Відео про середньовічні мапи

Середньовічні мапи, зокрема найбільша і найзнаменитіша із збережених - Герефордська мапа (бл. 1300 р.), - це, на відміну від сучасних географічних карт, не стільки спрямований на практичні цілі інструмент, скільки відображення тогочасних уявлень про світ, його історію і місце людини в ньому.

Середньовічний картограф населив окраїну зображеного на Герефордській мапі світу фантастичними істотами (на відео - починаючи з сек. 2:27 і далі). Деякі з них трапляються й у Діяннях римських: це представники дивних племен, як-от людина з головою журавля, кінокефал, монокол з оповідки 175, а ще вигадані тварини, як-от одноріг (оповідка 168).

Оповідка CLXXV. Про розмаїття світу і його дивовижі.

Пліній розповідає, що є такі люди, які мають собачі голови. Вони розмовляють гавкотом, а одягаються в звірячі шкури. Ті люди знаменують проповідників: усі вони мають вбиратися в звірячі шкури, себто тяжке покаяння на себе зодягати, подаючи добрий приклад іншим.

Далі. В Індії є люди, які мають на чолі, над носом, лише одне око і їдять звіряче м’ясо. Вони знаменують тих людей, котрі мають лиш одне око – розуму, бо для них очільником розум, а не воління.

У Лівії є жінки без голови, які мають уста й очі на грудях. Вони знаменують людей, котрі від щирого серця воліють смиренно коритися, у котрих нема в серці легковажності, а те, що мають вчинити на ділі, спершу добре зважують у серці своєму.

Дивні племена людей

Скіапод, кіклоп, двоголова дитина, влеммія, кінокефал
Sebastian Münster, Cosmographia. Basel, 1544. (C)

Читачі роману Еко про пройдисвіта Бавдоліно, звісно ж, упізнали знайомих персонажів. Та й загалом завдяки надзвичайній популярності в Середньовіччі описів і зображень таких-от чудернацьких істот, для сучасної людини вони є своєрідною «візитною карткою» тієї доби.

Упродовж всього періоду Середіх віків у численних західноєвропейських джерелах (хроніки, сказання, природничі трактати, дидактичні твори) знову й знову натрапляємо на своєрідні каталоги «дивних племен людей», які начебто мешкають в Ефіопії, Індії, Скіфії та інших «екзотичних» краях. Дуже поширеним було зображення цих фантастичних створінь і в творах мистецтва: від ілюстрацій у рукописах до скульптурного оздоблення соборів. У всіх переліках повторюються – з різною повнотою і подекуди з дещо відмінним формулюванням – описи тих самих дивовиж, що вказує на їхнє спільне джерело.

Описи дивних істот, що містяться в середньовічних переліках, походять ще з часів греко-римської античності: дещо взято з міфології, дещо – з праць тогочасних природознавців і географів. Середньовічні автори, включаючи до своїх творів згадані каталоги дивовиж, найчастіше покликалися на римського енциклопедиста Плінія Старшого.

Справді, в різних частинах Природничої історії Плінія знаходимо згадки про істот, присутніх і в середньовічних переліках «дивовижних племен». Наприклад, у книзі IV читаємо, що в крижаному океані, який омиває північ Скіфії, є острів панотіїв, «чиї цілковито голі тіла повністю вкривають величезні вуха»; а в книзі VII Пліній пише про «плем’я людей, які називаються моноколами, – одноногих, навдивовижу спритних у стрибках; вони ж таки звуться скіаподами, бо в спеку лягають горілиць на землю і роблять собі затінок своїми ступнями».