Валерій Максим розповідає, що всі сиракузці прагнули смерті Діонисія, правителя Сицилії, окрім однієї старенької, котра завше в ранкову годину молила богів, щоб він її пережив. Дивуючись, Діонисій запитав її, чому про таке молиться, а вона відповіла: «Замолоду я прагнула позбутися жорстокого тирана, але натомість іншого отримала; потім того другого прагнула позбутися – і ось маю третього. Тепер мені страшно, що на твоє місце прийде ще гірший, тож і молюся щоднини за твоє життя». Почувши це, Діонисій більше нікого не кривдив.

Мораль

Найдорожчі, у Старому Завіті Бог дуже суворий і нікого не щадить: око за око, зуб за зуб. Допіру прийнявши нашу плоть, Він став до нас щедрим і милостивим; тож молімося, щоб не було в нас іншого володаря, крім Господа нашого Ісуса Христа, який сподобив нас... і т. д.

Як соловейко від океану до океану мандрував

Мудрий соловей із середньовічної латинської оповідки (167 у збірці Gesta Romanorum), виявляється, побував і в Україні. Ось казка «Як соловейко чоловіка розуму навчив», записана на Поділлі в середині XIX ст.:

Єден чоловік піймав соловейка і хтів його з’їсти. Але пташок каже до нього: «Не наїшся ти мною, чоловіче! Але пусти мене, і я тебе вивчу трьох речей, котрі тобі в великій пригоді стануть». Той чоловік втішився і обіцяв пустити, якщо добре скаже. І каже соловейко першу річ: «Нігди того не їж, чого не годиться». Друга річ: «Нігди того не жалуй, що ся вернути не може». Третя: «Речам неподобним не давай віри».

Чоловік, почувши тії речі, пустив соловейка. А він хтів дізнати, чи навчився той чоловік його ради. Полетів вгору і каже до нього: «О, зле-сь зробив, що мене пустив! Якби ти знав, який я скарб в собі маю, ніколи не пустив би-сь мене! Бо в мені єсть дорога і велика перла; скоро би-сь її дістав, зараз багачем би-сь зістав».

Чувши тоє, чоловік дуже зажурився, підскочив вгору до соловейка і просив, щоб ся вернув до нього. Каже соловейко: «Тепер я пізнав, що-сь дурний чоловік. Все, що-м тебе вчив, перестав-ись слухати. І жалуєш того, що ся не вертає. І, – каже, – неподібній речі ти повірив! Дивися ж: який я малий! Де ж в мені можеть ся велика перла помістити?!»

Та й полетів собі.

(Казки про тварин. Збірник / Упорядкування І. П. Березовського. Київ: Наукова думка, 1976. С. 391).

Перше, що спадає на думку, – сюжет було запозичено із котроїсь із староукраїнських версій збірки Gesta Romanorum. Проте саме цієї оповідки немає серед 39-и, що увійшли до стродруків вибіркового польського перекладу Діянь римських, на основі якого постали і переклади староукраїнською. Насправді ж батьківщина мудрого солов’я – не на Заході, а на Сході.

Оповідка CLXVII. Про те, щоб слухатися доброї поради

Одного разу стрілець упіймав пташку, що зветься соловей. І от уже хотів її вбити, коли це соловей промовляє до нього людським голосом: «Чоловіче, яка тобі вигода мене вбивати? Черева мною не наситиш; а от якщо відпустиш мене, дам тобі три поради. Пильно їх дотримаєшся – велику користь здобудеш». Стрілець, приголомшений солов’їними словами, пообіцяв відпустити пташку, якщо вона повість йому ті три корисні поради. Тоді соловей каже: «Що ж, слухай! Перша порада: ніколи не лови невловимого. Вислухай і другу: ніколи не шкодуй безповоротно втраченого. А ось і третя: ніколи не вір неймовірному слову. Оці три речі добре виконуй – і тобі буде добре».

Соловей. Мініатюра з рукопису:
Jacob van Maerlant. Der Naturen Bloemen.
Фландрія, бл. 1350 р. (C)

Чоловік, як і обіцяв, випустив солов’я. Той, спурхнувши в повітря, солодко защебетав, а коли скінчив свій спів, мовив до нього: «Горе тобі, чоловіче, недобре ти вирішив! Оце щойно ти втратив величезний скарб, адже в мене всередині перлина, більша за струсяче яйце!» Почувши це, стрілець тяжко зажурився, що відпустив солов’я, а тоді розставив свої сіті й намагався знову спіймати його, приманюючи такими словами: «Ходи до мене додому; в усьому тобі догоджатиму, з власної руки годуватиму і досхочу літати дозволятиму». Тоді соловей: «Отепер напевно знаю, що ти нетяма: жодне з моїх слів не пішло тобі на користь. Ти шкодуєш за безповоротно втраченим; не можеш мене спіймати – а все одно розставляєш сіті; до того ж, повірив, що в мене всередині така перлина, – а я ж увесь своїм розміром до струсячого яйця не дотягну! Дурень ти і дурнем зостанешся».

З цими словами соловей полетів геть; а чоловік, сумний та невеселий, пішов додому і більше тієї пташки не бачив.

