Закарпатська казка і Gesta Romanorum

На «Форумі видавців» трапилося вже кільканадцятирічної давності видання закарпатських казок у записах Володимира Гнатюка. І ось на першій же навмання розгорнутій сторінці — казка, що явно є фольклорним засвоєнням оповідки 103 з Діянь римських, «Про те, що все треба робити розважно й обачно» (у нас вже було про схоже перетворення в українську народну казку сюжету іншої оповідки). Дуже ймовірно, що в усний обіг ця історія потрапила із котрогось збірника староукраїнських перекладів Gesta Romanorum, карпатський різновид яких досліджував той-таки Володимир Гнатюк.

Ось як вона виглядає в усно-народному закарпатському варіанті:

160 років від народження Івана Франка

Іван Франко. 1898 р. (C)

Досліджував він і збірку Gesta Romanorum, зокрема її рецепцію на українських землях.

Іван Франко і Gesta Romanorum

Іван Франко. 1898 р. (C)

Здається, невтомний Франко торкався, бодай побіжно, усіх можливих тем з історії літератури. Не оминув він своєю увагою і Діяння римські, надто ж рецепцію їх на українських землях.

Зокрема, у праці Карпато-руське письменство XVII-XVIII вв. (Львів: З друкарні Наукового товариства імени Шевченка, 1900) Франко у розділі XII, на с. 91-95 подає опис рукописного збірника, до якого, серед низки інших творів, увійшов найповніший варіант староукраїнського перекладу оповідок із збірки Gesta Romanorum. Як і інші староукраїнські переклади Діянь римських, його було здійснено з польського стародруку; відрізнявся ж він тим, що охопив усі 39 оповідок, які містилися в польській версії, тим часом як до інших збірників входили тільки окремі з них. Підпис власника дав цій пам’ятці умовну назву «рукопис Стефана Самборини».

Як соловейко від океану до океану мандрував

Мудрий соловей із середньовічної латинської оповідки (167 у збірці Gesta Romanorum), виявляється, побував і в Україні. Ось казка «Як соловейко чоловіка розуму навчив», записана на Поділлі в середині XIX ст.:

Єден чоловік піймав соловейка і хтів його з’їсти. Але пташок каже до нього: «Не наїшся ти мною, чоловіче! Але пусти мене, і я тебе вивчу трьох речей, котрі тобі в великій пригоді стануть». Той чоловік втішився і обіцяв пустити, якщо добре скаже. І каже соловейко першу річ: «Нігди того не їж, чого не годиться». Друга річ: «Нігди того не жалуй, що ся вернути не може». Третя: «Речам неподобним не давай віри».

Чоловік, почувши тії речі, пустив соловейка. А він хтів дізнати, чи навчився той чоловік його ради. Полетів вгору і каже до нього: «О, зле-сь зробив, що мене пустив! Якби ти знав, який я скарб в собі маю, ніколи не пустив би-сь мене! Бо в мені єсть дорога і велика перла; скоро би-сь її дістав, зараз багачем би-сь зістав».

Чувши тоє, чоловік дуже зажурився, підскочив вгору до соловейка і просив, щоб ся вернув до нього. Каже соловейко: «Тепер я пізнав, що-сь дурний чоловік. Все, що-м тебе вчив, перестав-ись слухати. І жалуєш того, що ся не вертає. І, – каже, – неподібній речі ти повірив! Дивися ж: який я малий! Де ж в мені можеть ся велика перла помістити?!»

Та й полетів собі.

(Казки про тварин. Збірник / Упорядкування І. П. Березовського. Київ: Наукова думка, 1976. С. 391).

Перше, що спадає на думку, – сюжет було запозичено із котроїсь із староукраїнських версій збірки Gesta Romanorum. Проте саме цієї оповідки немає серед 39-и, що увійшли до стродруків вибіркового польського перекладу Діянь римських, на основі якого постали і переклади староукраїнською. Насправді ж батьківщина мудрого солов’я – не на Заході, а на Сході.

Gesta Romanorum у староукраїнських перекладах

Появу найдавніших українських перекладів Діянь римських завдячуємо стародрукам польської версії, що містили 39 вибраних оповідок. Староукраїнські тексти, які постали на основі польського перекладу, розкидані по рукописних збірниках, що походять з різних земель України, – від Карпат до Полтавщини.

