Лаврентіїв - з іменинами! - Оповідка CCI. Про походження святого Лаврентія.

Один великий король Іспанський, язичник, не мав потомства. Він підносив великі скарби своїм богам, щоб одержати потомство, та все марно. Тоді йому потайки вказали на одного пустельника-християнина, а той відповів королю: «Хочеш потомства? Дам тобі цілющу пораду». Король запевнив, що зробить усе, як накаже пустельник, а той звелів йому стати християнином. Пообіцяв король, що охреститься; так воно й сталося. Невдовзі королева зачала і породила красеня сина. І охрестилася королева з усіма своїми служницями, і так само король з усією челяддю, і все королівське військо. Бачачи те чудо, яке Христос явив на королеві, котра була безплідною, всі вельми дивувалися.

Але ворог роду людського, страждаючи, що втратив стільки душ, перекинувся новонародженим, а самого спадкоємця взяв і заніс до Рима в ліс, почепив його в кошику на лаврі й зоставив так висіти; сам же диявол під видом дитини залишився при королю і багато образ завдавав і йому, і всій його челяді: в усьому був прикрий, ні королеви, ні інших не слухався. Бачачи це, батьки (які гадали, що то їхній син) вельми збентежилися і зреклися свого хрещення. Зганивши Бога, король став ще гіршим, ніж був, і переслідував християн. Отак сповнилася воля диявола.

Папа Сикст, вийшовши вранці до лісу на прохід, почув плач хлоп’яти, що висіло підвішене в кошику. Він забрав його з собою, іменем Пресвятої Тройці охрестив і досконало в католицькій вірі настановив; а при хрещенні дав йому ім’я Лаврентій. Отак папа ростив те хлоп’я і від самого дитинства привчав його до молитви. Хлопець виріс і став красень красенем: волосся кучеряве, очі чорні, ще й рум’яним лицем вабить; а ноги й руки – довгі та стрункі.

Святий Лаврентій.
Мініатюра з рукопису: Часослов. Франція, кін. XV ст. (C) 

Довідався про нього один великий барон, що був бездітний і не мав спадкоємця, випросив Лаврентія у папи Сикста і, як сказано, зробив його спадкоємцем свого маєтку. А коли хлопець пішов до школи, інші школярі насміхалися з нього й примовляли: «Ти був у кошику підвішений, а не з істинного сімені породжений! Той пан, який тебе за спадкоємця вибрав, сам себе, нещасний, обманює: називає тебе своїм сином і гадає, що ми нічого не знаємо!» І додавали: «Не на законному ложі тебе зачато!»

Слухаючи це, Лаврентій тяжко зажурився і мовив до себе: «Піду-но й напевне досліджу, хто мені й батько й мати!» Відійшовши без відома свого пана, котрий його усиновив, він довго поневірявся по різних краях у пошуках батька й матері – і дорогами, і лісами, і різними місцями. Одного разу проти ночі здорожений Лаврентій прибився до якогось лісу і заночував. Боячись звірів, він виліз на високе дерево, вмостився там, але сон усе його не брав – такий він був утомлений з дороги. Коли це чує під деревом страшний галас: то біси зібралися на бенкет і кожен своїми витівками ділився й перед іншими хвалився. Один із них вихвалявся, що таки найбільше лихо скоїв: «Я вкрав сина короля Іспанського і підвісив його в Римі на лаврі, а себе підкинув замість нього; тепер мене любовно плекають, а я своїми хитрощами короля і всю його челядь від християнської віри одвертаю».

Щойно Лаврентій почув це, поспішив в Іспанію. Короля не знайшов, а от королівські лицарі хотіли його вбити, бо був християнином; та коли його уздріла королева, у ній так заговорила рідна кров і материнська любов, що вона не дала вбити Лаврентія: їй-бо здалося, що зроду-віку не бачила гарнішого хлопчини. Отож вона наказала лицарям привести його перед короля; а той, щойно увійшов до палат і побачив юнака, відразу пройнявся до нього батьківською любов’ю.

Почав король розпитувати Лаврентія про його стан: хто він такий і звідки, хто йому батько й матір. Той розповів королю все, що чув, а тоді мовив: «Покажіть мені того, хто назвався вашим сином і увігнав мене в такі злидні». І коли самозванця привели перед Лаврентія, той рік дияволові: «Силою Пресвятої Тройці повеліваю тобі, злий душе: скажи, як усе було і хто королівський син». А диявол: «Я ревнував, що король навернувся в християнську віру і відступив од мене; тому я накоїв тобі багато прикрощів, а їх од віри відвернув і в своє рабство затягнув. Хто королівський син? Не хто інший, як той, хто зі мною говорить». Потім диявол із страшним виттям кинувся геть і, спаливши частину королівського палацу, щез.

Почувши це, батько й мати підбігли до сина, обнімаючи його й радіючи. Бачачи таке чудо, король з усіма своїми покаявся за те, що зрікся хрещення, попросив у Бога прощення і за покуту монастирі та церкви будував, а капища бовванів руйнував. А після смерті батьків Лаврентій роздав убогим весь їхній скарб. Почувши про це, папа Сикст дуже зрадів, подався в Іспанію і забрав Лаврентія разом з його родичем Вінкентієм до Рима, як і читаємо в їхніх житіях.

Святі Вінкентій і Лаврентій. Мініатюра з рукопису:
Iacobus de Voragine. Legenda aurea. Франція, 1348 р. (C)