Вона не щадить і Великих... – Оповідка XXXI. Про невблаганність смерті

Читаємо, що коли помер Олександр, до нього посходилися численні філософи, і один з них мовив: «Олександр золото ховав до скарбниці, а нині його самого в золоті ховають».

А інший каже: «Вчора Олександрові було цілого світу мало, а нині йому вдосталь трьох-чотирьох ліктів савану».

А ще інший каже: «Вчора Олександр багатьох від смерті рятував, а нині сам від її стріл упав».

А ще інший каже: «Вчора він землю топтав, а нині його самого земля накрила».

А ще інший каже: «Вчора всі Олександра боялися, а нині його за ніщо мають».

А ще інший каже: «Вчора Олександр мав силу-силенну друзів, а нині не має жодного».

А ще інший каже: «Вчора Олександр військо вів, а нині військо його несе в домовині».

Смерть Олександра.
Мініатюра з рукописного збірника поем та романів.
Франція, сер. XV ст. (C)

Мораль

Найдорожчі, Олександром можна вважати кожного багатія сього світу, який лише про світське дбає. Вмираючи, сьогосвітні люди більше піклуються про пишний похорон, ніж про душу, яка улягає мукам.

Філософи, що зійшлися, – це вчителі та Святого Письма тлумачі. Багатії сього світу зробили Олександрові домовину із сьогосвітнього золота. Це означає, що людина має сповнитися земними благами, себто добрими ділами: давати милостиню, одягати нагого тощо. Цим вона збирає для своєї душі скарби на небі.

Далі. Жадібному цілого світу мало, бо що більше має, то більше прагне; це безумство, бо вмираючи, втрачає сей світ. Усіма своїми трудами здобуде три-чотири лікті савану – і то ще буде багато.

Далі. Багачі, доки живі, панують, та як помруть, кожен бідняк супроти них – пан. Доки живий багач, багатьох може порятувати від смерті, та хоч би який могутній, неминуче від її стріл поляже.

Далі. Людина володіє землею, та як помре, земля нею заволодіє, бо земля поглинає ціле людське тіло. Доки жива людина, її бояться (адже написано: «Обличчя людини – обличчя лева» [Пор. Єз. 1, 10]), та як помре, всі її за ніщо матимуть.

Далі. Доки жива людина, має друзів, та як помре, – відійдуть і залишать її саму. Доки людина жива, багатьох захоплює і веде за собою, та як помре, її саму понесуть; тому Христос і каже Петрові: «Інший тебе підпереже і поведе, куди не захочеш» [Йо. 21, 18].