Прозова рима в збірці Gesta Romanorum

Випадки свідомої гри співзвучними, зокрема римованими словами трапляються вже в класичній римській прозі. Проте справді значного поширення прозова рима набула в латинській літературі пізньої античності та Середньовіччя – ймовірно, у зв’язку з розвитком рими в поезії, що припадає саме на цей період. Прозова рима виконувала багато різних функцій, які, втім, не завжди вдається точно окреслити чи розмежувати: це і увиразнення паралелізму якихось думок чи явищ; і підкреслення їхньої послідовності (часової, причинно-наслідкової та ін.); і наголошення однорідності чи пов’язаності предметів у переліку.

У більшості цих функцій прозова рима досить часто виступає і в збірці Gesta Romanorum – як у самих оповідках, так і в морально-алегоричних тлумаченнях. Чимало текстів рясніють римованими словами та фразами, а деякі повністю або майже повністю написані римованою прозою, як-от алегоризований переказ книги Естер (оповідка 177).

Від самого початку праці над українським перекладом було вирішено відтворювати цю особливість оригіналу, адже, крім зазначених часткових функцій прозової рими, вона є важливим елементом стилістичного колориту Діянь римських і загалом середньовічної латинської літератури, котрий не хотілося б втрачати. До того ж, прозова рима цілком природно сприймається в контексті української народної творчості, передусім казок, а тому її присутність добре узгоджується із обраною засадою помірної фольклорної стилізації перекладу збірки Gesta Romanorum.

Злочинна влада і доля інноваційних технологій. - Оповідка XLIV. Про заздрість.

Правив колись Тиберій. Доки не прийшов до влади, мудро розважав, виразно промовляв, удатно воював; однак потім закинув військову справу, на жодні війни не ходив, а тяжко римський народ гнобив, ще й рідних дітей вкупі з багатьма патриціями та консулами погубив.

Якось один мастак сказав Тиберієві, що вміє гнучке скло виготовляти. Взяв Тиберій пляшку з того скла та й жбурнув об стіну, проте вона не розбилася, а лиш погнулася. Тоді умілець добув молоток і хутко її розрівняв, неначе то була мідь, а не скло. Тиберій запитав, як йому це вдається, а той відповів, що в усьому світі ніхто, крім нього, у цій штуці не тямить.

Невдовзі Тиберій звелів скарати умільця на горло, кажучи: «Якщо це мастацтво пошириться між людьми, то золото й срібло за ніщо матимуть».