Правив колись Лев – отой, що напрочуд любив розглядати красивих жінок. Якось він наказав поставити в храмі трьох кумирів і всім, хто був у його царстві, звелів, щоб їх почитали. Перший кумир простягав до народу руку, а на пальці в нього був золотий перстень і напис: «Я – благородний: се перстень на пальці моєму». Другий кумир мав золоту бороду, а на чолі в нього було написано: «Я – бородатий: нехай прийдуть до до мене всі, хто лисий, і приймуть од волосу мого». Третій кумир мав золоті шати й пурпурну одіж, а на грудях у нього було написано золотими буквами: «Я – той, хто не боїться нікого». Всередині всі три кумири були кам’яні. А коли вже їх викінчено згідно з царською волею, цар видав закон, що хто вкраде перстень, або золоту бороду, або шати, буде засуджений до найганебнішої смерті.
Одного разу довелося зайти до того храму якомусь вельможі. Побачивши першого кумира з витягнутим пальцем, він стягнув з того пальця перстень. Далі приступив до другого кумира і відірвав йому золоту бороду. Потім і до третього кумира підійшов, зняв з нього шати і забрався геть із храму. Народ, побачивши окрадених кумирів, одразу сповістив царя. Почувши про таке, він вельми розгнівався, викликав до себе злодія, себто вельможу, і звинуватив його у переступі – що всупереч забороні обікрав кумирів. А той: «Володарю, чи дозволиш мені відповісти?» Цар на те: «Милостиво дозволяю».
Тоді вельможа: «Коли я увійшов до храму, перший кумир простягнув до мене руку з перснем на пальці, немовби кажучи: «Візьми цей перстень!» Однак я не наважився прийняти того, що він мені простягав, аж доки не прочитав напис на пальці: «Я – благородний: се перстень». З того напису я збагнув, що він хоче, аби я взяв у нього перстень, то я й узяв. Далі я приступив до другого кумира і, уздрівши його золоту бороду, помислив і промовив у серці моєму: «Його батько, якого я частенько бачив, ніколи не мав такої пишної бороди. Не годиться над батьком вивищуватися, тож добре й корисно буде цю золоту бороду йому забрати». Попри те, я не наважувався відірвати бороду, аж доки не прочитав напису: «Я – бородатий; прийдіте до мене всі, хто лисий, і прийміте од волосу мого». Як бачиш, я лисий. Отож я забрав золоту бороду з двох причин: по-перше, щоб той кумир був схожий на батька і не дуже хизувався своєю золотою бородою; по-друге, щоб волоссям з його голови моїй власній лисині зарадити. Далі я приступив і до третього кумира, що мав золоті шати. Їх я забрав тому, що взимку золото холодне, кумир же кам’яний, а камінь – холодний від природи; якщо носитиме золоті шати, то до холоду додасться холод, і скрутно йому доведеться. Коли ж і влітку їх носитиме, йому також буде важко. Та все ж я не забирав тих шат, аж доки не прочитав у нього на чолі напис: «Я – той, хто не боїться нікого». Ото вже коли я побачив таку гординю, забрав йому шати, щоб не зазнавався».
Мовив цар: «Дорогенький, коли видано закон, аби ніхто не окрадав кумирів, хіба той закон не проголошує, що їх не вільно окрадати нікому й за жодних обставин? Ти ж зазіхнув на те, що тобі не належало; тому присуджую, щоб тебе ще нині спровадили на шибеницю». Так воно й сталося.
