Gesta Romanorum і українські держоргани

Випадково трапилася на очі емблема Українського державного центру радіочастот (раніше відомого як Укрдержчастотнагляд). Потяг наших чиновників до пафосної символіки - відома річ; от і тут емблему оздоблює латинський девіз:

(C)

Втім, ледве чи хтось із начальства чи працівників згаданої структури знає, що це - скорочений варіант однієї з трьох куплених за чималі гроші премудростей, котра врятувала царську горлянку в оповідці 103 Діянь римських (щоб правильно прочитати віршовану гекзаметром фразу, треба наголошувати виділені літери):

Quidquid agis prudenter agas et respice finem.

В нашому перекладі:

Що б не робив – розважно роби й озирайся на вислід.

Можна хіба що побажати всім, кого це стосується, щоб слова «Розважно роби» не розходилися з ділом і до перерізаних горлянок справа не доходила.

Gesta Romanorum і татуювання

Нещодавно писав про цитати з Діянь римських на футболках, чашках тощо, а тут люди власне тіло прикрашають.

(C)

Напис, що біжить шкірою цього симпатичного хлопця, – не що інше, як перша куплена премудрість з оповідки 103 мовою оригіналу:

[Quidquid agis p]rudenter agas et respice finem.

Вислів став «крилатим» не лише через свій зміст, а й, великою мірою, через форму: це вірш-гекзаметр. Отож для того, щоб зберегти афористичність, віршований розмір відтворено і в нашому перекладі:

Що б не робив – розважно роби й озирайся на вислід.

З нагоди Дня поезії. «Сатанинські вірші»

Кілька віршованих рядків, що містяться в оповідці 163 Діянь римських, є чи не єдиним у європейській літературі поетичним твором, авторство якого настільки явно приписується нечистій силі.

За сюжетом оповідки, цар Олександр віддав свого сина в науку до філософа. Одного разу вчитель і учень, походжаючи лукою, стали свідками небуденної події. Наставник одразу ж використав її як тему для завдання з віршування (стандартна практика в курсі тривіуму середньовічних шкіл). Ось як цей трапунок описано в оповідці:

Бачать, на луці вилежується пархатий кінь, а поруч із конем двійко спутаних між собою овець траву скубуть. І от ті вівці, пасучись біля коня, наблизилися до нього – одна справа, друга зліва, – а мотузка, що нею були спутані, поволі зайшла коневі на спину, аж поки її середини сягнула. Відчувши мотузку на зраненій спині, кінь підвівся, але стало ще гірше. Від болю кінь рвонувся бігти і поволік за собою овець; і що довше ті вівці на ньому теліпалися, то глибше мотузка в рану врізалася і дужчим ставав біль. Край луки стояв дім мельника. Знавіснілий од страшного болю, кінь разом із вівцями забіг у дім. Там нікого не було, але горіло вогнище. Кінь порозкидав вогонь навсібіч, дім зайнявся, а разом із домом і кінь та вівці дотла згоріли.

Чи то не надто старанному, чи то не надто здібному учневі ніяк не вдавалося зладити загаданого вчителем вірша, а тому він охоче пристав на пропозицію диявола виконати за нього домашнє завдання в обмін на його безсмертну душу.

Щоб дати змогу оцінити всю зловісність літературного стилю нечистого, наводимо диявольський опус і в оригіналі, і в перекладі:

Nexus ovem binam per spinam traxit equinam.
Laesus surgit equus, pendet utrumque pecus.
Ad molendinum pondus portabat equinum;
Dispergendo focum se cremat atque locum.
Custodes aberant; singula damna ferant!

Коняці на спину хвору вівці затягнули швору.
Від болю коняка зірвалась – обабіч вівця теліпалась.
Просто в домівку млинську понесла свою ношу кінську;
Порозкидала ватру – спалила себе і хату.
Сторожі не гляділи хати – хай за сю шкоду платять!