А кажуть, це нині смаки зіпсовані...

Якщо західне Середньовіччя чимось і відповідає стереотипним уявленням про нього, то це замилуванням тодішніх людей макабричними сюжетами та образами.

Один із таких сюжетів було запозичено із юдейської притчі, що міститься у Вавилонському Талмуді. Сини, сперечаючись за спадщину покійного батька, звертаються до судді. Той, щоб з’ясувати, хто з них справжній син спадкодавця, пропонує їм постукати по батьковому гробі (що було знаком зневаги), адже вважає, що голос крові мусить втримати рідного сина від такого вчинку.

Мабуть, у цьому вигляді історія видалася середньовічній Європі недостатньо ефектною, а тому в латинських переробках та адаптаціях її було радикально «присмачено». Добре бачимо це на прикладі варіанту, котрий увійшов до збірки Gesta Romanorum як оповідка 45 «Про те, що лише добрі увійдуть у царство небесне».

Завдяки популярності Діяннь римських ця модифікація талмудичної притчі знайшла широкий відгук і в мистецтві; один із численних прикладів – ренесансний декоративний таріль, що на фото. Тут уже відбулася певна «реконструкція» юдейського контексту: замість безіменного старого лицаря порадником виступає цар Соломон; змінилося й число синів та місце дії. Проте наймиліші середньовічному смакові деталі – ексгумація, вигадлива наруга над трупом – залишилися незмінними.

Сини стріляють у мертвого батька. Майоліка. Італія, бл. 1535 р. (C)

Герман Гессе і Gesta Romanorum

Герман Гессе

(C)

Знаменитий німецько-швейцарський письменник, нобелівський лауреат Герман Гессе, якому сьогодні виповнилося б 135 років, глибоко цікавився середньовічною літературою, зокрема легендами та притчами. Поруч із житіями святих його увагу також привернули збірки екземплюмів, зокрема Gesta Romanorum.

У 1914 році він редагував перевидання німецького перекладу Діянь римських Йогана Ґеорґа Теодора Ґрессе, що вперше вийшов у світ 1842 року. Згодом Гессе включав вибрані оповідки в перекладі Ґрессе до своїх антологій середньовічних казок і легенд: Aus dem Mittelalter (Із Середньовіччя) (1918), Geschichten aus dem Mittelalter (Оповідки з Середньовіччя) (1925).

1926 року добірка оповідок з Діянь римських в німецькому перекладі вийшла окремим ілюстрованим виданням:

Märchen und Legenden aus den Gesta Romanorum / Ausgewählt von Hermann Hesse. Leipzig: Insel-Verlag, 1926.

Автор красивих гравюр, що ілюстрували цю антологію - австрійський художник Аксль Лєскошек (Axl Leskoschek).

Аксль Лєскошек. Ілюстрація до оповідки 45 Діянь римських
(про синів, що стріляли в труп батька).
Märchen und Legenden aus den Gesta Romanorum. Leipzig: Insel-Verlag, 1926. (С) 

Historye rozmaite rzymskie і розгадка нашої забави

Дякую всім, хто зацікавився порівнянням двох польських перекладів оповідки, а особливо тим, хто взяв активну участь у забаві й спробував дати свій розв’язок. Відповіді активних учасників виявилися одностайними: текст № 1 давніший за текст № 2 і різниця в часі між цими перекладами становить понад 200 років, але менше, ніж три з половиною століття. Тепер відкриваємо карти :)

Забава для знавців і любителів польської

Кілька місяців тому читачі Діянь римських вправлялися у порівнянні двох англомовних версій оповідки про сліпця і кульгавого.

Тепер пропоную аналогічну забаву з двома польськими перекладами макабричної історії про чотирьох синів і мертвого батька (оповідка 45). Отже, котрий із перекладів давніший і на скільки?

• Між ними < 200 р. різниці
• № 1 на 200-350 р. давніший
• № 2 на 200-350 р. давніший
• № 1 на 350-500 р. давніший
• № 2 на 350-500 р. давніший
• № 1 на > 500 р. давніший
• № 2 на > 500 р. давніший

Тексти:

Оповідка XLV. Про те, що лише добрі увійдуть у царство небесне

Жив колись король дуже знатного роду, мудрий і багатий, і мав він кохану жону. Вона ж обов’язком любові нехтувала, то й нагуляла десь на стороні трьох синів, які завше проти короля бунтували і були на нього геть не схожі. Згодом, однак, вона зачала ще й від королівського сімені, народила четвертого сина і вигодувала його.

І от король скінчив біг свого життя та й помер, а його тіло замкнули в королівському гробівці. Після його смерті четверо синів почали сперечатися, хто владарюватиме над королівством. Врешті погодилися на тому, щоб піти до старого лицаря, колись найближчого королівського повіреного, і просто здатися на його суд. Так і зробили. А лицар, вислухавши їх уважно, мовив: «Послухайте моєї ради і все буде між вами гаразд. Треба вийняти з гробівця тіло покійного короля і нехай кожен з вас наготує лука зі стрілою. Хто глибше зажене в королівське тіло стрілу – той і королівство успадкує».

Сподобалася синам його рада. Викопали вони свого батька і прив’язали до дерева. Пустив стрілу перший син і поранив короля у правицю, тож оголосив себе єдиним спадкоємцем та володарем королівства. Проте другий син краще поцілив, зробивши справді смертельний постріл – в самі уста; тому ще певніше королівства домагався. Третій син прошив стрілою королівське серце, а тому вважав, що випередив своїх братів і королівство безперечно йому належить.

А от четвертий син, коли приступив до батьківського тіла, тяжко застогнав і голосячи мовив: «Горе мені, тату – бачити твоє тіло твоїми ж синами зранене! Не бути тому, щоб я на рідного батька руку підняв – чи на живого, чи на мертвого!» Як почули це королівські вельможі, а з ними й увесь народ, то підхопили юнака й посадили на отчий престол як істинного спадкоємця та володаря; а в інших трьох братів усі їхні почесті та багатства повідбирали і їх самих геть із королівства повиганяли.