Gesta Romanorum розтягують на цитати

Поки що, на жаль, не в українському, а в англійському перекладі. Американський виробник подарунків та сувенірів Zazzle, поміж іншим, випускає продукцію із знаменитими цитатами. Серед них - «If the end be well, all is well»: так у перекладі Чарльза Свона відтворено слова розумного лицаря з оповідки 67 Діянь римських: «Si finis bonum erit, totum bonum erit».

Zazzle пропонує килимки для мишки, чашки та футболки, прикрашені цим висловом - і точним посиланням на його джерело:

Добре те, що добре кінчається. - Оповідка LXVII. Про те, що в кінці часів не матимемо виправдання

Правив колись мудрий Максиміан і жили в його королівстві двоє лицарів, які дуже любили один одного. Один був розумний, а інший дурний. От розумний і каже дурному: «Чи не хотів би ти стати моїм побратимом? Нам обом це на користь вийде». А той: «Залюбки». Тоді мовить розумний лицар: «Нехай кожен із нас пустить собі з правиці кров. Я вип’ю твоєї, а ти моєї – на знак того, що жоден не покине іншого ні в добрі, ні в горі й усе, що наживе, порівну з іншим ділитиме». А той: «От і чудово». Пустили вони собі кров, кожен випив крові іншого й відтоді лицарі замешкали в одному домі.

Збудував був король два міста. Одне – на верхів’ї гори. Кожен, хто туди приходив, одержував багаті скарби й назавжди там залишався. Дорога до цього міста була вузька та кам’яниста, ще й чигали на ній троє лицарів з великим військом: хто хотів пройти тією дорогою, мусив або з ними битися, або всім своїм майном і життям поплатитися. Король призначив у це місто управителя, який усіх, хто входив, однаково вітав і згідно з їхнім станом та становищем щедро пригощав.

Інше місто король звелів побудувати в падолі під горою. До цього міста вела проста дорога, якою любо йшлося. При тій дорозі стояло троє лицарів, котрі всіх перехожих радо вітали й досхочу пригощали. У це місто король призначив управителя, який усіх, хто туди входив чи наближався, в темницю кидав, з приходом судді – на суд віддавав, а вже суддя до нікого пощади не мав.

Двоє лицарів у дорозі. Декоративний ініціал.
З рукоп.: L'estoire de Merlin. Італія, поч. XIV ст. (C)

От якось і каже розумний лицар товаришеві: «Найдорожчий, помандруймо світом, як то інші лицарі роблять: вдосталь добра наживемо та й порядно заживемо». А той: «Охоче». Вирушили вони в путь. Озвався розумний: «Найдорожчий, поглянь: тут дві дороги. Одна веде до преславного міста: коли нею подамося, ввійдемо в те місто і матимемо все, чого душа забажає. Інша дорога веде до іншого міста, що стоїть у падолі: підемо тією дорогою – будемо схоплені, до темниці вкинені й перед суддю приведені, а він пошле нас на шибеницю. Отож раджу цю дорогу оминати, а ту другу вибирати». А дурний лицар у відповідь: «Найдорожчий, я вже досить наслухався про ті міста. Але гірська дорога така вузька й небезпечна, ще й засіло на ній троє лицарів з військом, які всіх, хто нею йде, переймають, убивають і до нитки обдирають. А от друга дорога проста, і троє лицарів, котрі там стоять, всіх, хто нею йде, привітно зустрічають і все потрібне їм достачають. Це мені добре видно, і власним очам вірю більше, ніж тобі». Розумний йому: «Хоч та дорога проста і нею легко йдеться, але вона приведе нас до вічної ганьби, бо скінчимо на шибениці. Боїшся йти вузькою дорогою через засідки розбійників? Вічна ганьба тобі! Ти ж лицар, а обов’язок лицаря – битися з ворогами! До того ж, коли підеш зі мною цією дорогою, твердо тобі обіцяю, що першим кинуся в бій і крізь усе прорвуся – якщо ти мені допоможеш». А той: «Істинно кажу тобі, не піду цією дорогою, а лише тією». Тоді розумний лицар каже: «Оскільки я присягнув тобі й на знак вірності випив твоєї крові, то не пущу тебе самого, піду з тобою».

Прозова рима в збірці Gesta Romanorum

Випадки свідомої гри співзвучними, зокрема римованими словами трапляються вже в класичній римській прозі. Проте справді значного поширення прозова рима набула в латинській літературі пізньої античності та Середньовіччя – ймовірно, у зв’язку з розвитком рими в поезії, що припадає саме на цей період. Прозова рима виконувала багато різних функцій, які, втім, не завжди вдається точно окреслити чи розмежувати: це і увиразнення паралелізму якихось думок чи явищ; і підкреслення їхньої послідовності (часової, причинно-наслідкової та ін.); і наголошення однорідності чи пов’язаності предметів у переліку.

У більшості цих функцій прозова рима досить часто виступає і в збірці Gesta Romanorum – як у самих оповідках, так і в морально-алегоричних тлумаченнях. Чимало текстів рясніють римованими словами та фразами, а деякі повністю або майже повністю написані римованою прозою, як-от алегоризований переказ книги Естер (оповідка 177).

Від самого початку праці над українським перекладом було вирішено відтворювати цю особливість оригіналу, адже, крім зазначених часткових функцій прозової рими, вона є важливим елементом стилістичного колориту Діянь римських і загалом середньовічної латинської літератури, котрий не хотілося б втрачати. До того ж, прозова рима цілком природно сприймається в контексті української народної творчості, передусім казок, а тому її присутність добре узгоджується із обраною засадою помірної фольклорної стилізації перекладу збірки Gesta Romanorum.