Траянова колона і Траянів полководець

Колона Траяна
Рим, 113 р. н. е. (C)

Славнозвісна колона Траяна в Римі, вкрита спіральною стрічкою барельєфів, що увічнюють перемоги імператора над племенами даків. Оповідка 110 Діянь римських – це легенда про Траянового полководця Євстахія Плакиду, який теж міг бути причетним до його перемог.

А колоні присвячено цілий сайт www.trajans-column.org де можна і детально роздивитися її, і довідатися про неї все, що ви хотіли знати, але боялися запитати :)

Лицар Ґвідон із Gesta Romanorum і легенда про Ґая Ворікського

Оповідка про пригоди Ґвідона та його товариша Тирія – не що інше, як переробка низки вибраних епізодів та мотивів із легенди про Ґая Ворікського (Guy of Warwick, Gui de Warewic), відомої у різних середньовічних французьких та англійських версіях. Сюжет цього роману, хоч у цілому вигаданий, все ж має деякі прообрази в подіях пізньоанглосакського періоду британської історії. До решти змісту легенди можна знайти паралелі в оповідях про святих, як-от св. Алексія і св. Євстахія (чиї житія у скорочених версіях, до речі, окремо увійшли і в Діяння римські як оповідка 15 і оповідка 110).

Попри те, що епізоди нашої легенди – або фіктивні, або досить віддалені від документально засвідчених історичних подій, все ж із ними пов’язаний один цілком реальний об’єкт. Це – замок, що його 1068 року збудував Вільгельм Завойовник на місці англосакського бургу Ворік у вигині ріки Ейвон. Від 1088 року ця твердиня стала оселею графів Ворікських.

Період найінтенсивнішої розбудови замку припав на XIV ст. – приблизно на той час, коли було створено найвідомішу літературну версію легенди про Ґая Ворікського – віршований роман середньоанглійською мовою, котрим, імовірно, скористався і укладач збірки Gesta Romanorum. Отож в уяві тогочасної аудиторії роману (і оповідки з Діянь римських) саме в цій величній твердині покинув вагітну дружину наш герой; а повернувшись, там-таки, не впізнаний нею, приймав від неї милостиню. Недарма найвищу вежу замку (справа на фото) ще й донині називають «вежею Ґая».

Ворікський замок (Warwick Castle) (C)

Пригоди Євстахія Плакиди. - Оповідка CX. Про чудесне повернення заблудлих і милостиву розраду страждущим

Правив колись цар Траян і жив у його царстві лицар на ім’я Плакида, царський полководець. Той лицар був у ділах милосердя вельми завзятий, проте поклонявся ідолам. Мав він і жону тієї самої віри, таку ж милосердну. Вона привела лицареві двох синів, а він подбав про гідне їхнього шляхетства виховання.

Своєю наполегливістю в добрих ділах той лицар заслужив просвітлення, щоб ступити на путь істинний. Одного дня, полюючи, він натрапив на стадо оленів, серед яких приглянув собі найбільшого та найкрасивішого. Цей олень відбився від інших і кинувся в лісові хащі. Поки інші лицарі займалися рештою оленів, Плакида того одного з ока не спускав і щодуху наздоганяв. От-от був би його зловив, та олень на стрімку кручу вискочив; надбігши, почав Плакида думати-гадати, як же того оленя спіймати.

Видіння св. Євстахія.
Vincentius Bellovacensis. Speculum historiale.
Франція, бл. 1335 р. (C)

Приглянувся він пильніше до оленя, і от бачить у нього між рогами обрис святого хреста, що ясніше від сонця сяє, ще й образ Христа Ісуса. Заговорив Христос до лицаря через вуста оленя, як колись до Валаама через ослицю, і мовив йому: «Плакидо, чого мене переслідуєш? Я задля тебе явився тобі в цій тварині. Я – Христос, якого ти, не відаючи, почитаєш. Твоя милостиня дійшла до мене, і я прийшов, щоб через оленя, на якого полюєш, тебе вполювати». Інші ж кажуть, що то сам образ, який з’явився між рогами оленя, вимовив ці слова.

