Жив тоді в місті філософ на ім’я Сократ, якого король дуже любив. Покликавши Сократа до себе, король сказав йому: «Найдорожчий, чи не хотів би ти взяти мою доньку за дружину?» А той: «Звісно, предобрий володарю». Тоді король: «Коли так, то віддам її за тебе, але з однією умовою: якби моя донька померла, перебуваючи з тобою в союзі, то й ти маєш разом з нею життя утратити. То що вибираєш? Візьмеш її чи відмовишся?» А філософ йому: «Охоче її візьму, хай і з такою умовою».
Король справив їм бучне весілля. Попервах вони якийсь час жили в мирі й доброму здоров’ї, та згодом Сократова дружина смертельно захворіла. Як почув про це Сократ, тяжко зажурився, пішов до лісу й гірко плакав.
 |
| Сократ. Мініатюра з рукопису: Guillaume de Tignonville. Les dits moraulx des philosophes. Франція, кінець XV ст. (C) |
Саме тоді, коли він отак побивався, в цьому ж лісі полював король Олександр. Котрийсь із лицарів побачив Сократа, поскакав до нього й питає: «Дорогенький, ти чия будеш людина?» А той: «Я такого пана людина, що його слуга – пан твого пана». Каже лицар: «В усьому світі нема володаря, вищого за мого! Але як вже зайшла така мова, відведу тебе до нього – послухаємо, хто ж твій пан, що так ним величаєшся».
Привели Сократа до Олександра, і той питає його: «Дорогенький, хто ж є твій пан, що кажеш про нього, начебто його слуга – мій володар?» А Сократ: «Мій пан – розум, його слуга – воля. Досі ти правив за своєю волею, а не згідно з розумом. Отож слуга мого пана – твій володар». Почувши це, Олександр мовив: «Найдорожчий, мудро відповів єси. Іди з миром!» І почав король від того дня правити своїм королівством розумно, а не свавільно.
Сократ самотою повернувся до лісу й далі гірко плакав за дружиною. Прийшов до нього один старець та й каже йому: «Пане майстре, що гнітить тобі душу?» А той: «Я пошлюбив королівську доньку – з тією умовою, що якби вона померла, перебуваючи зі мною в союзі, то й я маю разом з нею життя утратити. Тепер вона смертельно хвора, от я й гризуся». Тоді старець мовив: «Послухай моєї поради, не пошкодуєш. Твоя дружина – королівської крові. Коли королю пускатимуть кров, нехай вона собі помастить батьковою кров’ю груди й соски. Потім відшукаєш у цьому лісі три види зілля: з одного приготуєш їй пиття, а з двох інших – припарку на те місце, де болить. Учинить за моєю наукою – буде цілковито здорова». Сократ усе виконав і його дружина зцілилася від усякої недуги. А король, довідавшись, як він клопотався хворобою його доньки, наділив Сократа великими багатствами й почестями.
Мораль
Найдорожчі, той король – Господь наш Ісус Христос, а красуня донька – душа, на Божу подобу сотворена. Він оддав цю дівчину не багачеві, а вбогому Сократові, себто людині (Йов, глава перша: «Нагий вийшов я з утроби матері своєї» і далі [Йов 1, 21]). Але маєте знати, найдорожчі, що Господь наш Ісус Христос дав людині душу з тією умовою, що якби душа померла, перебуваючи в союзі з людиною, то й ти через смертний гріх утратиш життя – себто життя вічне. Отож якщо твоя душа, занедужавши, впала у гріх, роби, як Сократ: увійди до лісу, тобто до святої Церкви, де знайдеш старця, себто втропного сповідника, за чиєю порадою зможеш зцілитися. Олександр на ловах – то світська людина, що керується радше свавіллям, ніж розумом, але виправляється через священну науку.
Якщо ти затруєний гріхом, найперше помасти собі груди кров’ю, себто пробуди в серці живий спомин про страсті Христові. Далі збери зілля трьох видів, тобто сповідь, каяття й покуту. З першого приготуєш пиття, тобто ненастанний жаль за гріхи, а з інших – припарку, себто покуту. Тоді повернеш собі здоров’я, а отже, зможеш отримати багатства життя вічного. Нехай нас до нього приведе... і т. д.
Немає коментарів:
Дописати коментар