Про те, як вага стала ногою

У моралізації до оповідки 213 укладач збірки Gesta Romanorum подає нове тлумачення сну Навуходоносора із книги пророка Даниїла (це той сон, у якому цареві явився бовван з металевим тілом і глиняними ногами, див. Дн. 2, 31-36). Він пояснює, що бовван означає грішників; різні частини бовванового тіла, котрі зроблені з золота, срібла, бронзи, заліза, символізують різні їхні погані риси та вчинки; а от ноги, виготовлені з найгіршого та найслабшого матеріалу – глини, знаменують їхню любов. На підкріплення саме такого алегоричного тлумачення укладач подає цитату, вочевидь, із якогось авторитетного джерела: «Моя нога – це моя любов» («Pes meus est amor meus»).

Точного відповідника цих слів не вдалося виявити в жодному з доступних для пошуку античних чи середньовічних латинських текстів. Однак дуже схожа фраза знайшлася в славнозвісній Сповіді Августина Аврелія. У 13 книзі він порівнює духовне життя людини з природним рухом різних тіл, котрі, згідно зі стандартним на той час вченням Арістотеля, під дією своєї питомої ваги рухаються у властивому для них напрямку: вогонь – вгору, камінь – додолу; а далі підсумовує: «Моя вага – це моя любов, і це вона несе мене» («Pondus meum amor meus, eo feror»).

Августин, один із Вчителів західної Церкви, – цілком зрозуміле джерело авторитетного цитування, але як «вага» стала «ногою»? На пояснення цього маємо припущення, котре, хоч і не доведене прямо, здається досить імовірним.

У добу пізнього Середньовіччя, коли було укладено збірку Gesta Romanorum, найпоширенішим способом письма був так званий готичний курсив (між іншим, саме ним виконано велику частину відомих латинських рукописів Діянь римських). Для цього способу характерна велика кількість скорочень та лігатур. Зокрема, якщо після голосної йшла носова приголосна «m» або «n», її переважно опускали на письмі, ставлячи над голосною риску, а часте в латинських текстах кінцеве «-us» заміняли значком, що нагадує велику кому або нотний басовий ключ; цей значок писали або на рівні рядка, або трохи вище. Ось як могли виглядати в тогочасному рукописі словосполучення «pondus meum» і «pes meus»:

Запис зі скороченнями	Здогадний вигляд у рукописі
pōd9 meū
pes me9

Як бачимо, обидві фрази легко сплутати, надто за відсутності доброго штучного освітлення (йдеться ж про Середньовіччя). Можемо припустити, що укладач Діянь римських або сам хибно прочитав фразу із рукопису Августинової Сповіді (чи, імовірніше, якогось збірника цитат), або в цьому рукописі фраза вже була в спотвореному вигляді. Чи слід виправляти цю очевидну помилку цитування в сучасному виданні? Звісно, ні, адже саме в такому прочитанні фраза стала підставою для тлумачення оповідки-прикладу і нерозривно поєдналася з її контекстом .

Наостанок зізнаюся: з огляду на здогадну схожість словосполучень «pondus meum» і «pes meus» в рукописному оригіналі, не міг не справити особливої насолоди той факт, що й у сучасному українському перекладі фрази «моя вага» і «моя нога» відрізняються лише двома літерами і цілком можуть бути сплутані – якщо не людиною, то не дуже якісною програмою автоматичного розпізнавання тексту.