Правив колись велемудрий Теодосій, який зір утратив. Він видав закон, щоб у його палатах повісили дзвона, і щоб кожен, хто матиме якусь справу, власноруч бив у нього; на той бій мав сходити поставлений для цього суддя і кожному чинити по правді.
 |
Змія і жаба. З рукопису алхімічного трактату.
Англія, 2-а пол. XV ст. (С) |
Жила там змія, що зробила собі кубло під самою линвою дзвона і невдовзі вивела змієнят. Коли малята вже навчилися повзати, вона подалася з ними на прохід за місто. Поки змії не було, до кубла залізла жаба і захопила його. Повернулася змія із змієнятами, побачила, що в її кублі жаба, та й ну з нею битися, проте здолати не могла: так і залишилося кубло зайнятим. Як побачила це змія, обвилася хвостом довкола линви, щосили її смикнула і вдарила, немовби промовляючи: «Зійди, судде, і вчини мені по правді, бо жаба кривду вчинила, захопивши моє кубло!» Почув суддя дзвін, зійшов і, побачивши, що це змія за линву смикає, бо жаба зайняла її домівку, піднявся назад і про все доповів цареві. Мовив йому цар: «Піди, вижени жабу і вбий її, щоб змія повернулася до себе додому!» Так усе й сталося.
Згодом, коли цар одного дня лежав у постелі, до його покою вповзла змія, а в пащі у неї – коштовний камінь. Побачивши це, слуги загукали, що, мовляв, змія у покої; а цар їм: «Не чіпайте її. Певен, що вона мені не зробить нічого злого». Тоді змія заповзла до царя на ложе й наблизилася до обличчя; а коли вже до самих очей добралася, впустила йому камінь на лице і мерщій виповзла з покою. Торкнувся той камінь обох царевих очей і він прозрів. Непомалу радіючи, цар наказав відшукати змію, але її так і не знайшли.
Цар вельми тим каменем дорожив і в мирі життя скінчив.