Наприклад, збірник Філіпа Федоровича, міського писаря із Сенчі (Лубенський полк), укладений 1693 року, містить староукраїнський переклад шести оповідок із Gesta Romanorum; серед них і історія про кмітливого коваля Фоку (оповідка 57). Її переклад староукраїнською ми вже подавали за виданням:

Хрестоматія давньої української літератури / Упорядкував академік О. І. Білецький. Київ: Радянська школа, 1967. С. 750-751 (електронний текст також доступний на сайті «Ізборник» ).

У тій-таки хрестоматії на с. 751-753 міститься видання скороченої староукраїнської версії оповідки 81 (середньовічної легенди про походження та життя папи Григорія Великого), що збереглася в збірнику священика із Шаргорода 1660 року (електронний текст). Таких більш чи менш близьких до оригіналу українських версій легендарного життєпису папи Григорія відомо декілька; на їх основі постали й фольклорні переробки, зокрема віршовані. Хтозна, чи не за посередництвом схожої народної адаптації сюжет іншої оповідки з Gesta Romanorum – 106, про трьох подорожніх і хлібину – потрапив у співомовку Степана Руданського.

До збірника із карпатського села Хітар (перша половина XVIII ст.), виданого відомим фольклористом Володимиром Гнатюком, увійшли дві оповідки Діянь римських – 59 (про зухвалого царя Йовініана) і 80 (про пустельника і ангела). Повне видання збірника:

Гнатюк В. Легенди з Хітарського збірника (1-ї половини XVIII в.) // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 1897. Т. 16. Кн. 2. С. 1-38.

Доступнішим є перевидання (з деякою модифікацією правопису) історії про царя Йовініана з Хітарського збірника у книзі:

Українська література XVII ст. / Упорядкування В. І. Крекотня. Київ: Наукова думка, 1987. С. 481-489 (електронний текст).

На основі ще одного карпатського рукопису підготував своє видання староукраїнської версії восьми оповідок із Діянь римських Юліан Яворський:

Яворский Ю. А. Повести из «Gesta Romanorum» в карпато-русской обработке конца XVII в. Прага, 1929.

За іншої нагоди трохи детальніше згадаємо про збірник карпатського походження, відомий як «рукопис Степана Самборини» (перша половина XVIII ст.), котрий містив найповніший із відомих староукраїнських зводів Діянь римських, адже до нього увійшли переклади всіх 39 оповідок польської версії.

Відлуння Діянь римських у Степана Руданського

Після того, як на нашій сторінці з’явився переклад оповідки 106 «Про те, як стерегтися підступів диявола, щоб він не обманув нас», користувачка LiveJournal tin_tina звернула увагу, що з цим текстом дивовижно перегукується співомовка Степана Руданського «Пан і Іван в дорозі».

(C)

Найдавніші українські переклади Діянь римських

Попри те, що наш український переклад Діянь римських задумано як точний, прямий і повний, він усе ж не буде першим.

Деякі оповідки, що входять до Діянь римських, були відомі в Київській Русі кількома століттями раніше за постання самої збірки. Йдеться про тексти, які в XI-XII ст. потрапили в давньоруську літературу з візантійської, найімовірніше через посередництво південнослов’янського перекладного письменства і паралельно до західної латинської традиції. Це, наприклад, Житіє Алексія, чоловіка Божого (оповідка 15 у Діяннях римських) або Сказання про Євстафія Плакиду (оповідка 110).

Власне українські переклади збірки Gesta Romanorum завдячують своєю появою польській версії, котра вперше вийшла друком у першій половині XVI ст. в Кракові, а потім зазнавала численних перевидань. До цього видання увійшло лише 39 оповідок; саме з нього було зроблено білоруські, а згодом російські переклади, які мали неабияку популярність у Росії аж до 1917 року. Через посередництво польського видання з’явилися й українські переклади кількох оповідок, найдавніші з яких збереглися в рукописах другої половини XVII ст.

Нижче – один з них, давньоукраїнська версія оповідки 57 Діянь римських, яка міститься в рукописному збірнику 1693 року, укладеному міським писарем (бібліотека НАНУ, Мих. № 1734). Текст узято з Хрестоматії давньої української літератури (упорядкував О. І. Білецький, Київ, 1967, с. 750-751). Літеру «ять» для спрощення технічних моментів скрізь замінено на омофонічне «і», все решта без змін.

Приклад о досконалости, о цесару єдном и о ковалі Фоці