Правив колись Доротей, і запровадив закон, щоб діти своїх батьків доглядали й утримували. А жив у ті часи в його царстві один лицар, що мав гарну і чесну дружину, яка народила йому сина. Якось лицар вирушив у мандри. По дорозі його взяли в полон і тяжко ув’язнили, а він одразу написав дружині й синові, щоб ті його викупили.
Як довідалася про це дружина, тяжко зажурилася і так гірко плакала, що осліпла. Тоді син каже матері: «Піду-но я по вітця мого, викуплю його з в’язниці». А мати у відповідь: «Не підеш! Ти – моя єдина дитина, радість моя і половина душі! Що, як з тобою те саме станеться? Невже тобі миліше викупляти батька, який далеко, ніж доглядати матір, яка тут, із тобою? Якщо вже двоє між собою рівні, то треба схилятися до того, хто поруч. Ти – син мій і батьків, але я – тут, а він – далеко. Отож роблю висновок: аж ніяк не можеш мене покинути, щоб навідати батька».
Син дуже гарно їй на те відповів: «Хоч я вам обом дитина, проте першопричина мого народження – батько: він – причина діяльна, а ти – уліжна; він вирушив на чужину, а ти – сидиш дома; його схоплено і тяжко ув’язнено, а ти – на волі; він в руках недругів, а ти – серед друзів; його замкнено, а ти – свобідна. Ти сліпа, але й він світу не бачить, а лише кайдани, рани й бідування. Тому-то й хочу за батьком податися і викупити його». Так воно й сталося, і всі хвалили сина, що стільки потрудився заради батькового відкуплення.
Мораль
Найдорожчі, той цар – Отець наш небесний, який запровадив закон, щоб діти завше доглядали своїх батьків і корилися їм. Але хто такі отець наш і мати? Певна річ, що наш отець – Христос (Второзаконня, глава XXXII: «Хіба ж не отець твій...?» [Вт. 32, 6]). Його любов до нас – вітцівська, не материнська: всі ми знаємо, що коли хлоп’я провиниться, батько його суворо карає, б’є і шмагає, а мати, навпаки, ніжить і голубить. Христос дозволяє, щоб ми за наші переступи зазнавали бичувань і скрути, а от мати наша – сей світ – обіцяє нам усолоди й радощі.
Отець наш вирушив на чужину; про це Псалмопівець: «Я став чужий братам своїм» [Пс. 69 (68), 9]. Христос досі ув’язнений і бичований: не сам Він, а Його члени, згідно з апостолом у Посланні до Євреїв [Пор. Євр. 12, 4-11]. Кожен, хто перебуває в смертному гріху, сидить у темниці диявола, але Отець наш хоче, щоб ми трудилися заради відкуплення. Про це і в Луки, глава XII: «Залиш їм, каже Господь, ховати своїх мертвих» [Пор. Лк. 9, 60]. А ти йди і звіщай царство Боже: цим Христа визволятимеш, адже хто плідно проповідує Боже слово, здобуває свого брата, а в братові визволяє Христа (Матей, глава XXI: «Усе, що ви зробили одному з моїх найменших, ви мені зробили» [Пор. Мт. 25, 40]).
Однак мати, себто світ, не дає людині йти за Христом в убогості, зваблює різними обіцянками, а то й погрожує: «Не зможу жити у стриманості, якщо ти вибереш дорогу покути, йдучи за Христом!» І так в усьому, що пропонує людині. Не слухайся її! Ця мати справді осліпла. Вона тобі казатиме: «Ходи до мене, я тут! Насолоджуймося тими благами, що напохваті, мерщій користаймо із сотворених речей, як в юності!» Найдорожчий, якщо ти – добрий і вдячний син, так відповідай матері, тобто світові: «Отець мій – першопричина мого народження: своєю душею і всім, що маю, завдячую його волі. А от мати (себто багатство й гординя сього світу) – причина вторинна, уліжна». Раджу тобі не чекати старості з її стражданнями і сліпотою, бо на старість світ тебе покине, а ти його – ні: що довше йому служитимеш, то міцніше тебе триматиме.
Отож якнайдбайливіше стараймося виправити своє життя, щоб мати змогу ввійти у життя вічне; нехай нас до нього приведе Бог, що живе і править, благословенний во віки. Амінь.
Немає коментарів:
Дописати коментар