Як соловейко від океану до океану мандрував

Мудрий соловей із середньовічної латинської оповідки (167 у збірці Gesta Romanorum), виявляється, побував і в Україні. Ось казка «Як соловейко чоловіка розуму навчив», записана на Поділлі в середині XIX ст.:

Єден чоловік піймав соловейка і хтів його з’їсти. Але пташок каже до нього: «Не наїшся ти мною, чоловіче! Але пусти мене, і я тебе вивчу трьох речей, котрі тобі в великій пригоді стануть». Той чоловік втішився і обіцяв пустити, якщо добре скаже. І каже соловейко першу річ: «Нігди того не їж, чого не годиться». Друга річ: «Нігди того не жалуй, що ся вернути не може». Третя: «Речам неподобним не давай віри».

Чоловік, почувши тії речі, пустив соловейка. А він хтів дізнати, чи навчився той чоловік його ради. Полетів вгору і каже до нього: «О, зле-сь зробив, що мене пустив! Якби ти знав, який я скарб в собі маю, ніколи не пустив би-сь мене! Бо в мені єсть дорога і велика перла; скоро би-сь її дістав, зараз багачем би-сь зістав».

Чувши тоє, чоловік дуже зажурився, підскочив вгору до соловейка і просив, щоб ся вернув до нього. Каже соловейко: «Тепер я пізнав, що-сь дурний чоловік. Все, що-м тебе вчив, перестав-ись слухати. І жалуєш того, що ся не вертає. І, – каже, – неподібній речі ти повірив! Дивися ж: який я малий! Де ж в мені можеть ся велика перла помістити?!»

Та й полетів собі.

(Казки про тварин. Збірник / Упорядкування І. П. Березовського. Київ: Наукова думка, 1976. С. 391).

Перше, що спадає на думку, – сюжет було запозичено із котроїсь із староукраїнських версій збірки Gesta Romanorum. Проте саме цієї оповідки немає серед 39-и, що увійшли до стродруків вибіркового польського перекладу Діянь римських, на основі якого постали і переклади староукраїнською. Насправді ж батьківщина мудрого солов’я – не на Заході, а на Сході.

Оповідка CLXVII. Про те, щоб слухатися доброї поради

Одного разу стрілець упіймав пташку, що зветься соловей. І от уже хотів її вбити, коли це соловей промовляє до нього людським голосом: «Чоловіче, яка тобі вигода мене вбивати? Черева мною не наситиш; а от якщо відпустиш мене, дам тобі три поради. Пильно їх дотримаєшся – велику користь здобудеш». Стрілець, приголомшений солов’їними словами, пообіцяв відпустити пташку, якщо вона повість йому ті три корисні поради. Тоді соловей каже: «Що ж, слухай! Перша порада: ніколи не лови невловимого. Вислухай і другу: ніколи не шкодуй безповоротно втраченого. А ось і третя: ніколи не вір неймовірному слову. Оці три речі добре виконуй – і тобі буде добре».

Соловей. Мініатюра з рукопису:
Jacob van Maerlant. Der Naturen Bloemen.
Фландрія, бл. 1350 р. (C)

Чоловік, як і обіцяв, випустив солов’я. Той, спурхнувши в повітря, солодко защебетав, а коли скінчив свій спів, мовив до нього: «Горе тобі, чоловіче, недобре ти вирішив! Оце щойно ти втратив величезний скарб, адже в мене всередині перлина, більша за струсяче яйце!» Почувши це, стрілець тяжко зажурився, що відпустив солов’я, а тоді розставив свої сіті й намагався знову спіймати його, приманюючи такими словами: «Ходи до мене додому; в усьому тобі догоджатиму, з власної руки годуватиму і досхочу літати дозволятиму». Тоді соловей: «Отепер напевно знаю, що ти нетяма: жодне з моїх слів не пішло тобі на користь. Ти шкодуєш за безповоротно втраченим; не можеш мене спіймати – а все одно розставляєш сіті; до того ж, повірив, що в мене всередині така перлина, – а я ж увесь своїм розміром до струсячого яйця не дотягну! Дурень ти і дурнем зостанешся».

З цими словами соловей полетів геть; а чоловік, сумний та невеселий, пішов додому і більше тієї пташки не бачив.