двічі по два перстені

Ледве чи Володимир Івасюк зачитувався західноєвропейською середньовічною літературою, але навіть якщо перегук з оповідкою 10 Діянь римських цілком випадковий, то тим більше вражає: і там, і тут – два; і там, і тут – пам’ять і забуття...



Важко було не віддати перевагу в нашому перекладі саме цій, хай не зовсім нормативно-літературній, формі множини від іменника «перстень».

Оповідка X. Про забуття

Правив колись Веспасіан і довго не мав потомства. Врешті за порадою мудреців він узяв за дружину красуню дівчину з далеких країв, довго перебував із нею на чужині, а вона породила йому нащадків. Тоді він хотів повернутися до свого царства, проте вона йому не дозволяла, а знай говорила: «Якщо від мене підеш – накладу на себе руки».

Почувши таке, цар наказав зробити два прекрасні перстені, а на двох самоцвітах вирізьбив зображення їхньої дії: на одному – образ пам’яті, на іншому – образ забуття. Вставивши ті самоцвіти в однакові персні, один із них – перстень забуття – віддав дружині, а інший взяв собі, нібито для того, щоб однакові перстені були знаком їхньої однаково палкої взаємної любові. Вона ж, прийнявши той перстень, одразу почала забувати про любов до мужа. Як побачив те цар, зрадів і переїхав до свого царства, а до жони більше не повертався. Так і скінчив своє життя в мирі.

Ініціал у гаслі "Перстень" з рукопису енциклопедії Omne bonum.
Англія, 2-а пол. XIV ст. (C)