Мотив розп’ятого лева: звідки він і яка його доля?

В оповідці 200 Діянь римських мешканці поселення, якому докучає дракон та інші потвори, проганяють їх, розіп’явши на дереві лева. Згідно з доданим до оповідки тлумаченням, цей «приклад» означає хресну смерть Христа, яка визволила світ з-під влади диявола. Чи був образ розп’ятого лева оригінальним витвором автора оповідки?

На час укладання збірки Gesta Romanorum алегоричне ототожнення лева із Христом вже було добре відоме і мало давню історію. Приблизно в II-III ст. анонімний грецький автор написав твір Фізіолог, присвячений морально-богословській інтерпретації справжніх і (найчастіше) уявних властивостей та звичок тварин; у IV-VI ст. з’явилися кілька латинських версій цього твору, а починаючи від кінця XII ст. на середньовічному Заході на основі цих латинських версій було створено численні, дуже популярні й здебільшого багато ілюстровані компіляції, відомі як бестіарії. Поряд із своєю духовно-дидактичною функцією, вони служили найважливішим джерелом уявлень про тварин, не почерпнутих із безпосереднього досвіду.

Усі версії Фізіолога і абсолютна більшість бестіаріїв присвячують свій перший розділ леву, трактуючи його як образ Христа, здебільшого на підставі двох біблійних цитат: із книги Буття та книги Одкровення.

Адже Яків, благословляючи свого сина Юду, мовив: «Левеня – Юда» [Бут. 49, 9].
...
Наш Спаситель – духовний «лев від племені Юди, корінь Єссея, паросток Давида» [Пор. Од. 5, 5].

Отож і в ученому, і в популярному дискурсі ототожнення лева з Христом було досить поширене в Середні віки; між іншим, саме тому за левом, як алегоричним відповідником царя Всесвіту, в європейській культурі закріпилася роль царя звірів, котра на рівні казкового образу й мовного штампу збереглася до наших днів.

Лев, що цар є над звірами...
Мініатюра із бестіарію. Італія, бл. 1300 р. (C)

Здавалося б, до поміщення лева на хрест – один логічний крок. Однак інтуїтивно відчувалося, що для здійснення цього кроку середньовічна уява мусила мати ще якусь підставу, більш конкретно-образну, ніж суто логічна комбінація; і цю підставу, здається, вдалося виявити.

Розп'ятий лев. - Оповідка CC.

Один град стояв над морем і терпів багато лих від отруйних тварюк. Найлютішою серед них був дракон, який день у день приходив до града і горожани, щоб замирити його, щодня давали йому на поїдання одну животину.

Стали вони раду радити, як їм визволити свій град від тих отруйних тварюк, а передусім од дракона. Коли це надходить якийсь чоловік з далеких країв і радить їм спіймати лева й повісити на високому дереві: побачать його тварюки – усі повтікають, а насамперед дракон.

Трапилося горожанам спіймати лева і вони прицвяхували його мертвого до дерева – так, що з усього града було видно. Уздрівши це, дракон, а за ним і решта тварюк забралися геть – тільки їх і бачили. Отак і було визволено град.

Лев. Фрагмент мініатюри.
Livre des proprietes des choses. Франція, поч. XV ст. (C)

Мораль

Той град знаменує світ, який натерпівся лих од бісів через гріх прародителя. А дракон, себто диявол, не одну животину, тобто не одну живу душу пожер: перед Христовими страстями він забирав з собою в ад усі душі. Так було доти, доки «лев від племені Юди» [Од. 5, 5] не був розіп’ятий на хресті задля нашого відкуплення. Тоді дракон утік, а град, себто світ, було відкуплено страстями Христовими.

Як перекласти пару «anima – animal»?

Латинське слово «anima» в абсолютній більшості випадків перекладається як «душа». Трохи складніше з «animal».

Перший варіант, що напрошується для передачі «animal» (зокрема під впливом сучасних мов, які запозичили це латинське слово), – «тварина». Часто такий переклад виявляється цілком придатним, але треба мати на увазі, що латинське «animal» має і ширше значення – «істота, наділена диханням, душею» («anima»; первісно душу ототожнювали з диханням). Це значення латинського «animal» охоплює і тварин, і людину, бо і тварини, і людина мають душу. З погляду античних язичників людську душу відрізняла від тваринної передусім наявність розуму; з погляду середньовічних християн – ще й безсмертя.

І в античній, і в середньовічній латині іменник «animal» вживається в своєму вужчому значенні частіше, ніж у ширшому. Переважно це вужче значення випливає з контексту, однак коли треба було чітко наголосити, що йдеться саме про тварину, а не про розумну, наділену безсмертною душею істоту, використовували інший іменник – «bestia».

При перекладі, скажімо, природознавчих чи філософських творів слово «animal» у його широкому значенні передають як «наділена душею істота», «одушевлена істота» або просто «істота», у вузькому – як «тварина». Проте у випадку Діянь римських маємо справу з текстами, котрі впливали на аудиторію не тільки своїм змістом, а й, великою мірою, засобами його донесення. Одним з таких засобів є використання пар споріднених слів, як-от «anima» і «animal», – часто в досить своєрідний, характерний саме для цього жанру спосіб.