Як почув це Плакида, великий страх його охопив і він упав з коня на землю. Щойно за годину прийшов до себе, підвівся з землі та й каже: «Об’яви мені те, що мовиш, і повірю в тебе». Тоді Христос йому: «Плакидо, я – Христос, який небо і землю сотворив, який світлу наказав явитися і від темряви його відділив, який пори, дні та роки встановив, який людину з пороху земного утворив; який заради спасіння людського роду з’явився на землі во плоті, і був розп’ятий та похований, і на третій день воскрес».

Почувши це, Плакида знову впав на землю і мовив: «Вірю, Господи, що ти – той, хто все сотворив, і що заблудлих навертаєш». І сказав йому Господь: «Якщо віриш, іди до єпископа града твого і проси, щоб охрестив тебе». Тоді Плакида: «Чи волиш, Господи, щоб я звістив се моїй жоні та дітям, щоб і вони в Тебе увірували?» А Господь йому: «Звісти їм, щоб і вони, як ти, очистилися, а завтра повертайся сюди: знову явлюся тобі й докладніше відкрию, що має статися».

Біблійний колорит Діянь римських і український переклад

В одному з попередніх дописів йшла мова про запозичення з латинської Біблії (Вульгати) в збірці Gesta Romanorum – як на рівні авторитетного цитування, так і на рівні проникнення біблійних зворотів та ідіом у саму мовну тканину оповідок.

Якщо в першому випадку в тексті Діянь римських подекуди трапляються відсилання до книг і навіть глав Святого Письма (втім, не завжди коректні), то в другому випадку такі позначки, зрозуміло, відсутні. Попри це, можна припустити, що середньовічна аудиторія збірки досить легко ідентифікувала ці запозичення саме як біблійні навіть без явного покликання на джерело, адже латинський текст Біблії – принаймні, найуживаніші в богослужіннях фрагменти – був добре їй відомий. Принцип еквівалентності перекладу вимагає, щоб і український читач, хоч якоюсь мірою обізнаний із Святим Письмом, міг помітити біблійні цитати й алюзії в тексті Діянь римських не лише завдяки лапкам, шрифтовим виділенням чи приміткам із відповідними посиланнями, а й завдяки особливостям самих цих фрагментів.

Найдавніші українські переклади Діянь римських

Попри те, що наш український переклад Діянь римських задумано як точний, прямий і повний, він усе ж не буде першим.

Деякі оповідки, що входять до Діянь римських, були відомі в Київській Русі кількома століттями раніше за постання самої збірки. Йдеться про тексти, які в XI-XII ст. потрапили в давньоруську літературу з візантійської, найімовірніше через посередництво південнослов’янського перекладного письменства і паралельно до західної латинської традиції. Це, наприклад, Житіє Алексія, чоловіка Божого (оповідка 15 у Діяннях римських) або Сказання про Євстафія Плакиду (оповідка 110).

Власне українські переклади збірки Gesta Romanorum завдячують своєю появою польській версії, котра вперше вийшла друком у першій половині XVI ст. в Кракові, а потім зазнавала численних перевидань. До цього видання увійшло лише 39 оповідок; саме з нього було зроблено білоруські, а згодом російські переклади, які мали неабияку популярність у Росії аж до 1917 року. Через посередництво польського видання з’явилися й українські переклади кількох оповідок, найдавніші з яких збереглися в рукописах другої половини XVII ст.

Нижче – один з них, давньоукраїнська версія оповідки 57 Діянь римських, яка міститься в рукописному збірнику 1693 року, укладеному міським писарем (бібліотека НАНУ, Мих. № 1734). Текст узято з Хрестоматії давньої української літератури (упорядкував О. І. Білецький, Київ, 1967, с. 750-751). Літеру «ять» для спрощення технічних моментів скрізь замінено на омофонічне «і», все решта без змін.

Приклад о досконалости, о цесару єдном и о ковалі Фоці