Gesta Romanorum у староукраїнських перекладах

Появу найдавніших українських перекладів Діянь римських завдячуємо стародрукам польської версії, що містили 39 вибраних оповідок. Староукраїнські тексти, які постали на основі польського перекладу, розкидані по рукописних збірниках, що походять з різних земель України, – від Карпат до Полтавщини.

Наприклад, збірник Філіпа Федоровича, міського писаря із Сенчі (Лубенський полк), укладений 1693 року, містить староукраїнський переклад шести оповідок із Gesta Romanorum; серед них і історія про кмітливого коваля Фоку (оповідка 57). Її переклад староукраїнською ми вже подавали за виданням:

Хрестоматія давньої української літератури / Упорядкував академік О. І. Білецький. Київ: Радянська школа, 1967. С. 750-751 (електронний текст також доступний на сайті «Ізборник» ).

У тій-таки хрестоматії на с. 751-753 міститься видання скороченої староукраїнської версії оповідки 81 (середньовічної легенди про походження та життя папи Григорія Великого), що збереглася в збірнику священика із Шаргорода 1660 року (електронний текст). Таких більш чи менш близьких до оригіналу українських версій легендарного життєпису папи Григорія відомо декілька; на їх основі постали й фольклорні переробки, зокрема віршовані. Хтозна, чи не за посередництвом схожої народної адаптації сюжет іншої оповідки з Gesta Romanorum – 106, про трьох подорожніх і хлібину – потрапив у співомовку Степана Руданського.

До збірника із карпатського села Хітар (перша половина XVIII ст.), виданого відомим фольклористом Володимиром Гнатюком, увійшли дві оповідки Діянь римських – 59 (про зухвалого царя Йовініана) і 80 (про пустельника і ангела). Повне видання збірника:

Гнатюк В. Легенди з Хітарського збірника (1-ї половини XVIII в.) // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 1897. Т. 16. Кн. 2. С. 1-38.

Доступнішим є перевидання (з деякою модифікацією правопису) історії про царя Йовініана з Хітарського збірника у книзі:

Українська література XVII ст. / Упорядкування В. І. Крекотня. Київ: Наукова думка, 1987. С. 481-489 (електронний текст).

На основі ще одного карпатського рукопису підготував своє видання староукраїнської версії восьми оповідок із Діянь римських Юліан Яворський:

Яворский Ю. А. Повести из «Gesta Romanorum» в карпато-русской обработке конца XVII в. Прага, 1929.

За іншої нагоди трохи детальніше згадаємо про збірник карпатського походження, відомий як «рукопис Степана Самборини» (перша половина XVIII ст.), котрий містив найповніший із відомих староукраїнських зводів Діянь римських, адже до нього увійшли переклади всіх 39 оповідок польської версії.

З Міжнародним днем лікаря! – Оповідка LXXVI. Про злагоду.

Жили собі в одному місті два пречудові лікарі, в усякому лікарстві обізнані. Хто б до них не прийшов – усіх зціляли від будь-якої недуги, тож люди вже й не знали, котрий із них кращий. З часом і між ними зайшов спір, хто з них веде перед у досконалості. От один і каже іншому: «Дорогенький, не сварімося, не заздрімо й не сперечаймося, хто з нас досконаліший лікар, а виконаймо одне завдання: котрий не впорається, буде слугою іншому». А той: «Що ж то за завдання?» Тоді перший: «Я безболісно виберу тобі обидва ока й покладу на столі, а потім, щойно забажаєш, без жодної шкоди вставлю назад у голову. Якщо й ти зможеш те саме зі мною зробити, будемо рівня й дбатимемо один про одного, наче брати; якщо ж котрийсь не впорається, стане слугою». А той: «Прекрасне випробування! Залюбки на все пристаю».

Лікар і пацієнт.
Збірник медичних трактатів. Італія, XIV-XV ст. (C)

Лікар, який запропонував змагатися, взяв своє причандалля, помазав товаришеві очі ззовні й зсередини якоюсь вельми шляхетною мастю, а тоді тим причандаллям вийняв йому обидва ока. Поклавши їх на стіл, каже: «Ну, як воно з твого погляду?» А той: «Звісно, що ніяк. Не маю жодного погляду, бо позбувся очей; але й болю не відчуваю. Тепер, будь ласка, поверни мені очі, як обіцяв». Товариш у відповідь: «Охоче спробую». Взяв він тієї масті, знову помазав очі з зовнішнього й внутрішнього боку, вставив їх на місце й питає: «Дорогенький, а зараз як воно тобі бачиться?» А той: «Бачиться, що все гаразд, бо коли ти виймав мені очі, я геть не відчував болю».

Тоді перший лікар мовить: «Що ж, тепер тобі зостається те саме зі мною зробити». А той: «Я готовий». Як і його товариш, він взяв своє причандалля і масть, помазав нею ззовні й зсередини, тоді вийняв першому лікареві очі, поклав на стіл і каже: «Дорогенький, що бачиш?» А той: «Бачу, що втратив очі, але геть не відчуваю болю. Тепер, коли твоя ласка, я хотів би назад їх отримати».