It’s all Greek to me, або як латинники греку читали

Оповідка 255 збірки Gesta Romanorum починається дивною, на перший погляд безглуздою цитатою, як стверджується в тексті, з давньоримського поета Ювенала: «De caelo nothi solitus»; дослівно її можна перекласти: «З неба – звичний до чужорідного». Втім, тут-таки подано і тлумачення котрогось із Ювеналових коментаторів: «Oraculum Apollinis fuit nothi solitus i. e. nosci teipsum» – дослівно: «Таким було Аполлонове віщування: "звичний до чужорідного", тобто "пізнай себе"». Нісенітниця? Як виявилося, не зовсім.

Про те, як вага стала ногою

У моралізації до оповідки 213 укладач збірки Gesta Romanorum подає нове тлумачення сну Навуходоносора із книги пророка Даниїла (це той сон, у якому цареві явився бовван з металевим тілом і глиняними ногами, див. Дн. 2, 31-36). Він пояснює, що бовван означає грішників; різні частини бовванового тіла, котрі зроблені з золота, срібла, бронзи, заліза, символізують різні їхні погані риси та вчинки; а от ноги, виготовлені з найгіршого та найслабшого матеріалу – глини, знаменують їхню любов. На підкріплення саме такого алегоричного тлумачення укладач подає цитату, вочевидь, із якогось авторитетного джерела: «Моя нога – це моя любов» («Pes meus est amor meus»).

Точного відповідника цих слів не вдалося виявити в жодному з доступних для пошуку античних чи середньовічних латинських текстів. Однак дуже схожа фраза знайшлася в славнозвісній Сповіді Августина Аврелія. У 13 книзі він порівнює духовне життя людини з природним рухом різних тіл, котрі, згідно зі стандартним на той час вченням Арістотеля, під дією своєї питомої ваги рухаються у властивому для них напрямку: вогонь – вгору, камінь – додолу; а далі підсумовує: «Моя вага – це моя любов, і це вона несе мене» («Pondus meum amor meus, eo feror»).

Августин, один із Вчителів західної Церкви, – цілком зрозуміле джерело авторитетного цитування, але як «вага» стала «ногою»? На пояснення цього маємо припущення, котре, хоч і не доведене прямо, здається досить імовірним.